Почесне завдання

Львів, 16 листопада.
Багато чуємо про брак людей до державної і національно-культурної праці в Галичині. Та куди більше таких людей потребує Холмщина й зокрема Підляшшя. Причини цього тут і там однакові: неволя і ворожа політика, що не допускала до наростання кадрів українських фахівців, недостача відповідних шкіл, українська нужда та подекуди ще й українська несвідомість. Але ж, коли Галичина навіть у тих умовинах мала деякі можливості в тому напрямі, то Холмщина й Підляшшя, як зрештою й інші наші окраїни, тішилися спеціяльною "опікою" чужої влади й були зовсім відокремлені, просто "дошками забиті" від решти світу, так, що туди майже не доходило світло науки й освіти.
Неповні два роки праці нашої найновішої "еміґрації" вспіли ледве розбудити ці наші окраїни до нового національного життя, але це було замало, щоб те національне життя набрало тривких підвалин і щоб за той час вишколилась потрібна кількість фахівців та народних працівників-освітників зпоміж місцевого населення. А коли літом м. р. ще й ці "еміґранти" в більшості покинули Холмщину й Підляшшя, відношення сил у тому напрямі між ними й Галичиною сильно впало в некористь згаданих окраїн.
Тому Холмщина й Підляшшя має право, зокрема в сьогоднішній переломовий час, повний різних можливостей, домагатися від Галичини континґенту суспільних робітників, бо вишкіл місцевих кандидатів на курсах, що йтимуть за своїм пляном, і на Холмщині і в Галичині, не може заспокоїти сьогоднішніх наглячих потреб Холмщини й Підляшшя.
Якщо навіть якийнебудь галицький УОК, що має й кількадесяти працівників, відкомандував би кількох їх на Холмщину й Підляшшя, то праця в галицькому УОК небагато на тому втратила б, зате праця тих самих людей на Холмщині й Підляшші принесла б неспівмірно більші користі, а навіть подекуди — як от прим. у повіті Біла Підляська — вдержала б загрожений український національний стан посідання.
Може бути, що декого — зокрема обтяженого сім'єю, здержують від виїзду на Холмщину й Підляшшя комунікаційні труднощі, або ще деякі причини...
Але ми віримо, що напевно найдеться ще багато молодих ідейних українців, що підуть на опущені окраїни та сповнятимуть національну місію спеціяльної ваги. Ці люди будуть у першій мірі вдоволені своїм моральним вдовіллям. Але про них, коли вони стануть у ролі вчителів орати свій переліг, не забуде й Український Центральний Комітет — він признав їм уже давно поважний грошовий "окраїнний" додаток до їхньої нормальної платні. Автім, і холмщак та підляшак, як і кожний українець, уміє бути вдячним за добре сповнений, зрештою національний, обов'язок кожного вчителя чи іншого народного працівника. Ось один свіжий проречистий приклад: Учитель-галичанин, що довший час учив в одному, небідному зрештою, підляському селі, не беручи участі у національно-культурній праці, почувався дуже зле в селі та збірався виїздити "у свояси". Це було літом, коли в село заїхала "садівничка" й почала організувати в селі перший Дитячий Садок. Щойно вона зуміла запрягти вчителя до співпраці, так що він навіть підчас ферій посвятив усі свої сили для Дитячого Садка. Коли ж після прегарного свята закінчення Дитячого Садка розчулені до сльоз батьки довідались, що це в головній мірі їхній учитель подбав про оснування такого Дитячого Садка, то ще того самого дня порожні комірки вчителя наповнились такою великою кількістю різнородних харчів, що йому не прийдеться голодувати щонайменше до нового хліба. Холмщина багатша від Галичини, але вона винагороджує по-материнськи тільки щирих робітників! Ця матеріяльна винагорода — це рівночасно моральна відплата. Та найбільшою моральною заплатою для народних робітників Холмщини й Підляшшя буде їхня свідомість, що вони, наче воїни, стоять на окраїнах на почесній стійці і мають спеціяльне післанництво історичної ваги: відновити національне почування українців Холмщини й Підляшшя та змінити обличчя цих княжих окраїн.
Ярослав Наддністрянський

17.11.1942

До теми