Наш урядницький стан

Багато в нас пишеться і говориться про урядничий стан, насвітлюється причини браку кваліфікованих урядників та одночасно шукається способів, як придбати нових урядників. Одночасно звичайно забувається цілком, що в нас на щастя є вже урядовці з різними кваліфікаціями, тільки не на наших землях. Чому воно так — це вже відомо. Отже не бракує урядовців з кваліфікаціями, лише недостає ініціятиви, щоб тих усіх урядовців, розсіяних по всіх місцях, перенести службово на наші етнографічні землі.
Може хтось скаже: "Це за багато заходів, кидайте краще своє місце і виїжджайте, а там якось буде". Як там буде, ми вже знаємо з оповідань і преси, як напр.: "А де ви були, як вас не було, а що ви там робили?" і т. д. Огірчений скиталець не тільки що сам вертається на старе місце, але всіх інших остерігає. А тим часом прошу взяти під увагу, що робиться з тими кваліфікованими урядовцями.
— Пане Н. Н., де ви працюєте? — Прошу дуже  — у Варшаві. — А що ви за спеціяліст — інженер? — Ні, я поштовець з правничими студіями перед війною працював у Катовицях, а тепер тут залишився і сиджу. — А що, ви одружені? — Та дякую, 2 місяці як оженився, знаєте, з тією панною із союзу волостей.
Ви слухаєте і питаєте: — Що, там була наша дівчина? — Та ні — це сусідка! — По такій розмові робиться ясно; пращаєте новоженців тай відходите.
Таких прикладів можна наводити сотні, беручи під увагу тільки радомську округу. Тут по староствах та інших урядах працюють правники зі спеціяльними кваліфікаціями, як поштовці, залізничники, ветеринарійні лікарі, учителі, словом українські урядовці всіх ресортів. Ті люди працюють на чужій території, але при цьому не треба забувати, що вони згодом можуть для нас цілком пропасти. Потім дивно стає, звідкіля у сусідів беруться такі прізвища, як Труш, Золотайкін, Черес, Лемоненко, Твердохліб і т. д. Отже справа дуже поважна і в цьому напрямі треба поробити заходи, щоб урядовців української народности перенести службово на наші землі. Требі взяти під увагу, що урядовці не можуть тепер звільнитися праці, коли їм подобається. Навпаки! Треба багато заходів. Треба подати поважні причини, щоб дістати звільнення з праці. А коли навіть дістануть звільнення, куди такий урядовець має податися, в якому напрямі має їхати та що з родиною зробити? На урядничому хлібі не можна нині заощадити, щоб можна з ріднею прожити хоч пiв року, заки найдеться якась праця.
Зовсім інакше виглядала б справа, коли б такий урядовець був службово перенесений зі староства напр. в Мєхові — до Ярослава, чи хочби Ясла. Тоді він їде без жадної тривоги за прожиток рідні, знає, що дістане ту саму платню і нічим не рискує. А користь була б велика. Українська суспільність дістала б свого кваліфікованого урядовця, збільшується наш урядничий елемент по містах, діти наших урядовців не потребують ходити до чужої школи ані до чужої церкви. Це справа дуже пильна, яка не може довго чекати на своє поладнання, бо кожне опізнення буде нас коштувати втрату сотень добрих українців і урядовців. Скористають на цьому, як звичайно, сусіди, а нам хіба прибуде.. нових українців-латинників.
М-р Т. Цигилик.

17.11.1942

До теми