У четвер конкурсна комісія оголосила Романа Трубу переможцем відбору на посаду директора Державного бюро розслідувань України. Кандидатура Труби отримала одноголосну підтримку комісії – дев’ятьма підійнятими руками.
Зі слів інсайдерів, однозначний вибір журі зумовлений тим, що за пару днів до фіналу дві владні команди – Блок Порошенка та «Народний фронт» – узгодили призначення Труби як взаємоприйнятної кандидатури. А відтак конкурсна комісія проголосила досконале «слухаюсь». Незважаючи на дотеперішні спроби спрофанувати інструменти відкритих конкурсів в Україні, навіть отака одностайність вражає.
У перші години після конкурсу журналісти мали клопіт із тим, щоб знайти в інтернеті нормальну знимку Романа Труби – найчастіше використовували стоп-кадр із одного відео (див. колаж вище). Труба є маловідомою особою і протягом цілого конкурсу перебував у затінку яскравіших колег – наприклад, амбітного військового прокурора Анатолія Матіоса. Виявилося, надважливий орган влади довіряють достоту «сіренькій» і, судячи зі всього, покірній людині.
Для того, щоб усвідомити собі масштаби і значення новенького Державного бюро розслідувань, треба уявити собі теперішню Генеральну прокуратуру України. Згодом ДБР перебере у Генпрокуратури функцію розслідування «високопосадових» злочинів і вестиме справи проти чиновників топового рівня включно з міністрами та депутатами (державні службовці першої-третьої категорій), суддів, правоохоронців, військовиків. Натомість ГПУ після початку роботи ДБР остаточно втратить реноме правоохоронного монстра й заопікується процесуальним керівництвом.
Гостросюжетний Роман
Роман Труба вискочив у число фаворитів конкурсу раптово, як Пилип із зелених насаджень. Аж до кінця він узагалі не претендував на посаду директора ДБР, скромно змагаючись за нижчу позицію – другого заступника керівника бюро. Натомість 13 листопада Труба передумав і подав конкурсній комісії уточнену заяву: він захотів «балотуватися» на найвищу позицію. На той момент усі ролі вже було розписано – Трубу мали леґалізувати директором ДБР.
Під час фінальної співбесіди, котра відбулася 14 листопада, Роман Труба сказав, що вирішив зазіхнути на найвищу посаду, бо не побачив на конкурсі яскравих кандидатур. «Пишучи заяву в 2016 році, я вважав, що керівником має бути публічна особа – тобто та особа, яка відома вже широкому колу суспільства. Проте протягом цього року, враховуючи, аналізуючи ті чи інші форми створення правоохоронних органів, мною було прийняте рішення про написання саме такої заяви із проханням розглядати мою кандидатуру на посаду директора, першого заступника, а також заступника [директора] ДБР», – пояснив Труба.
Частина конкурентів назвала такі фіґлі порушенням правил конкурсного відбору. Юрій Македон (народний депутат із БПП, котрий на цьому конкурсі, по суті, опонував Адміністрації президента) наполягає на тому, що Труба взагалі не був учасником конкурсу. «Важко виграти конкурс на посаду директора ДБР у кандидата, який не брав участі в конкурсі на цю посаду», – прокоментував Македон.
Голосування конкурсної комісії вражало одностайністю
«Те, що ці конкурси (конкурс на посади голови і конкурс на посаду заступників, – Z) відбувалися одночасно, не означає, що це один конкурс», – пояснив нардеп у коментарі Z.
На думку експертів, ця колізія може стати інструментом для скасування результатів конкурсу – на випадок непередбачуваності керівників ДБР.
«Ненадійна особа (супервисокий ризик)»
Чим закарбувався Труба під час самого конкурсу? Він отримав один із найвищих балів на тестах щодо знання законодавства – показав восьмий результат серед 50-ти претендентів. Водночас, як випливає з документації, оприлюдненої політиком Єгором Фірсовим, Роман Труба цілковито провалив випробування на благонадійність. У табличці проти його прізвища зазначено: «Ненадійна особа (супервисокий ризик)».
Роман Труба має 18 років стажу в органах прокуратури. Останній рік своєї прокурорської кар’єри, у 2014–2015 роках, провів у Генпрокуратурі. При Олегові Махніцькому пан Труба був першим заступником начальника головного слідчого управління ГПУ, а при Віталієві Яремі пішов на часткове пониження (став «звичайним» заступником у ГСУ) та водночас очолив управління з розслідування особливо важливих справ ГПУ. Якщо «на хлопський розум», то Труба опікувався одним із найбільш делікатних напрямів роботи Генпрокуратури – розслідуванням злочинів режиму Януковича. Нагадаємо, що саме за каденції Махніцького та Яреми розслідування цих злочинів просувалося найповільніше.
Під час вівторкової співбесіди з членами конкурсної комісії Труба сказав, що з тим початковим завданням, отриманим у прокуратурі часів Махніцького, він впорався. «У головне слідче управління входило всього два слідчих відділи – це було лише 28 осіб. Перше завдання, яке було проставлене перед нами керівництвом Генеральної прокуратури – в короткий час формувати боєздатний колектив, який може розслідувати кримінальні правопорушення, котрі були вчинені так званою злочинною владою. І тому в перші два місяці такий колектив було сформовано», – заявив Труба.
Роман Труба спілкується з протестувальниками із Пустомитівщини у Львові
Натомість 95% прокурорського стажу Труби припадають на Львівщину. Він починав кар’єру у 22 роки яко стажер на пост помічника прокурора одного з районів Львова – то був 1997 рік, а дослужився до посади старшого слідчого прокуратури Львова. Потім спинався догори у прокуратурі Львівщини, поки 2011 року (через півроку, як почалася каденція Віктора Пшонки) очолив прокуратуру Пустомитівщини – одного з найбагатших районів Львівщини, котрий оперізує половину обласного центру.
Наостанку своєї «пустомитівської» кар’єри, під час Революції гідності, Роман Труба відзначився кримінальним переслідуванням активіста Майдану. Згідно з умовами закону «Про очищення влади», Труба мав би зазнати люстрації. І, звісно ж, у такому разі не могло би бути жодної мови про його участь у конкурсі до Державного бюро розслідувань. Однак люстрація так і не зачепила нинішнього переможця конкурсу.
Революцію беруть у лапки
…То був тільки початок Майдану. Вночі 26 листопада 2013 року група активістів заблокувала автомобільний шлях у районі села Гамаліївка попід Львовом, протестуючи проти спроб ДАІ завадити їхньому проїзду до Києва. На місці акції був Андрій Шевців – очільник управління внутрішньої політики Львівської міськради, який оформив відпустку для участі в протесті. Згодом, у грудні, Шевців отримав від поліції повідомлення про підозру у скоєнні кримінального злочину – йому закинули блокування транспортних комунікацій.
Прокурор Роман Труба належав до представників правоохоронної системи, котрі супроводжували цю справу в суді – 14 грудня 2013 року він особисто нагодився на засідання Пустомитівського суду підтримувати запобіжний захід Шевціву у вигляді особистого зобов’язання. Цього четверга, коли комісія оголосила переможця конкурсу, Шевців розповів телеканалові UA:Перший, що під час того грудневого суду Труба особисто висував вимогу «про обмеження мого пересування і усунення від посади, яку я тоді займав у Львівській міській раді», а також йому йшлося «про усунення від соціальних зв’язків».
Копія судової ухвали, опублікована Андрієм Шевцівим у Facebook, – тут «героїв» видно добре
Андрій Шевців позбувся кримінального переслідування у січні 2014 року завдяки закону «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» – суд постановив звільнити Андрія від кримінальної відповідальності, а справу закрити. Навесні 2014 року Шевців домігся не просто «амністування», а й визнання, що справа проти нього була безпідставною.
Прокурори мусіли за таке відповідати. У лютому 2015 року комісія прокуратури Львівщини уклала висновок про те, що двоє прокурорів Пустомитівської прокуратури, котрі супроводжували справу (Святослав Проць і Вадим Шмаков), потрапили під дію закону «Про очищення влади» – їх звільнили. За рік вони відновилися на посадах і відсудили у держави гроші за «вимушений» прогул.
Водночас люстрація ніяк не торкнулася самого Романа Труби, котрий на момент люстрування своїх колишніх підлеглих перебував на посаді начальника «особливо важливого» управління Генпрокуратури. Труба брав участь у справі Шевціва «через кому» з Процем і Шмаковим. Згідно з критеріями закону «Про очищення влади», він запевне підлягав люстрації як працівник прокуратури, «який здійснював процесуальне керівництво, вносив подання, погодження, підтримував клопотання про застосування запобіжних заходів, підтримував державне обвинувачення» щодо учасників Революції гідності (п. 12 ч. 2 ст. 3 закону "Про очищення влади").
Історія з Шевцівим не була разовим ексцесом Романа Труби у часи Революції гідності. 15 лютого 2014 року, менш ніж за тиждень перед розстрілом на Інститутській, він зазначав: «Порушники повинні виконати умови закону та припинити вчинення очевидних злочинів». Це цитата з коротенької замітки прокурора Труби у районній газеті Пустомитівщини «Голос народу» на тему амністії «майданівців». «Лише за умови припинення таких протиправних дій на всій території нашої держави правоохоронні органи та суди зможуть виконати всі процесуальні обов’язки щодо звільнення осіб від відповідальності та закриття кримінальних проваджень», – розтлумачував теперішній переможець конкурсу до ДБР.
По завершенні Революції гідності Роман Труба почав видавати себе за посадовця, котрий весь час був із народом. 1 березня 2014 року у «Голосі народу» вийшла його колонка, в котрій він ствердив, що прокуратура району є, «безперечно, з людьми».
Труба запевняв, що «з початку "Революції" (в оригінальному тексті слово взято в лапки, – прим. Z) прокуратурою району не виконано жодної незаконної вказівки». Зокрема, прокуратура закрила кримінальну справу про блокування роботи будівельного магазину «Епіцентр» під час акції економічного бойкоту Партії регіонів.
У цій колонці, котра була опублікована в одному номері з некрологами, зі співчуттями родинам Небесної сотні, Труба також не зміг уникнути якоїсь нехоті до Майдану, бо закликав «заради спокою в районі» запобігти «всім негативним проявам та розпалюванням ворожнечі, втягуванню громадян до незаконних проявів, що може привести до наслідків, приклади якого ми вже маємо», а також «не допустити жертв і самосудів».
Цей текст вийшов у районній газеті 1 березня – але днем раніше, 28 лютого, Роман Труба вже отримав призначення до Києва від Олега Махніцького.
Його заступлять
Щодо решти учасників фіналу, то фаворитами конкурсу тривалий час вважали Анатолія Матіоса, Олексія Горащенкова та Ольгу Варченко.
Головний військовий прокурор України Анатолій Матіос програв фінал через свою непередбачуваність і амбітність, вважають експерти.
Натомість представник департаменту стратегічного планування й оперативного забезпечення Адміністрації президента Олексій Горащенков зійшов із дистанції після того, як у понеділок його звинуватили у наданні вказівок службовцям НАЗК. Незважаючи на те, що Горащенкова якраз і вважали кандидатурою «№1», на Печерських пагорбах були змушені провести нові консультації щодо директора, аж поки із труби (любите каламбури?) не пішов білий дим.
Начальниця управління процесуального керівництва департаменту з розслідувань економічних злочинів ГПУ Ольга Варченко (одна з ключових осіб у так званому департаменті Кононенка-Грановського) хоч і не стала директором Державного бюро розслідувань, зате виборола посаду першого заступника директора ДБР. Кандидатуру пані Варченко теж підтримали дев’ятьма голосами. Це ще раз підтверджує тезу, що результати конкурсу були визначені до голосування.
«Звичайним» заступником директора ДБР обрали Олександра Буряка, донедавна – заступника прокурора Києва. Буряк мав би знатися з Трубою, бо в 2012–2014 роках він працював на керівних посадах у прокуратурі Львова.
Повноцінного старту Державного бюро розслідувань доведеться чекати аж наступного року: теперішнє керівництво візьметься за залагодження організаційних проблем, а конкурсна комісія продовжить відбір кандидатів на керівні посади в центральному апараті ДБР, а також у регіональних підрозділах.
Роман Труба сказав під час співбесіди у вівторок, що підготовка до запуску ДБР триватиме 6–8 місяців. «В ідеалі, якби орган запрацював з червня чи з липня 2018 року», – сказав тоді Труба, ще кандидат у директори ДБР.
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю
Олександр ЛЄМЄНОВ,
головний експерти антикорупційної групи «Реанімаційного пакету реформ»
«ЦЕ КАНДИДАТ НІЗВІДКИ»
– Чи здивувала вас одностайність голосування?
– За декілька днів до оголошення результатів конкурсу я отримав інформацію, що Державне бюро розслідувань очолить Роман Труба, а його першим заступником буде Ольга Варченко – так і сталося. Чіткість інформації і впевненість джерел свідчила про те, що є тверда політична домовленість між двома ключовими партіями – БПП і «Народним фронтом». Коли я побачив 9 голосів за першого кандидата, то зрозумів, що і другий кандидат отримає 9 голосів.
Не було точної інформації щодо того, хто стане другим заступником директора. Але було абсолютне розуміння, що цю посаду не отримає Олександр Горащенков.
– Яким чином БПП і «НФ» могли домовитися, якщо вони зараз конфліктують?
– Вони один одного дражнять. То команда Порошенка дає «одобрямс» Холодницькому, щоб він смикнув Авакова по рюкзаках. То «Народний фронт» проводить з’їзд партії, на який запрошує Гройсмана. Та навіть за таких умов вони діють так, ніби є мажоритарними акціонерами «приватного акціонерного товариства "Україна"» і борються не лише один про одного, а й за збільшення своєї долі в рамках цього товариства.
– Романа Трубу можна назвати кандидатом нізвідки?
– Так! Це кандидат нізвідки. Темна конячка.
– Може, «сіра»?
– Темна, сіра… Як завгодно.
– Які якості привабили комісію до його кандидатури?
– Це не мало значення. В його кандидатурі нічого їх не приваблювало. Вони просто його обрали, тому що такою була домовленість між партіями. Все досить просто – його зуміли презентувати і подати Петрові Олексійовичу.
Згідно з моєю інформацією, Труба є кумом співробітника прокуратури Ігоря Щербини, який став відомим завдяки участі у «справі Тимошенко». Трубу через цілий перелік ланок – через Щербину, Сергія Пашинського, Олександра Турчинова – вивели на Петра Порошенка. Його кандидатуру погодили, розуміючи, що це слабка фігура, політично залежна, яка ваги своєї не набере. Автором цієї конструкції, наскільки ми розуміємо, є Олександр Грановський – поставити слабкого керівника, зорієнтованого на двох сильних заступників.
– Це трохи нагадує історію, як на конкурсі до НАЗК обрали відверто слабеньку Наталію Корчак.
– Але на конкурсі до НАЗК – там принаймні була громадськість (до складу конкурсної комісії входили представники громадських організацій, – Z), і вже в рамках комісії громадськість намагалися переграти. А тут громадськості навіть не було (у конкурсній комісії брало участь по троє представників від Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, – Z) – всі були підлеглими. Конкурсна комісія не мала ніяких проблем – залишалося лише назвати узгодженого кандидата.
Роман Труба як прокурор Пустомитівщини, 2013 рік. Позаду – портрети Януковича і Пшонки
– Чому ви вважаєте, що додаткова заява від Романа Труби з його уточненням щодо жаданих посад є «міною уповільненої дії» під весь конкурс?
– Ані БПП, ані «Народний фронт» не довіряють одне одному. Якщо раптом Труба почне грати на боці «Народного фронту», представники Президента матимуть змогу знести цю конструкцію через суд. Тоді в.о. директора стала би Варченко.
– Чому програв Матіос?
– Тривалий час Матіос виглядав топовим кандидатом – як і Варченко, і Горащенков. Чому не він? По-перше, Матіос абсолютно непрогнозований. Сьогодні він може бути з вами в союзі, а завтра вже в іншому союзі. І друге – він встиг посваритися з багатьма людьми. На Банковій сказали: «Тільки через мій труп».
– Кандидатуру Геращенкова дійсно збив цей скандал із НАЗК?
– Так, саме через це він втратив шанси очолити ДБР. Збіг обставин.
– Серед 19-ти фіналістів був кандидат, перемозі котрого ви би зраділи?
– Щоби я щиро радів – ні. Конкурс був цілковито заанґажований. Якщо ж ви хочете витягнути з мене прізвище людини, яка була найменш афілійована з тими чи іншими політичними силами, то це, можливо, був би Юрій Македон, навіть при тому, що він представник БПП. Це людина, яка не ходила домовлятися в Адміністрацію президента, людина, яка має свій окремий досвід.
– Коли реально запустити ДБР?
– Щонайменше рік. Саме тому пропонується внести зміни до законодавства, аби на якийсь період залишити функції в Генеральної прокуратури, а тим часом створювати ДБР.
– Що робитиме «важковаговик» Луценко, коли він віддасть владу Державному бюро розслідувань?
– Не можна казати, що він «віддає владу». Насправді там не така радикальна зміна. Передадуть функцію слідства – в нього зменшиться кількість підлеглих, зменшиться бюджет, але прокуратура збереже свій вплив. Ми бачимо чудово, як Назар Холодницький стримує детективів НАБУ в тих чи інших напрямах завдяки такому інструменту, як процесуальне керівництво. Прокурор вирішує, що робити слідчому – на жаль чи на щастя. Саме таким чином будуть стримувати і ДБР, якщо працівники бюро раптом почуватимуться занадто незалежними.
– Будуть конфлікти між різними органами?
– Так, будуть проблеми, будуть суперечки, будуть навіть скандали, як між НАБУ і САП.
– Лунає ідея – підпорядкувати НАБУ Державному бюро розслідувань у статусі департаменту.
– Говорили про це. Але для того потрібні законодавчі зміни. Ми цього точно не допустимо.
– Чи варто сподіватися якихось радикальних кроків від Луценка або від Матіоса під кінець каденції? Буде «лебедина пісня»?
– На що я сподіваюся? Що справи будуть розслідувати в рамках закону. Що ми побачимо вироки злочинцям, які вчинили злочин. А хто виконуватиме «лебедину пісню» – байдуже. Поки що з піснею глухо.