Богдан Нижанківський: "ТЕРПКЕ ВИНО". Українське Видавництво, Краків—Львів. 1942. 48 сторін малої вісімки.
Нижанківський — це інтимний поет. На 42 вірші поміщені у збірці, три четвертини — це особисті, ліричні вірші, передусім на любовну тему. Та й поетичне наставлення поета спрямовується в особисту лірику, чи радше у споглядальне не так відтворення, як створення поетичної картини. Взагалі поетичний образ — це головний стимул і база творчости Нижанківського. Може й за великого значення приділює поет у своїй праці образові, за яким (хоч він і є згідно з правилами поетики єдиним по суті джерелом поетичного ефекту) забуває він, чи скорше недоцінює інші засади вже модерної поетики. Сам образ у Нижанківського не лиш оригінальний і ефектовний, але якийсь ефемерний. Шляхом найхимерніших уподібнень, порівнань, паралель підкреслює він ту прикмету, яка повстає в уяві надзвичайно жива та конкретна. У нього є: "виколюється сонце, як горіх"; або "соняшник, набитий мурашками" і такі інші порівнання, які розширяють сам образ і надають йому нової, живої висказовости. Буває, що за образом губиться вся наснаженість вірша. Ось для прикладу один із віршів, в якому образ мерехтливої далечі забиває почування поета вийти на цей приманливий шлях і він сам стає задивлений у створений собою образ:
"Ось вечір синій наплива поволі
І присмерк дзвонить в золоті дзвінки.
Спокійна хвиля гладить стопи голі
І пахне море, як вино терпке.
Химерна даль на заході палає
І видко: никнуть клаптики вітрил
І тугою всіх перелетних крил
Шляхи далекі кличуть у безкрає...
Густіють в тінях мерехливі далі.
На скелях чути переливний спів.
На небі зорі — сріблені коралі.
Хтось задивився, став і занімів.
Та це свобідне орудування словом дозволяє авторові справді свобідно ним користуватися. Нема однак у нього теж перевантаження образами, яке часто стрічається у поетів. Такий вірш, як "Глибокий став твоїх очей вечірніх і я на дні покинутий топельник" вже своїм початком вводить у картину ставу, яку створює вірш, як одну цілість. Справді, викінчена картина.
Сама форма віршів у Нижанківського багата в образову поетичну мову, та не так багата з погляду теперішньої поетики. Ритмічно майже всі вірші (крім двох: "Розколисуй пісню" та "Пройшов ескадрон вже і багриться захід") писані під один ямбічний п'ятистоповий штамп, який починається вже з першого вірша "Ясніє даль і мряки молочняві" та в кількох лише віршах зменшається на чотири або й тристоповий, чи зростає на шестистоповий. Денеде не вповні витримана цезура, та вона не заважає мати віршам своєрідну, плавну мелодику.
Всі вірші (крім першого білого) римуються і то найчастіше перший рядок із третім і другий із четвертим. Та багато прикметникових рим або іменникових в однаковому відмінку в таких поетичних мініятюрах (10 сонетів, решта три, менше чотиривірші та лиш один п'ятивірш) не бачимо радо. Візьму для прикладу сонет (може й найбільш драстичний приклад — хай автор вибачить) "Пустіє сад і яблука доспілі". І тут, у сонеті, де рими повинні бути вибагливі, бачимо виключно прикметникові, або іменникові рими (крім одного розходження), а саме автор римує так: доспілі — зотлілі — білі — очманілі, трав — отав — заграв (від заграва) — розметав, безмір'ї — вирій — сірі, стерні — вогні — дні. Та побіч цього є справді нові, ефектовні рими, як: студінь — труді, дотик — голоти, чорне — пригорне, дивлюсь — комусь і т. д. Не можна однак римувати: камінь — навіть.
Сама тематика віршів, як зазначено вгорі — особиста. 6 описових віршів, 3 зі сільського та 3 з міського побуту та 6 віршів на загальну суспільну тему, як теж кілька морських — не змінюють головного образу збірки любовних, ліричних віршів. У деяких віршах відчувається якась статичність. Тут поет, складаючи довг самому різьбленню вірша, віддає в роботі для ефекту і своє почування. Та тим набирають ці вірші зрілого, майже класичного вислову, який справді приємно вражає. Його скріплює ще чиста, літературна, справді образова мова. Дещо книжкові, інтелектуальні образи надають віршам оригінального вислову. Найбільш оригінальною прикметою Нижанківського, яка захоплює, це вміння коротким словом так доповнити створений образ, що він наростає у нові враження, у ширший вислів. Такі порівнання, як: "спокій приляг, як гнаний птах" або "а серце, як хлопчик за тим ескадроном" характеризують саме це ніжне та ярке збагачення виразистости образу. Часом для самого образу поет створює ввесь настрій, що виходить надуманню (вірш "Старість"). Та вірші, повні переконливої свіжости, як "Ранок" або "Вже йду; чекайте" — захоплюють і поривають. Гарно вражають три вірші про місто (Чому так мало? Тверда семантика поета так добре підходить для цього роду віршів). Поет каже:
"Іде в полудне сам дзвінким бульваром,
Ловлю у серце відгуки пісень.
Ось б'ється в небо ритмом тротуару
Блакитно-ярий, переливний день".
Прикметниковий "епітетон орнанс" у поета дуже широкий, багатий і справді не банальний. Навіть у морських віршах, в яких шукає автор розмаху, не знайшовши для нього місця в "буденних" віршах. ("Нас смолить ніч").
Окреме місце займає шість віршів на кінці книжки на загальну, суспільну тему. Тут бачимо щойно справжню тверду та ярку семантику Нижанківського. Ні одного зайвого слова та крім цього жодного розніжнення у словогрі (пропустім "Сніжинку"). Нагадує в дечому Косача ("Осів вітрильник на далекім морі"), та лише в яркості вислову, бо в загальному про впливи на Нижанківського важко говорити. При всьому опрацюванні та викінченні віршів губиться дещо їх безпосередній вислів. Перш за все залишається враження викінченого, вигладженого твору. Справді зразкового, викінченого, елегантного твору. Ця зрілість і зрозуміння повної викінчености дає запоруку, що Нижанківський усе знання поетичної роботи вкладе для більшої та повнішої творчости. Здобувши свій власний поетичний вислів, зможе він тепер узятись і за більшу працю, до якої всіх літераторів з усіх сторін тепер накликують.
Нова збірка, яку редагував Св. Гординський, не є ревеляцією лише тому, що Нижанківського знаємо вже загально як доброго поета з різних журналів і газет. Книжечка видана чепурно з гарною обкладинкою та титульною сторінкою роботи артиста-маляра В. Баляса.
[Львівські вісті]