Як довідуємо ся від осіб гідних віри, — урядові круги, перевівши дослїди в справах еміґрації, прийшли на основі справоздань властей політичних в краю, до пересвідченя, що сегорічна еміґрація селян була більша, нїж могло здавати ся. Після обчисленя з остатних часів вийшло мало-що не трицять тисяч душ — мужчин, женщин і дїтей. Однакож в тій загальній сумі містить ся вже й частина вийшовших на роботи до Бесарабії і Румунії, котрі мабуть повернуть. [Політичні власти повітові подали взагалї цифри убувших людей в повітах.]

 

В кругах урядових, і в краю і у Відни, викликує заклопотанє не тілько сегорічна еміґрація, але ще більше можність нової еміґрації з весною, котрої розмірів годї тепер передвидїти, особливо з повітів, де на передновку можна сподївати ся великої нужди за-для сегорічного недороду [н. пр. в Гусятинщинї, в Скалатщинї].

 

Впрочім розміри руху зависїти можуть богато від того, яке становище супротив еміґрації займуть урядові круги россійскі. Сего року уряд россійскій — як відомо — знайшов ся супротив еміґрації селян з Галичини, взагалї взявши, дуже користно для Австрії. Хоч не дасть ся сказати на певно, щоби при вибуху горячки еміґраційної перед мавшими відбутись великими маневрами і заповідженим приїздом цїсаря до Галичини обійшло ся без усякого впливу, а може і без товчка за-за кордону, — то все-таки по відкликаню маневрів і гостини цїсарскої в Галичинї, власти россійскі не дали причини Австрії до наріканя на поступованє нельояльне. Cе обсервували дуже добре люде над кордоном. Н. пр. в початку того руху еміґраційного якійсь надграничний офіцир россійскій, переїздячи границею, перемовив одному священикови слугу і служницю при роботї на поли, просто заохотивши их переселитись за кордон, але опісля виправлено того слугу і служницю назад. Де-хто догадує ся, що єсли був до якоїсь міри вплив з-за кордону, то походив він не від правительства, але від воєнної партії россійскої, котра робила на власну руку. Розумієсь, при такім станї дїла не було кому великій масї еміґрантів, рухнувших нараз, дати в Россії раду, — і стало ся те, що часть еміґрантів верталась назад — або знеохочена, або з тим пересвідченєм, що то лиш сим разом не удалось, а на другій раз пійде лучше. Відомо, що н. пр. в Гусятинщинї удержуєсь именно така сподїванка, — і то именно мусить будити побоюванє в австрійских кругах урядових. Впрочім і взагалї вже по тім, як стало звістно в цїлім краю про долю галицких еміґрантів в Россії, селяне не перестають кидатись еміґрувати щораз в нових повітах надграничних, і то так далеких від себе, як борщівскій і кіцманецкій a сокальскій. Пхає их до того, як уже сконстатовано з різних сторін, головно нужда, властива причина еміґрації, бо всякі впливи і аґітації, якого рода они би й були і з яких би там мотивів виходили, не вдїяли б нїчого, як би не тая причина. З початку деякі польскі ґазети [особливо-ж орґан п. Плятона Костецкого], не хотїли узнати тої причини і горлали о деструктивнім політичнім і реліґійнім настрою руского селянина і почали грозити кольонізацією руских надграничних повітів Мазурами, — але опісля замовкли, коли сконстатував краківскій Czas в письмі від довіреного свого чоловіка, Поляка з-за кордону, що туда виеміґрувало також богато селян латиньского обряду і они там ходять до православної церкви, кажучи, що "Pan Bóg wszędzie jeden", а в найновійшім часї сконстатовано навіть не мов урядово [бо в "Народній Часописи" під редакцією ц. р. старости А. Креховецкого, редактора і урядової Gazet-и Lwowsk-oї], що з Сокальщини не тілько еміґрують латинники, але корінні Мазури-двораки були першими там ширителями гадки о еміґрації. А коли в Лаврі Почаївскій 3.000 галицких селян перейшло на пpавoславіє, то значну частину тої цифри становлять латинники — і дивне, мимоходом сказавши, диво, що доси латиньскій архіепископ Моравскій не видав ще за прикладом руского митрополита окружник до латиньского духовеньства, щоби оно своїм вірним, римо-католикам, поясняло різницю межи церквою католицкою а православною...

 

Але до весни ще далеко і за той час може в урядових кругах россійских погляд на справу имміґрації селян з Галичини змінити с я. Вже й нинї — як відомо из информацій з Петербурга, сланих до дневників віденьских, і з инчих донесень, — справою сеї еміґрації дуже заинтересувались круги россiйскої церковної єрархії і Славяньского благотворительного общества, котре впрочім стоїть в дуже тїсній звязи з церковною єрархією, — і они натискають на правительство, щоб оно вийшло з своєї дотеперішної пасивної ролї супротив имміґрантів з Галичини. І не диво, що натискають, коли побачили, що галицкі селяне-латинники, котрих мусїли побоювати ся, в Россії зовсїм спокійно вирікають ся католицкої церкви. Впрочім фонди, які складають епископи і монастирі православні на удержанє принявших православіє, вистануть лиш до якогось часу — і таки власти політичні мусять щось зробити з тими людьми, так само, як мусять покінчити і з тими, котрі поки що остають розкватировані по селах по над кордон у тамошних селян а власти на кожду голову видають по 3 копійки денно. Тих имміґрантів мусять власти десь поселити — имовірно виправлять их на кольонії в землї азійскі. Полагоджуючи се, уряд россійскій навіть мимо воли мусить увійти в стичність з справою галицкої еміґрації... Розуміє ся, урядові круги россійскі не можуть брати справи так легко, як які-небудь инші круги, на примір церковні або й войскові, — там впливати буде огляд на міждержавні відносини політичні, або сказавши иншими словами: Россія тілько в случаю могла би на збитки Австрії, використати галицку еміґрацію. В отсїй хвили тої обави нема, — ґр. Кальнокій, як відомо, на недавній сесії делєґацій в Будапештї говорив о Россії тоном досить уміреним, уміренїйшим нїж попередними роками, і се принято в Россії до відомости, — але часи теперішні так непевні, відносини між державами так напружені, що мабуть не образимо самих верховних дипломатів, коли скажемо, що навіть они не можуть мати повної свідомости: що принесе, а чого не принесе з собою кожда нова яр...

 

В данім випадку, як би урядові круги россійскі — чого, розумієсь, нинї не хочемо допускати, — хотїли використати галицку еміґрацію і вийшли з дотеперішної своєї ролї пасивної, наша держава знайшлась би в положеню досить клопітнім. Взявши на увагу сегорічну еміґрацію при сконстатованій пасивности россійского правительства, можна уявити собі образ, які розміри могла би обнята еміґрація тогдї, коли-б кождий галицкій селянин, що виеміґрував, не мусїв, як сего року, назад перекрадатись через границю, але дістав зараз якусь оселю в Россії. Австрія могла-б запобігати тогдї війсковим кордоном вздовж границї всхідно-галицкої і буковиньскої. Се она вже по трохи й пробовала сего року з баталіонами войска в деяких повітах надграничних в Галичинї і на Буковинї. Коли зважити з одної сторони великій простір тої границї, а з другої сторони, що, аби кордон міг відповісти своїй цїли, не тілько піхота мусїла би обсадити єго густо але й кавалєрія мусїла би прийти в поміч — як се вже було й сего року на граници буковиньскій, — то легко кождий зрозуміє, що вздовж лінії граничної Австрії мусїла би поставити множество війска, — не баталіони, але реґіменти. Тілько-ж річ певна, що Россія на таке нагромадженє війска на граници не могла-б глядїти рівнодушно, а дуже знов велике питанє, чи Австрія схотїла би тим Россію визивати. Своє слово в тій справі мала-б очевидно і Нїмеччина, яко союзна держава, котра — на скілько відомо — зобовязалась приходити Австрії в поміч тогдї, коли-б на Австрію Россія "напала".

 

Зваживши все те, кождий здорово-мислячій чоловік мусить прийти до того пересвідченя, що в немаловажній, ба, скажемо, в дуже важній справі еміґрації селян з Галичини і Буковини до Россії зі всїми тої еміґрації для держави і краю наслїдками економічної, політичної і реліґійної натури — єсть на всяку евентуальність тілько одна рада для правительства австрійского: чим скорше совістно розслїдити економічні, соціяльні і політичні відносини руского народу в Галичинї та Буковинї і взятись енерґічно і щиро до усуненя бодай того всякого лиха, яке рускому народови найбільше долягає. Ми дивуємось, що центральне правительство доси не вислало когось довіреного з Відня до Галичини для безсторонного розгляду справи еміґрації на місци [бодай нїчого о тім не чути], хотяй часом, як иде о якусь маловажну річ, н. пр. будову якогось будинку ераріяльного, висилає на місце навіть досить високі фіґури урядові... Кажемо се длятого, бо може бути, що информація правительства будуть идентичні з информаціями Neuefreie Presse, котрі дуже важну для держави і краю справу замазують — чи в интересї держави і краю, — на се кождий, хто глядить на справу здоровими очима, легко дасть відповідь.

 

[Дѣло]

03.11.1892