Листопад, мов спомин про весну чудову:
багровіє листя, наче цвіт цвіте
І радіє серце — оживає знову,
оживає в серці щастя молоде.
Опадало листя із дерев крислатих,
відходили хлопці з піснею в устах:
— Не сумуй за сином, не журися, мати!
Повернувсь у славі, чи у славі ляг!
Ах, ти любе місто, що цвіло в ту осінь,
що в ту славну пору зустріло весну.
У тобі ця слава ще живе і досі,
ще і досі мрієш про весну ясну.
Так іти б, як ранше... І хай вітер стелить
малинові мрії по цілім краю!
I ховати ніжно в пазусі шинелі
свій запал нестримний і любов свою.
Так іти б. Ось знову рум'яніє листя
і на юних лицях рум’яніє пал.
Та далекий спомин, що ще не розприсся,
наче біль, у серце глибоко запав.
Старовинне місто зацвіло багрово —
червінню палає гнів наш і любов...
Листопад, мов спомин про весну чудову,
що прийде ізнову, що засяє знов.
[Львівські вісті]
01.11.1942