Листопад

 

Листопад, мов спомин про весну чудову:

багровіє листя, наче цвіт цвіте

І радіє серце — оживає знову,

оживає в серці щастя молоде.

 

Опадало листя із дерев крислатих,

відходили хлопці з піснею в устах:

— Не сумуй за сином, не журися, мати!

Повернувсь у славі, чи у славі ляг!

 

Ах, ти любе місто, що цвіло в ту осінь,

що в ту славну пору зустріло весну.

У тобі ця слава ще живе і досі,

ще і досі мрієш про весну ясну.

 

Так іти б, як ранше... І хай вітер стелить

малинові мрії по цілім краю!

I ховати ніжно в пазусі шинелі

свій запал нестримний і любов свою.

 

Так іти б. Ось знову рум'яніє листя

і на юних лицях рум’яніє пал.

Та далекий спомин, що ще не розприсся,

наче біль, у серце глибоко запав.

 

Старовинне місто зацвіло багрово —

червінню палає гнів наш і любов...

Листопад, мов спомин про весну чудову,

що прийде ізнову, що засяє знов.

 

[Львівські вісті]

01.11.1942