Незабутній пам'яті четаря Романа Кашубинського тa 21 підстаршин і стрільців Його чети
Стає перед очима струнка постать. В променях осіннього сонця вилискує гладкочесане волосся, туге, мов з каменю тесане обличчя, правиця, як завжди, простягнена вперед. І в ухах віддзвонюють тверді, спокійні слова, слова про те, чим горить кожне вірне й палке серце, слова про те, для чого варто жити і в обороні чого треба й кровю своєю молодою часом заплатити.
Пригадую собі залиті пекучим червневим сонцем велелюдні вулиці далекого, чужого міста. Пригадую сові тихий закуток старого, зарослого парку. Бачу Твої блискучі очі і шматок записаного паперу у Твоїх дужих руках. Твій курінний сокільського гнізда в Твойому родинному селі здає звіт Тобі, Романе, свойому комендантові. Твій курінь, що його Ти закладав і його перших членів вишколював "на бодаках".
Пригадую собі тьмяні вечорі в затишші твоєї кімнати, коли на вулицях стихав щоденний гамір і темінь закрадалася до вікон, коли ми спрагло ковтали з газет і з листів вісті з рідних сторін, з яких одні тішили наші юнацькі серця, а другі смутком сумним гнітили. І дзвенять виразисто твої налиті смутком і болем слова...
— Чи ж завжди так? Чи завжди серця розранені лежатимуть на роздоріжжях? Чи завжди рани від солі гострої роз'ятрюватимуться і не подасть ніхто води цілющої?! Eх!...
_______
І далі перед очима уяви картини проходять...
Листар — змучений, старий подає через пліт картку.
...Я відходжу до війська. Батьківщина кличе.
Держіться на славу!
І покотилися дні, одні тривожніші других. І загуркотіли по нашій землі гармати важкі, заклекотали скоростріли нетерпеливі, загуділи глухі удари смертоносних бомб. Закрутилася батьківщина наша в танці опянливому. І поплили полки, армії, покотилися гармати і залопотіли прапори переможні, а розети давнонебачені засміялися із чол молодих воїнів. І я бачив Тебе, Романе, очима своєї уяви, як ти завжди напереді, завжди перший гідно й вірно ніс прапори предків наших. І клонився перед Тобою сідоглавий Львів, і вінницькі пшениці колисали Тебе до сну, а зорі широких степів України про давнє-давнє тобі перед сном розказували. І серця наші плили за Вами, а моє за Тобою по закурених шляхах, де кров мішалася з дощовою водою і де Ви серця поранені зі шляхів підіймали, цілющою росою віри кріпкої обмивали. I думки наші голубами сизими за Вами ширяли, тугу нашу за Вами носили і відтак про Вас іншим розказували.
...А опісля станув Ти по довгій розлуці знову твердою ногою на родинному полі. Наші обличчя з натугою впялилися були в Твої очі й, наче напиток опянливий і дорогоцінний, спивали кожне слово, кожний звук повертаючої слави.
Вкінці, замикаючи за coбoю двері самоходу, Ти кликнув:
— Здоров! До побачення!
А тепер розповісти хочу Тобі про погідний осінній день, коли дерева в родинному Твойому селі стояли мовчки, не співаючи своєї тужливої осінньої мелодії, коли вітер забіг під кришу старої церкви і, чогось похнюпившись, важко зідхав, і коли мов на празник із дальших далеких сіл пишно вбрані дівчата і камяноспокійні хлопці, стиснувши вуста, голови клонили над символічною могилою. Серед моря квітів, осінніх сумних квітів, серед повені золота й шафіру — чиє це спокійне, погоже обличчя в сірому шоломі, чиї це очі впялені в далі незглибні?... Перед ким це лави соколів і соколиць непорушні в маєстатичному поклоні?
Це ж Ти, Романе! Ти, що покинув їх, Твоїх побратимів і пoсeстep на шляху. Та, ні! Ти не покинув їх. Вони всі відчувають, що Ти між ними! Твій приятель перед фронтом цілого повіту читає лист Твойого, Романе, курінного:
...після бою, коли наші частини винищували вже рештки большевиків, четар І. сотні Роман Семен Кашубинський із 21 підстаршинами і стрільцями транспортував ранених на тили.
...на шляху, серед густого ліса напав на санітарну колону ворог. Четар Роман Кашубинський, що був в нас завжди прикладом вояка і старшини дав приказ: — Хлопці за гранати! Ворог наступає...
...Гонець почвалав до куреня по підмогу...
...але коли підмога прийшла. Четар Роман Катубинський лежав із простріленим чолом і грудьми, із спокійним лицем, а постріли були з-переду. Четар із своїми хлопцями відпочивав на віки після останнього свойого найбільшого труду, після останньої своєї найбільшої жертви на вівтарі своєї мученицької батьківщини.
"Як комендант куреня, в якому боровся і згинув славної пам’яті четар Роман Кашубинський, хилю із цілим куренем голову перед тінню Героя, а заразом перед Батьками, що такого сина виховали. Він був у нас найбільше любленим старшиною і найхоробрішим вояком. Він був у нас найкращим другом і найвзірцевішим членом куреня. Він був гордощами і надією нас, які стоїмо в кривавому змаганні із найлютішим ворогом нашої батьківщини.
І не розповідатиму про сльози й голосний плач, що стихією нездоланною вирвався із сотень грудей молодих і старих. Я не розказуватиму про кам'яний спокій батька, ані про болісну гордість матери. Я розкажу тільки ще, як на приказ Голови Окружного Українського Комітету випрямилась сотня і як куснями гартованої сталі впали на камяну тишину слова:
...від сьогодні Курінь молоді села Угринів одержує почесне наймення: Курінь Молоді ім. четаря Романа Кашубинського!
...Український Окружний Комітет в Грубешові призначує стипендію ім. четаря Романа Кашубинського!
У тій хвилині сотні мислей полетіли жалібними птахами в далечінь, де серед шумливих лісів та серед непроходимих вертепів відпочиваєш Ти, Романе, у братній могилі із своїми хлопцями. Ті сотні мислей понесли Тобі останній привіт і тверду віру сотень сердець.
[Львівські вісті]
01.11.1942