За д-ром А. Чоловским.
В найдавнїйших часах, коли приневолений неприязними обставинами покидати свої оселї чоловік ишов шукати инчих місць, сама природа була для него провідником і вказувала догідне місце до поселеня. Чоловік ишов за показами природи й осїдав там, де були найлекші условини єгo истнованя. Перші людскі оселї тримають ся берегів водних. Вода живила чоловіка рибою і була неначе гостинцем серед непрохідного безкраю пралїсів. Тим то первістний чоловік радо поселяв ся над морем і рікою, а такі оселї найскорше зростали в великі міста, коли між тим простори віддалені від рік або положені над малими потоками остались найдовше незаселені.
А між тим яке відмінне, майже виїмкове положенє Львова! Не лежить він над великою рікою, але в глубокій кітлинї, виполоканій перед віками водами нинїшньої Полтви на подільскому скравку подільскої височини, — а про-те числить сегодня тисяч сто кількадесять людности. Звідки-ж прийшло до того, що в такій дикій лїсистій пущі, повній звіря і багон, відгородженій від решти краю своїм положенєм, зростає в XIII. віцї город — столиця княжества?
Д-р Чоловскій у своїй студії*) думає, що тілько ворожі обставини историчні змусили нарід шукати недоступних місць на поселенє і викликали потребу заснованя города з-далека від шляхів і вод. В якій же спосіб се сталось і які перші вістки про засновок Львова находимо в исторії? На се дістанемо відповідь, переказуючи в головних зарисах зміст розвідки д-ра Чоловского.
Русь переживала періоду неприязних историчних обставин почавши від р. 1241, коли то именно пересунули через неї безчисленні орди татарскі Батия і обернули весь край в одну величезну руїну. Дич монгольска прийшла в такім числї, що по словам лїтописця "от гласа скрипания телїг, множества ревіния вельблоуд і рьжания от гласа стад конь" их не можна було дочутись нїякого инчого голосу. Даремний був опір руских сил. Під навалом тих орд упали городи й церкви "без числа", зникли з лиця землї дворища бояр і села смердів, а князї втїкали зо своєю челядью в чужі краї. Хто жив, той заховав ся в лїси й неприступні гірскі дебри; поля лежали перелогом. З городів уцїлїли Кременець і Козельск. В Кіїві престоли церковні заросли травою, в Володимирі не остало нї душі живої; по всїх церквах повно було трупів, а столиця Данила Романовича — Галич був зруйнований. Руїна Руси була така страшенна, що живі — каже лїтописець — завидували мертвим.
Важливим наслїдком того нападу був упадок независимости руских земель. Північна Русь підпала Татарам перша, відтак утратили єї й другі части. Найдовше вдержало независимість княжество володимирско-галицке тим, що було найбільш висунене на захід. Тут измоглось і розпаношило ся бояpcтвo, а хіснуючись нагодою загального заколоту, подїлило край поміж себе.
Коли після відходу Татар князь Данило вернув ся назад до Галича, не міг думати об тім, як би загоїти завдані Татарами рани, але мусїв боротись из боярством, відбивати напади Литовцїв, Ятвяг та Угрів, котрі підпомагали бояр. Коли-ж наконець в р. 1249 запевнив для себе столець княжескій, звернув пильно увагу на внутрішній стан краю і грізну внїшню небезпеку. Прочуваючи, що скорше чи пізнїйше, а все таки доведеть ся боротись зі всхідним ворогом, постановив завести давній лад в краю, відбудувати зруйновані городи, а збудувати нові. Та ледви взяв ся за дїло, а вже 1250 р. прийшли від хана посли з зазивом, аби "дав Галич" т. є. піддав своє княжество "могучієви". Тогдї князь "бисть в печали велицї — каже лїтописець, — зане не сутвердил бі землї своєя городи". Очевидно нї-що було думати про опір. Князь мусїв покоритись і поїхав до хана з чолобитєм. Ту зневагу відчув він глубоко і від тогдї головною метою єго заходів було скинути з себе ненавистне ярмо; тій то идеї він остав ся вірним до смерти. Сейчас помирив ся з угорским Белою IV., а свого сина оженив з єго дочкою Констанцією. Шукаючи зближеня до заходу, він мішаєть ся у відносини ракускі, веде війну з королем ческим, а з польским Болеславом Соромливим і кн. мазовским Земовитом входить в щиру дружбу. Навязує також відносини з римским престолом і за цїну принятя католицизму намагаєть ся зискати поміч против Татар; в тім дїлї папа Инокентій IV. голосить в Европі хрестовий похід на Татар.
Тимчасом Данило скріпляв край у внутри через кольонізацію і будував численні городи. Ще до нападу татарского в галицко-володимирскім княжестві вичисляє лїтопись більш нїж 50 городів, а треба допустити, що було их більше. Також перенїс Данило свою столицю з Галича до Холма. Лїтопись каже, що Данило побудував "множество" городів "супроти безбожних Татар", укріпив их і украсив церквами, а відмічає з межи них тілько Угорск і Данилів. Ті городи заселили окрім автохтонної людности також чужоземцї.
Хоч Данило приняв католицизм і коронував ся королем Руси, та не сповнились єго надїї на поміч из заходу. Папскі буллї, що голосили хрестовий похід, не найшли в Европі послуху. Данило не діждав ся помочи, а хоч обмежений на свої власні сили, не зрік ся идеї скинути татарске ярмо; в р. 1255, почалась війна нa понизю коло Бакоти, а р. 1257 Данило першій виступив проти Татар війною. Видно з того, що мусїв добре укріпити край городами, а то ледви чи здобув ся би на такій смілий почин. Він і побив ледачого Куремсу й відібрав усї городи аж по Кіїв. Та гнет Куремса зняв ся з новими селами і неждано спинив ся під Луцком в р. 1259. Рускі князї поквапно громадили свої сили, Данило в Холмі, а Василько в Володимирі, і дожидались из помочію Льва.
Саме тогдї лучило ся, що в Холмі вибух пожар. Луна пожару, — каже лїтописець — була така велика, що була видна на всї боки, а ті, що дивились зі Львова по полях белзких, бачили луну від поломіни великого огня. Отсе й єсть перша згадка в лїтописях про Львів. З тої пори стрічають ся про него що-раз частїйші згадки, котрі наводить д-р Чоловскій на тлї исторії, заки відтак приступить до их критичної провірки.
Татаре не здобули Луцка, а Данило станув на вершку слави. Та небавом обняв місце Куремси жорстокій Бурундай, а впавши 1261 р. на Русь, зажадав, щоби князї на знак прихильности до него, розрушили укріплені городи. Князї покорились і в присутности татарских післанників довершено того злощасного дїла. Між инчими приказав князь Лев збурити укріпленя Львова. Се друга звістка про Львів. Відтак серед нової руїни своїх плянів умер зжурений Данило 1267 р. і єго поховано в Холмі, котрий один не піддав ся Татарами.
По смерти Данила південно-західня Русь найшла ся в трьох руках. Лев мав Перемишль, а коли вмер Шварно, то одержав цїлий галицкій удїл. Лев радо ходив з Татарами воювати сусїдів і був рішучим противником союза з заходом і з Литвою. Правда, за цїну дружби з Татарами князї рускі відбудували свої городи, але зруйнували до решти свої краї, через котрі безупинно переходила Татарва, здирала нарід і нищила культуру. Именно злощастний ударом для галицкої землї був рік 1283, коли Телебуга, вертаючи з Польщі, пійшов на землї Льва й облягав город Львів через два тижднї. Те саме повторились і в р. 1287.
На сїм роцї уривають ся вістки про Львів з ХІІІ. столїтя. З них довідуємо ся що Львів истнував перед р. 1259., що мусїв бути сильно укріплений, коли Татаре домагають ся єго збуреня. Видко також, що опісля відбудовано укріпленя на-ново, коли в р. 1283 людність видержує двонедїльну облогу.
Пізнїйші місцеві жерела доповняють почасти попередні. Именно заслугує на yвaгу праця львівского міщанина Алємбека з XVII. віку, котрий пише, що син Данила Лев заснував Львів коло р. 1270 з двома деревяними замками, з котрих один лежить у містї, а другій на поблизькій високій горі, окружив місто валом і двома глубокими ровами.
Обширнїйше пише про рускій Львів польскій историк, поет і львівскій буpмістр Б. Зиморович в своїй праци "Leopolis tripleх". Він каже, що Лев заложив в р. 1270 на недоступній горі замок из трамів, окружив частоколом і назвав Льві-городом. Вітри й невигоди були причиною, що не мешкав у ньому довго, та збудував другій низькій замок на мешканє, а тамтой призначив на склад оружя і скарбів. Межи обома замками побудували собі хати царедворцї і княжа челядь; потворились улицї і так повстало "підзамочне місто, переповнене аж по наші часи Русинами, головно-ж Вірменами й жидами". В наслїдок нападів татарских зачала напливати до замків людність, так що анї в горі, анї на долинї не могли поміститись. Отже Лев велїв очистити з лїсів долину понизше замків і там заклав місто, визначивши для кожної народности окрему дїльницю. Західню сторону забудовану низьким замком обрав князь для себе і для свого двору. Львів піднїс ся хутко, став столицею краю і осередком торговлї. На дворі княжім жила мачоха Льва, побожна Констанція, а будучи католичкою, підпомагала Домініканів і Францісканів, котрі й побудували собі тут монастирі. Також і побожні православні почали горнутись до Львова і будувати монастирі. Між инчими стрий князя, Василиск, постриг ся в ченцї і замешкав у печері, що була в горі близько міста. На верху тої гори виставив Лев церкву і посвятив св. Юрови, з чого відтак повстала нинїшня руска катедра.
Тілько оповідають лїтописи про засновок Львова і початки міста. На тих даних оснували историки свої гіпотези, коли і як повстав Львів, де лежав і які переживав подїї. Займались тою справою Ходинецкій, Зубрицкій, крил. Петрушевич, Вагилевич, Відман, Расп, Кунасевич, а головно проф. д-р Шараневич.
* Lwów za ruskich czasów we Lwowie 1891.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 26.10.1892]
(Дальше.)
Подаючи коротко вислїдки праць тих писателїв, д-р Чоловскій поминає Ходинецкого, котрий від себе не сказав нїчого. Що ж до Зубрицкого, так той наводить из Карамзина подробицї про Львів з рр. 1259 і 1261, а на тій основі допускає, що Львів повстав у глубокій старинї, а назву одержав не від князя Льва, а від короля звірят.
Вагилевич пишучи про повстанє і перше положенє Львова, каже, що заложив єго кн. Данило р. 1250 і назвав по имени сина. Первістний Львів мав лежати там, де тепер Знесїнє, а замок на горі Льва, і з-відти то можна було бачити луну пожару в Холмі. Той Львів збурено р. 1261 по приказу Бурундая, відтак відбудовано, але на короткій час. Аж в XIV. віцї заложив другій Львів Лев Мстиславич, як каже литовска лїтописка из ХVІ. віку. Новий Львів опираєсь о два замки, висшій на Лисій горі, а низшій на пригорі Будельници, під котрою був ринок. Вагилевич думає, що місто тягло ся по-під горами Лисою й горою Льва, а на доказ того вказує на шанцї на Личаківскім, перші від стрільницї до Пекарского, другі коло Сакраменток, треті коло цвинтаря Личаківского, а в рівнім віддаленю повинні находитись шанцї на Жовківскім і щось похожого на те єсть справдї на Знесїню.
Проф. Шараневич узнав погляди Вагилевича за правдиві. В своїй розвідцї "Стародавний Львів" (1861) приняв, що Львів збудував Данило для сина може 1250—1255 там, де тепер лежить Знесїнє, назване так від церкви Вознесенія. Відбудований в-друге Львом город мав два замки, висшій і низшій десь коло церкви св. Николая. Спонуканий напливом людности велїв Лев вирубати лїси на поблизькій кітлинї й там повстало теперішне місто. Князь укріпив місто баштами, в котрих головна була там, де тепер св. Юр, і боронила входу до міста. Костел св. Іоана, а давнїйше церков, єсть найстаршою будівлею і вже в р. 1250 належав до Василіян.
К. Відман в своїм творі про костел св. Іоана пише, що в р. 1284 заряджували ним Домінікане, і тому виводить, що Львів истнував перед тим роком яко оселя, а коло 1250 р. дістав назву Львова. Оселя-ж називалась либонь Вознесенєм. Приймає також другій засновок Львова Львом Мстиславичем там, "де сегодня Жовківске й Краківске межи обома замками".
Расп думає, що рускій Львів лежав из давна там, де тепер Знесїнє; на горі був замок і церков Вознесенія, а долї оселя. Син Данила Лев перенїс столицю до Львова, де на горі збудував замок, а в підніжю другій для жінки Констанції. Довкола долїшного замку повстав новий Львів из церквою св. Николая.
Пишучій про Домінікан Кунасевич подає, що ще заки Львів збудовано, вже товариші місійні Яцка Одровонжа тут виставили 1223 р. костелик св. Іоана Хрестителя. Відтак жінка Льва католичка Констанція випросила у мужа місце на будову монастиря і церкви там, де стояв княждвір. На те наводить підборний дипльом і покликуєть ся на ерекційну таблицю еп. Сїраковского з р. 1764, в котрій сказано, що Яцко Одровонж спровадив Домінікан на 32 років перед засновком Львова. Додати ту цифру до 1223, відкриває Кунасевич, що рускій Львів засновано в р. 1255 і то там, де лежить Знесїнє.
В р. 1875 проф. Шараневич змінив одначе свій погляд і висказав в нових студіях, що перша осела Львова, закладеного Данилом, лежала далеко "на взірях, що виносять ся над селами Запитовом, Підберізцями і Кривчичами в близотї Чортівскої гори, або в части і на нїй", позаяк з тої гори найлїпше можна було бачити луну пожару в Холмі. В-друге після 1261 р. збудований Львів мав би лежати в околици костела св. Войтїха, переміненого тепер на войсковий маґазин, а то на тій основі, що сюди йдуть дороги "viae antiguae" і що тут близько єсть гора Льва. На тій горі був княжій замок. По обох боках княжого замку простирав ся старий Львів від нинїшного лїску цїсарского по-під Замкову гору через Краківске по-за монастир св. Онуфрія. Той Львів дїлив ся на часть горішню й долїшню. Казимир великій спалив 1340 р. горішню часть а третій по ряду Львів заснував у кітлинї. Ті гіпотези д-ра Шараневича не найшли узнаня й доси вдержуєть ся загально, що первістний Львів лежав таки на Знесїню.
Наконець крил. Петрушевич в своїй праци, печатаній ще доси в числах "Вістника Народного Дому", застановляєть ся над походженєм назв топоґрафічних з околицї Львова; в тім, що доси надруковано, каже крил. Петрушевич, що на Лисій горі, в місци, де сегодня копець унії Люблиньскої, збудував Данило Романович первістну твердиню Львова.
Супротив тих незгідних а навіть суперечних собі поглядів д-р Чоловскій уважає питанє руского Львова нерозвязаним і взяв ся висказати свій погляд на давні жерела і що з них можна виснувати. На три питаня треба тут відповісти: 1) коли повстав Львів; 2) хто заснував єго, — а наконець 3) чи від першої хвилї заснованя лежить на тім самім місци, чи змінив єго?
Перше питанє: коли повстав Львів, — рішає автор в той спосіб, що відкидаючи хибні дати Алємбека й Зиморовича, йде за лїтописю Волиньскою, в котрій згадуєть ся про Львів під р. 1259, і приймає початок Львова перед тим роком. Автор каже, що Львів повстав по нападї Батиєвім [1241 р.], коли ворожі погроми змушували людей шукати захисту в місцях затишних і далеких від вод і шляхів, та що тілько в таких обставинах міг повстати Львів, тим більше, що й лїтопись изгадує про повстанє численних нових городів межи 1249 — 1255 рр. Так думав і проф. Шараневич. З того одначе не виходить, щоби перед городом не истнувала тут яка оселя. На взгірях надполтвяньскої кітлини находжено при закладаню плянтацій, розбираню фундаментів Високого замку і при будованю цитаделї різні археольоґічні старинности, як камінні гроби, урни, черепи з посудин, кремінні ножі й молотки, вироби бронзові, — а се свідчить, що на тих узгірях в глубоку старину жив і працював чоловік — тим більше, що довкола истнували другі городи, як Звенигород, Домажир, Щекотин, Страдче, Деревеч і Рокитна, після котрих і доси зостались "городища". На всякій случай повстав тут коло р. 1250 Львів, пізнїйша столиця Руси.
Що-ж до питаня: хто заснував Львів? — то хоч лїтопись Волиньска не згадує, чи й Лев будував городи, але зваживши те, що від 1250 р. єсть Лев володарем окремого удїлу, має свій власний двір, силу оружну, і піднимає на власну руку виправи, — єсть дуже имовірна річ, що то він заснуватель города. За тим промовляє вже сама назва міста, місцевий львівскій переказ, і се стверджує Длуґош, котрий користував ся рускими лїтописями, що до сегодня загинули.
Полагодивши так коротко два повисші питаня, автор приступає до третього й посвячує єму більшу половину своєї студії. Всї дотеперішні дослїдники годять ся, що Львів теперішний не лежать на своїм первістнім місци; різнять ся лише в тім; де він лежав за часів руских.
Заки відповість на те питанє, автор поясняє широко спосіб будованя старих городів руских на основі працї Самоквасова*) і своїх власних студій про положенє старого Галича. Автор виводить, що як на Руси, так і загалом в усїй Славянщинї при будованю городів зверталось увагу поперед усего на природну безпечність місця, a відтак аж на догідність; длятого будовано в околицях згористих, поперерізуваних ярами та долинами, в місцях зі стромими берегами, де не треба було забезпечуватись з усїх боків, до котрих приступ був из природи трудний. В таких місцях повставали найчисленнїйші городища. Кіїв, Холм, Новгород, Перемишль, Галич і инші лежали на місцях з природи оборонних. А між тим Львів за польскої доби не має такого з природи безпечного положеня, а тілько забезпечений з усїх сторін штучно. Се, по думцї автора, і єсть основний доказ, що такій Львів — то дїло не руске, а пізнїйше, отже правдивий висновок той, що тут не була єго первістна осела.
Де-ж отже була она коло 1250? Всї дослїдники думають, що коли луну пожежі Холму в р. 1259. видко було у Львові, то він мусїв лежати на тім місци, з-відкіль можна засягти оком широкій простор в напрямку белзких піль; из-за того першу оселю Львова приймає де-хто на Знесїню, де-хто на Чортівскій горі, де-хто на горі Льва, а де-хто на Високім замку. Між тим д-р Чоловскій уважає таке розумованє за хибне, бо з того ще не дасть ся вивести, що город Львів лежав на котрій-небудь згаданій височинї. Луну пожару можна було видїти з гір, — але мимо того Львів міг собі лежати вигідно в долинї.
Автор, звертаючи належну увагу на місцевий переказ, знаємість нинїшньої топоґрафії і збережені памятники, розбирає взаїмне відношенє до себе звісток Длуґоша, Піравского, Алємбека, Зиморовича і других, наконець, як висше сказано, спосіб будованя старинних городів на Руси, — і на тих даних основує свою гіпотезу про положенє старого города.
*) Древние города Россіи, СПБ. 1873.
(Конець буде.)
[Дѣло, 27.10.1892]
(Конець.)
Межи львівским міщаньством зберіг ся переказ, про котрий згадує між инчими й Зиморович, що старий Львів лежав на "Краківскому підзамчу; те передмістє переповнене [до часів Зиморовича] Русинами, именно-ж Вірменами й Жидами, а их сватинї можна тут бачите, бо их предки поселились єще за панованя Льва на тім підніжю гори". Приймаючи ту звістку за вихідну точку своїх поміток, застановляєсь автор: чи положенє того місця одвічало вимогам тогдїшних городів, т. є. чи було з природи оборонне й догідне, та чи лишили ся які останки й памятники, котрі стверджали-б таке истнованє города і кидали світло на єго положенє.
Зиморович каже, що тогдїшні городи закладано "або на стромиx узгірях, або межи неприступними болотами". Після него Лев доглянув таке місце на горі, де тепер копець, і збудував тут деревляний замок, а властиве місто не оборонне розстелилось на просторі нинїшнього старого ринку і в єго сусїдстві.
Правда, гора, на котрій тепер копець унії, єсть з природи оборонна; спадисті донедавна нагі боки давали змогу отворити на нїй безпечну твердиню. Твердиня довкола обдавала ся валами, часом подвійними і потрійними, і глубокими ровами з надвіря; в середину вели ворота.
Кождий більшій город не творив одної цїлости, а складав ся з кількох частей. Найважнїйшою горішною частію був дїтинець, в котрім стояв княждвір, головна церков і небагато мешкальних домів. На низшій терасї лежав по-за дїтинцем також укріплений околний град або передгородє, а в низу гори розстилалось передмістє (подгородє, пригородє, подолє, посад).
Дїтинець і передгородє не доходили звичайно великих розмірів, за те підгородє неукріплене або вкріплене одним частоколом розбігало ся широко зі своїми улицями, церквами, торговицями. В случаю нападу людність єго хоронилась до горішного городу. Мешканєм князїв були двори майже завсїгди деревяні й неукріплені, а лежали в серединї укріплень городских у дїтинци. На Руси ще не були звістні замки в значіню будинків оборонних. Супротив того годї говорити про замки львівскі, збудовані нїби Львом, — в котрі вірять усї дослїдники. Та підборна вістка взялась из того, що Длуґош а за ним другі подають, нїби то Казимир Вел. застав у Львові два замки, спалив их і збудував нові. А тим часом у лїтописи траскій, котра описує занятє Львова Казимиром, говорить ся про castrum Lemburg, отже про город, а не про замок львівскій.
Зиморович відносить, також за Длуґошем, збудованє тих замків до князя Льва, хоч висказує гадку, що заснований Львом город лежав на горі над Краківским передмістєм. Ходить отже о те: чи на Високім замку? Про око здавалось би, що так, — але коли взяти на увагу, що в нутри такого укріпленого города мусїла бути вода, що при недостачи води навіть найобороннїйше місце в случаю довшої облоги тратило значінє, а львівска замкова гора води не мала, — то той факт побіч погляду на вузкій зачерк гори велить шукати старого городища де-инде.
Після гадки автора можна те городище означити зовсїм докладно. Принявши оселю старого міста на Краківскім передмістю, треба шукати оселї "города" в єго безпосереднім сусїдстві, — отже на зникаючих ся по-над Краківским передмістєм "замкових" терасах що тягнуть ся из західної сторони, де нинїшні плянтації. Ще в нашім віцї ишов поперед тих плянтацій [туди, де тепер домок огородника] значний яр, котрий опісля засипано. Той яр дїлив нинїшню цїлість за дві окремі гори, на висшу замкову і Низшу Лису [mons Calvаrіае] і був доволї великій, як о тім свідчить картина Львова з року 1613.*) Верх Лисої гори займав простір нинїшних прогулянок довкола каменесїчної печери до дому огородника. Спохилє тої гори, спадаючи до "старого ринку" переходить у низшу природну півколисту терасу, котру займає "Замкова" улиця. Та тераса знов творить нове спохилє до долу. Так уформоване місце, котрого зарис єще й тепер замітно видний, именно в осїнню пору, надавало ся дуже добре на засновок города. Положенє було оборонне, треба було тілько усипати на краях спохиля вали й зміцнити остроколом, щоб утворити сильну кріпость. До того були тут обильні водні жерела, а кілька з них є ще до нинї.
Очевидно се ще не доказ, що тут истнував город. Так єсть, нема на те положного доказу, нема слїдів давних укріплень. Але автор видить ще инчі покази, з котрих льоґікою розумованя вносити можна, що оно так було. Гляньмо на підніжє згаданої тераси, на часть Краківского передмістя, заселену сегодня в більшій части жидовою. З відкіль взяло ся, — питає автор, — що тут серед нечепурних і брудних заулків вистріляють під небо найстарші львівскі церкви, котрих засновку годї исторично дослїдити, — в такій старинї они повстали! До нинї истнують тут церкви св. Николая, Онуфрія і Параскевії, а було их далеко більше, приміром церкви св. Теодора, Михаїла, Іоана Євангелиста, Благовіщеня, Введенія в храм, Покрови, Воскресенія і инчі. З-відкіль узялись тут найстарші костели св. Іоана Хрестителя і Пречистої Дїви [Śnieżnej]? Сама многота тих святинь на тім передмістю — каже автор — доказує, що они могли повстати тілько в тих часах, коли в сїй сторонї осередилось усе житє, коли рускій обряд тут був горою, — а се-ж було в добі князїв руских. Треба тут згадати ще й два вірменьскі костели, котрих засновок мав бути ще давнїйшій, нїж засновок самого Львова.
Всї ті памятники сягаючі руских часів кидають світло на колишне положенє міста [підгородя] і дають авторови змогу одвітити на висше поставлене питанє. З того одначе не виходить, щоби "город" лежав під горою, бо в такім разї дуже легко можна-б допустити, що укріплений город лежав на горі. А що місто чи радше підгородє мусїло мати з городом [дїтинцем] безпосередну злучність, то автор без ваганя приймає, що город був на Лисій горі, яко найблизшій до міста, а не на віддаленій горі Зашковій.
Тичасом міг би де-хто закинути, що той город міг бути вже з ряду другій, бо першій збурив Лев по приказу Бурундая 1261 р. Так думають всї дослїдники і глядають первістного города де инде, основуючись на фактї збуреня города. Між тим автор слова лїтописи Лев розмета город Львов поясняє так, що они значать лише збуренє "города" т. є. кріпости, а не знищенє усеї оселї [міста]. Татарам ходило не о місто і мешканцїв, але о кріпость львівску. Відтак, коли князь заприязнив ся з Татарвою, то й відбудував на-ново город, се-б то кріпость, а не оселю, котра й так истнувала.
Отсе головні виводи дослїдів д-ра Чоловского. Він ще не кінчить тим своєї студії, а одвітно до єї заголовка "Lwów za ruskich czasów" розбирає ще й инчі питаня, як н. пр. друге нїби заснованє Львова Львом Мстиславичем, прибутє до Львова монахів Домінікан, становище осельного елєменту нїмецкого, вірменьского і жидівского, яко таких, що відобрали столици Руси відмітне пятно рускости, котре зістало ся при нїй хиба на тілько, на кілько в нїй пробуває князь из окруженєм, і розвивалось церковне і монаше житє. Исторію Львова доводить автор до р. 1340, коли заняв Львів Казимир Вел., отже переглядає панованє Белеслава Тройденовича [Юрія II.] а відтак занятє міста Казимиром Вел., при чім боронить єго від закиду подвійного спаленя міста. Не Казимир — каже автор, — але подвійний напад литовскій [в рр. 1350 і 1351] обернув старе місто в руїну і був саме тою подїєю, котра отворила для него нову добу. Казимир же відбудував зруйнований Львів понизше давного підгородя над Полтвою, надав єму нїмецке право і взагалї заняв ся піднесенєм міста. Місце старого "города" на горі запустїло, а старе місто [подгородє] стало ся передмістєм нового міста.
Тим кінчить автор свою студію. А длятого, що нам ходило головно о те, аби подати погляд автора на повстанє і положенє руского Львова, — ми взяли на увагу головно ті виводи автора, котрі дають одвіт на ті питаня, а про менче интересну на наш погляд решту натякнули на самім кінци.
*) Поміщена в "Зорі" 1891 р. Она, що правда, відносить ся до "польских" часів, але радимо Вп. читателям зорієнтуватись у нїй при помочи поміщеної там замітки проф. Калитовского, котрий також висказує догадку, що старий Львів лежав на Краківскім передмістю. — В. Р.
[Дѣло, 28.10.1892]
28.10.1942