[Виїмки з листів молодого Русина.]

 

У вересни.

 

...Розглядаюсь по тім славнім містї. Передовсїм заглянути треба до св. Варвари. Се вже так у кождого Русина. В церкві св. Варвари стрітив і найбільше антіреліґійного радикала.

 

Відправа тут йде троха инакше як у нас, — "мирствують", — проповіди бувають у великі свята. "Русь" віденьска ходить до церкви дуже радо, після наших звичаїв судячи, навіть за часто, а друге цїкаве: нема тут у нашої интеліґенцї звичаю, щоб серед богослуженя виходити, — всї чекають благословленя. Лучило ся бути свідком вінчаня д-ра мед. Антона Скислевича з панною Марією Шкворівною. Він присягав по руски, она по чески. Чехам подобав ся дуже наш обряд.

 

Друга моя візита належить "Громадї". Поки-що не розписуюсь богато, — може пізнїйше, — тепер лише згадаю: Кількох молодих патріотів старає ся стягнути "Русь" до купи. Побіч урядника, лїкаря, адвоката побачиш тут робітника, листоноса, купця, балакають між собою спільно о сїм то о тім, по руски. Не треба й казати, яка та русчина тих віденьских Русинів [розумію Русинів не з верстви интеліґенції]. Слова і нїмецкі, і ческі, і польскі, і рускі — творять руску мову. Та годї инакше. Добре й то, а певно буде лїпше! Патріоти, де тілько можуть, виглядують Русинів. Не одному через кільканацять лїт і забулось за Русь, а тут єго займе один-другій, та й відозве ся струна почутя національного... і досить людей буває на сходинах "Громади". З мужчинами приходять і жінки і дїти... Ті, о котрих в Галичинї думаємо, що они може найбільше займають ся "Громадою", зовсїм того не роблять. Они більше для чести... Молодші их собрати двигають цїлий тягар по щирости витревало. Честь им за се!

 

"Сїчовиків" ще нема у Відни. Жду на них нетерпеливо, хочу і их пізнати. Може они стануть инакші...

 

. . . . . . . .

 

На-разї заняв мене aнтiсeмiтизм і то основно. Дуже то цїкава звірина, особливо для нас Русинів галицких, котрі не маємо нї троха причини симпатизувати з семітами... У Відни антісемітизм на порядку дневнім. А видно єго бодай по тім, що священика, де оберне ся, всюди хтось поздоровить: тутъ поважный паниско уклонить ся, там знов панї та панночка "Kuss' die Hand" скаже, ба де-хто і в руку поцїлує. Все те — як кажуть — робить антісемітизм — се одна з внїшних ознак житя. Ба не лиш "цивілі", лучає ся, й войскові здоровлять священиків. Я чей же не така повага, а дуже часто лучаєсь менї відклонюватись і офіцирам... У нас Русинів хоть хто що в сердци має, то має лише в серци, а на внї, бодай не казати... Оно так у нас не лише з якимсь там антісемітизмом, але і з усїм патріотизмом. Правда, деякі мають єго на язицї, та в серци не мають, — а тут і се рідко. Духовеньство тут поважане, а коли нераз Галичанам здаєсь инакше, то се погляд хибний. До священиків відносять ся не конче приязно тілько робітники, та й то не всї, а лиш ті, що уляжуть аґітаціям жидівских ґазет. Жиди тут як-раз тими, що підшившись під вольнодумство, під лібералізм, підкопують повагу духовеньства, аби тим лекше опісля використувати бідаків. Жиди удають демократів та вольнодумних, в ґазетах виступають на словах яко приятелї робітників а на дїлї використовують их де тілько дасть ся. Всї тутешні жидівскі часописи суть орґанами капіталістів, хоть на око виглядають вольнодумно, a навіть демократично. А треба знати, що переважна часть часописей нїмецких єсть жидівска, редаґована жидами, тїлом і душею. У Відни єсть лише два дневники христіяньскі, а то "Vaterland" і "Deutsches Volksblatt", — прочі всї жидівскі. Отже як-небудь они й називають ся та хоч они нepaз в патріотичну, навіть в чисто-національну нїмецку одежу прибрані, — они жидівскі і мають на цїли тілько интереси жидівскі. Всї "Пресси", "Таґблятти", "Фольксцайтунґи", "Естеррайхери", — все те judisch. У нас богато людей о тім не знає, як і не знає всїх штучок жидівских капіталістів, заступуваних тою прасою...

 

Тут у Відни антісемітизм — квестія дня. Кождий жид на священика дивить ся басом, навіть коли той що у него купує, отже дає єму заробляти... Між тим антісемітизм значно зростає з кождим днем. Се лютить жидів і они аж казять ся в своїх часописях, але то вода на млин антісемітів, бо досить таку жидівску часопись переглянути, щоби статись антісемітом, єсли має ся почутє власної гідности. Незадовго має тут відбути ся доповняючій вибір посла до ради державної. Жиди, аби не допустити антісеміта, форсують Кронаветтера, хоч Кронаветтер з пересвідченя демократ і вольнодумний, але що ворожо настроєний против духовеньства, жиди підпирають єго всїми силами...

 

____

 

В жовтни.

 

Тут люде мають понятє о товариствах инакше нїж у нас. Хто належить до якого товариства, то належить душею і тїлом. Цїль товариства, до котрого приступає, єсть для него святою. Він до тої цїли стремить спільно з другими членами і сам з-осібна з цїлою енерґією. Наші "Просвіти", "Народні Ради" і так дальше — то не товариства. Двох-трех робить за сотку, a й та сотка мізерна... Тут оно инакше: товариші працюють спільно і сором би був комусь належати до товариства, а нїчо не робити. Правда, кождий має для себе відповідне товариство до вибору і після охоти, сили та кваліфікації вписуєсь до одного і в нїм працює: педаґоґ в педаґоґічнім, політик в політичнім і т. д. Длятого і антісемітизм тут зростає, бо хто записав ся в єго ряди, то не для паради...

 

Як же то у нас инакше! Навіть між духовеньством, тою корпорацією так сильно звязаною в собі, нема у нас ладу і карности. Тут, як прийдесь що завести, н. пр. братства тверезости, то зараз, до місяця, в кождім селї уже би й було. У нас инакше, навіть в найважнїйших і в пекучих справах. Маємо і старих і молодих, тяжких і горячих, а однаково роботи мало. Соборчики повинні нашому духовеньству житя давати, а як оно на дїлї, знаємо. Далеко инакше у полудневих Славян, не кажу вже у Чехів. Там робота, там товариства, там житє... і всюда деинде люде працюють. У Відни на кождім місци видно працю і охоту до неї. Тут житє! А як по роботї всяка приємність, ба навіть їда смакує! А на все тут єсть час свій, а нїкому тут "нема часу навіть зїсти". Зачинаю влюблювати ся в Відень.

 

Почали зїздити ся товариші, що дня прибуває их більше. Справдїшна вежа вавилоньска, — кождий майже иншою говорить мовою, а нї, то бодай инчим идіомом. Нарід дуже розмаїтий під кождим взглядом. Найбільше интересують мене полудневі Славяне. З ними знакомлю ся і про них маю надїю колись написати...

 

[Дѣло]

20.10.1892