Відень, 17. жовтня 1917.
На нинїшнім засїданю закінчено розправу над наглим запитом п. Шірфа в справі заосмотрюваня австрійських торгів в мясо, уголь і солонину з Угорщини. Між иншими п. Лукашевич сказав, що є обовязком Угорщини в місце Галичини і Буковини, які в наслїдок воєнних подїй не можуть так, як за мирних часів зaoсмотрювати західних країв в провіянти, щоби взяла на себе апровізацію західних країв.
Приступлено до другого читаня буджетової провізорії. По промові звітника ухвалено на пропозицію президента відбути рівночасно розправу загальну і подрібну та ограничити час промови бесїдників на 30 мінут.
Пп. Тайфель і Шрайтер зголосили ось-таке додаткове внесенє:
В §.4 на кінця треба вставити: Правительству даєть ся повновласть видати потрібні суми на підвисшенє дорожнечих додатків державних функціонарів о 50% від дня 1. сїчня 1918 та виплатити на рахунок тої підвишки з гори дня 1. падолиста 1917 рати на перші 3 місяцї 1918 р.
Пп. Гуммер, Ельверт і Тайфель зголосили додаткове внесенє:
Правительству даєть ся повновласть виплатити краям на умовах, які постановить, зачети в максимальній квотї 60 мілїнів корон в цїли признаня або підвисшеня дорожнечого додатку народним і видїловим учителям за 1917 рік.
Мінїстер фінансів бар. Віммер вказав на велике значінє теперішної провізорії. В часї мира провізорів є конституційною основою веденя правильної працї, сьогодня розходить ся про щось більше, про те, щоби дати державі в хвилї великих клопотів середники веденя війни за істнованє. Воєнні позички то майже одинокий середник усунути надвишку банкнотів. І сим разом не є вказане, щоби з гори приписувати правительству вибір роду позички.
Що-до дорожнечого додатку функціонарів, то вставлено вже суму 560 мілїонів корон, з чого 240 мілїонів припадає на зелїзничих функціонарів. З огляду на тяжке положенє правительство є готове, хотяй 560 мілїонів не є дрібницею, поробити ще нове полїпшенє істнованя. В засадї правительство не має що закинути нинїшному внесеню, яке стремить до 50% підвисшеня дорожнечого додатку від дня 1. сїчня враз з виплатою з гори зачету на ту підвишку.
Правительство домагаєть ся 6 місячної провізорії, бо наради над звичайним буджетом тревають довший час. Мимо того правительство бажає, щоби наради над буджетом не відволїкали ся і просить о як найшвидше переведенє розправи над звичайним буджетом.
Промова Окуневського.
П. Окуневський навязав до слів мінїстра фінансів, що добро держави є заразом добром народів. Українцї мусять запитати, чи то реченє є слушне також із становища Українцїв? Повторило ся те, що вже нераз було, що в останній хвилї знайшла ся більшість для провізорії. Коли представник польського кола в комісії заявив, що Поляки умовили ся вже з правительством, то правительство не уважало вже, що варта вести переговори з иншими партіями. Якже щасливі є Поляки під полїтичним оглядом! По вибуху війни Росія жертвувала їм автономію, осередні держави незалежке королївство, Bільзон про них говорив, те саме папа, але про український нарід нїхто не говорив, українському народови лише грозять.
Бесїдник згадав про події в Талєргофі, про присуди на Українцїв і про слова одного з бувших намісників, що українські посли є властиво офіцирами без армії. Може і мав рацію на стільки, що ті посли занадто далеко відбігли від народного інстинкту в справі державної ідеї. Минувшість українського народу була звернена проти півмісяця, нараз мусять перевернути і свої історію до гори ногами і Константинополь назвали приятелем. Бесїдник нарікав на поведенє нїмецьких жовнїрів і полків гонведів з Українцями в Галичинї. Супроти поступованя держави з Українцями мусять вони поставити собі питанє, чи вільно їм голосувати за буджетом. По промові Дашинського звернули ся Українцї до президента мінїстрів з запитом, чи може їм приречи забезпеченє їх національного істнованя. Українцї мають на думцї таке становище, якe мають Нїмцї а Швайцарцї. Потїшувано Українцїв будучністю. Нехай собі Поляки роблять з Краковом, що їм подобаєть ся, нехай полу чать ся з Варшавою або нї, для Українцїв одиноке є питанє, що станеть ся із східною Галичиною.
Українцї надїяли ся, що дістануть від цїсаря обіцянку, що їм не грозить небезпека видачі їх в руки ворогів, але довідали ся, що не дістануть такої обіцянки. Говорить ся все тільки про австрійсько-польську ідею, про ягайлонську ідею, але та ідея принесла Українцям тільки огонь і меч. Подібна хвиля як теперішна не вepне і за 100 лїт. Українцї презентують правительству вексель, підписаний кровю і питають, куди їх веде. На те правительство відповідає, що границя Польщі усе отворена на схід.
Польські представники сказали, що домагають ся доступу до Балтійського моря, а недавно п. Акгерман говорив про два моря, отже про український Днїстер. Навіть якби грозила небезпека, що як пише "Nеue Freie Presse", Українцї будуть потоптані, то вони мусять відповісти, що тепер передостанна година. Щоби висказати, що парляментарно не можуть инакше поступити, будуть голосувати проти провізорії.
По промові ґр. Барбе-Ваксенштайна наради перервано.
