Зробити, як Цісар

 

Якби прем’єр-міністр Іспанії Рахой був такий мудрий, як наш дідусь Цісар Франц-Йосиф, він теперішню каталонську кризу залагодив би так, що й цілісність Іспанії зберіг, і каталонців задовольнив надовго (а, може, й назавжди).

 

Коли юний Франц-Йосиф щойно вступав на австрійський престол, його імперією аж трясло від угорської революції. З великими трудами, із залученням військ російського імператора Миколи I Угорщину вдалося приборкати. Але, звичайно, ненадовго – мадяри терпіли віденську владу лише до першої слушної нагоди. Така нагода з’явилася на 18-му році правління Цісаря, коли Австрія потерпіла важку військову поразку від Пруссії й опинилася на самому крайчику прірви. Нова угорська революція була лише питанням часу.

 

Що в такій ситуації зробив дідусь Цісар? Він згадав, що в його титулі була така важлива частина, як «король Угорський». І що? Невдовзі Угорщина вже була суверенним королівством, об’єднаним персональною унією з землями австрійської корони. А Франц-Йосиф – не лише австрійським імператором, а й реальним (не лише титулярним) угорським королем, володарем "корони Святого Стефана". Угорщина мала тоді свій парламент, своє законодавство, своє військо – гонведів. При цьому Будапешт мав необмежену владу над величезною територією, ⅔ якої були заселені неугорцями. Спроба остаточно від’єднатися від імперії, найімовірніше, закінчилося би одночасною втратою цих земель (що й сталося після розвалу Австро-Угорщини 1918 року, в якому угорці участі не брали і якого не бажали). Тож угорці відчували себе співвласниками імперії, боронили її й навіть не думали від’єднуватися.

 

Щось віддалено подібне (з поправкою на російську дикість) було і з Великим князівством Фінляндським з моменту його входження в Російську імперію (1809) і до падіння останньої (1917). Російський цар одночасно носив фінляндську корону, а Фінляндія мала свій парламент, конституцію, закони, свою пошту, телеграф і залізницю, деякий час – навіть своє військо.

 

Іспанія, на своє щастя, теж монархія, і в титулі її короля є слова про «каталонсько-арагонську корону». Тож наймудріше, що міг би зараз зробити Мадрид, – надати каталонсько-арагонській короні реальної ваги. Щоби в короля Філіпа VI (як колись у нашого Цісаря) було дві справжні (а не номінальні) корони – кастильська та каталонська.

 

А ще до майбутнього Каталонського королівства у складі дуалістичної монархії треба би було приєднати Валенсію та Балеарські острови, де населення розмовляє якщо не каталонською, то дуже подібною до неї мовою. А, може, й Арагон додати (адже корона – каталонсько-арагонська). Відтак новому королівству можна було би дарувати всі ознаки суверенітету, крім дипломатії (все, як було в Угорському королівстві 1867-1918 рр.).

 

І тоді каталонці вже ніколи би не стали розвалювати єдність Іспанії, боячись разом із нею втратити свої нові територіальні набутки.

 

Прожект? Можливо. Але чим не варіант? Це був би нестандартний хід, але саме такі рішення зазвичай найкраще працюють.

 

18.10.2017