З Борщівского.
Чи так всюда, не знаю, але що дїє ся в кутї борщівскім, то вже дїйстно тисяча Петрова, як каже нарід. В нинїшній дописи моїй хочу порушити лише кілька справ.
Розпорядженєм ц. к. намістництва з 28 липня с. р. до ч. 54.441 а ц. к. староства борщівского з 1 серпня с. р. до ч. 15.228 наказано, щоби всякі картки посмертні доручувано до перегляду призначеному лїкареви.
І що-ж дїє ся? Ото умре християнинови дїтвак, зараз йде до оглядача. Той, хотяй тілько знає, що табака в poзї, бо не поучений паном фізиком, констатує смерть і пише — н. пр. як в серпни в Кривчу, що 7-тижднева дитина померла на сухоти. За те дістав 30 чи 20 кр., — та не в тім дїло, бо так дістає за кожду картку [хоть господар за тих 30 чи 20 кр. мусить два днї тяжко робити]. Але ти, хлопе, діставши картку від оглядача, гони тепер до міста, до лїкаря туда і назад чотири милї, щоби лїкар тую картку підписав. І бідний хлоп, хоть він на хлїб зарабляє в дворі і не має нїчо прилагодженого, навіть трумни, мусить гнати таку дорогу, і то по те, щоби пан "дохтір" написав на тій картцї [і так дїйстно було]: "Przeciw pogrzebaniu zwłok nie zachodzi żadna przeszkoda", а в рубрицї "рід смерти" перечеркнув "suchoty" а написав "katar płuc". Отже цїкава річ: по що тої комедії? по що оплачувати оглядача, і то тумана — як по більшій части всюда, — по що бідного хлопа наражати на ті видатки і на такій труд в так печальнім положеню? Впрочім з-відки хлоп приходить до того? Та вже нехай би се полагоджували платні слуги громадскі, єсли взагалї то на що здасть ся. Бо й що за рація всякі картки [з виїмкою карток померших на болї жолудкові] посилати до відімату лїкарского? Що той лїкар поможе, або якій може видати суд, не видївши трупа? Хиба то все лишень форма. Однак найцїкавійше, що лїкар, не видївши трупа і не знаючи перед тим хорого, перечеркнув "suchoty" а написав "katar płuc"...
Власти наказують з вітцївскою опікою, щоби уважати на порядки, на чистоту і на поживу в теперішнім прикрім часї і по вcїx усюдах установлено різних komisarzy zdrowia, а тим часом все то лиш форма. На все уважають, а що найважнїйше — на ятки, з-відки тисячі купують мясо, нема контролї! — не кажу вже що-до цїни, але і що-до якости мяса, котре жиди спродають, яке хотять. Дуже часто — як бувало, так і тепер лучаєсь — жиди купують хору худобину за кілька ґульденів, а мясо продають мов из здорової... Тому можна-б чей же запобігти, та що-ж? — всюда можна почути, що жиди все зроблять, що схотять... На такій спосіб то шкода й наказів "свише", нераз дуже навіть прикрих.
Зі всїх сторін кличуть, що нарід бідує і треба би єму помагати, — та й кінчить ся на словах. За робітниками міскими, фабричними, — а мимоходом сказавши, у нас під назву міских робітників підшивають ся і лїнюхи-нероби, що з сел до міст утїкають на легкій хлїб і побільшають пролєтаріят — отже, як кажу, за poбітниками міскими промавляють по соймах і в радї державній, печалять ся о удержанє і о роботу для них, а за бідним, темним сїльским народом рільничим рідко коли хто тепле слово скаже. А він бідний, відданий на ласку і неласку панів пленіпотентів, т. зв. "ржондцїв", економів і гуменних, робить від досвіта до темної ночи, робить не за пів-дармо, але майже за дармо, бо як дістане 12 або 15 кр. за цїлий день молотьби, або 17-ий сніп, або третю шульку кукурузи з лану паньского, — за що сам оре, сїє своє насїнє, сам обрабляє, і то без кукурузянки, а фасолї, як схоче ся пану економови, — то прецїнь уже нїчо иншого, як тяжке визискуванє бідного народу. Але правда, щоби міг хлоп мати роботу в дворі, мусить понести всїм тим панкам курку і ще по днинї им робити, бо инакше не приймуть до нїякої роботи. І нїхто не вгляне в тую справу, нїхто не розпитає хлопа, ба й не послухає, коли нарікає. І власти на то рівнодушні, их се не обходить, аби лишень стягнули свій податок. Чи єсть из чого, — дарма. Але за то єсть кому андрони плести, коли нужда гонить хлопа за зарібком в далекі світи...
Очевидець.
