Про проблєму національної справедливости.

Львів, 13. жовтня 1917.
"Люди вважають на жаль справедливість предметом виводу, який надаєть ся тільки на збут за границею, але не є придатний для внутрішної консумції. Одначе спpaвa стоїть так, що нема держави, яка так аж до свого осередка була-би хора через національне питанє, як Австрія. Коли ми проблєму національної справедливости хочемо відсунути від себе, кажучи, нехай починають наші, то cповняємo не тільки гріх супроти мира, але супроти нас самих".
Сї слова недавної буджетової промови д-ра Віктора Адлєра приходять на думку при читаню відомости про угоду кабінету д-ра Зайдлєра з польським колом. Бо ся угода, се новий гріх "супроти нас самих", себ-то супроти Австрії, супроти держави, якої інтереси заступати є найпершим обовязком кождого правительства.
Щоби позискати польські голоси для буджетової провізорії, кабінет д-ря Зайдлєра зобовязав ся сповнити всї домаганя, які йому предложило польське коло. Сї домаганя відомі нашим читачам з вчерашного числа; нинї тільки скажемо, що всї вони мають одну цїль: укріпленя польського полїтичного панованя в краю й потрібного для охорони сього панованя польського впливу в державі.
Що означає польське полїтичне панованє в краю зі становища проблєми національної справедливости, не потребуємо виказувати сього в довгих виводах: се знають не тільки Поляки і ми, як обі безпосередно заінтересовані сторони, але знає се також те саме правительство, яке на те укріпленє польського панованя в краю дало своє зобовязанє.
Кабінет д-ра Зайдлєра дуже добре знає, що його угода з Поляками означає відданє української Східної Галичини й українського народу в Австрії під дальше панованє Поляків, під те панованє, з-під якого визволити ся є змістом цїлого полїтичного житя українського народу в Австрії.
Як Австрія потребує і для свого внутрішного житя і для свого великодержавного становища на інтернаціональній аренї здїйсненя принципу національної справедливости, не потребуємо вказувати. Наведемо тільки зі згаданої буджетової промови отсї слова Адлєра, якому нїхто не відмовить почутя австрійського патріотизму: "Царизм був темним тлом реакції, на якім наші відносини були, що правда, не ясні, але бодай трошки яснїйші. Се тло ми тепер втратили. Найтемнїйше, що є тепер в Европі, се на жаль ми."
І в таких відносинах кабінет д-ра Зайдлєра, щоби приєднати польське коло для буджетoвoї провізорії, обовязують ся сповнити польські домаганя.
Не від нинї австрійські правительства, не виключаючи кабінету д-ра Зайдлєра, на всї українські домаганя відповідають, що можуть їх сповнити тільки за згодою Поляків, бо не можна давати одному народови "односторонних концесій" поза плечима другого. Та коли ходить о сповненє польських домагань, то українського представництва кабінет д-ра Зайдлєра не питав cя о згоду.
Чи се не гріх супроти держави вважати український нарід держави при переговорах з Поляками за неістнуючий.
Коли утворив ся кабінет д-ра Зайдлєра з Українцем мінїстром здоровля, віденська преса постарала ся розреклямувати се як факт, який зробить велике вражінє на інтернаціональній аренї, з окрема в Росії. Угода кабінету д-ра Зайдлєра з польським колом показує, що покликанє д-ра Горбачевського до кабінету було тільки — говорячи словами д-ра Адлєра — "предметом вивозу", нїчим більше. Питанє, чи і доки випадає д-рови Горбачевському оставати в кабінетї, коли традиційна полїтика австрійських кабінетів супроти нас через його участь в кабінетї д-ра Зайдлєра не дізнала нїякої зміни.
Се питанє тільки підносимо. Рішити його, як і взагалї українську полїтичну лїнію з огляду на становище правительства супроти нас повинна Українська Парляментарна Репрезентація. Сього її рїшеня не хочемо передрішати.
Тепер, коли в цїлім світї лунає — хоч, що правда, в великій мірі тільки як предмет визову — клич національної справедливости, положенє чотирох мілїонів українського народу в Австрії не може не звернути на себе уваги світа.
Українська Парляментарна Репрезентація нехай сповнить свій обовязок, а весь нарід нехай сповнить свій. Нехай не тратить надїї, не попадає анї в невіру, анї в розпуку, тільки тямить, що його доля все таки від нього залежись.
"Ми бачили за богато крови, щоб котрийсь нарід бояв ся ще крови; ми бачили за богато нужди, щоб котрийсь нарід ще шанував ся в боротьбі за своє найвисше добро, за своє істнованє!" — говорив у згаданій буджетовій промові д-р Адлєр, накликуючи правительство до полїтики національної справедливости.

14.10.1917

До теми