З Рогатина.
Два роки минуло, як завязало ся заходом п. Илії Бойкевича, дяка рогатиньского, товариство взаїмної помочи дяків львівскої архіепархії. Дня 24 червня 1890 р. відбули ся загальні збори дяків в Рогатинї і поручили дальшу судьбу товариства вибраному видїлови, котрого предсїдателем Впреосв. митрополит именував Вп. о. Туркевича, крилошанина львівского, а видїл вибрав з поміж себе заступником предсїдателя Вп. о. Ипол. Дзеровича, пароха в Рогатинї, прочі-ж члени видїлу заняли другі уряди а радше титули.
На тім мабуть і скінчила ся вся робота около розвитку сего товариства, бо про него й слиху нема. Многі дяки допитують ся, як стоїть справа их товариства, але на се коротка відповідь: нїяк, бо спить. Підчас коли такі самі товариства дяківскі в дієцезіях перемискій і станиславівскій оказують якійсь рух та й розвиток, то в львівскій засвітило ся.
Причини слабого руху або й сонности товариства дяків суть по моїй думцї такі: Недостаток видїлу дїяльного, урядуючого в самім центрум архидіецезії [у Львові] а не в якімсь місточку на провінції, чого впрочім і статути вимагають. Дальше за мале заинтересованє справою самими дяками, а вкінци і за мале заопікованє сею справою нашим духовеньством. А прецїнь єсть се товариство — після моєї гадки — великої ваги і значіня, бо через него зорґанізує ся і бодай в части убезпечить свій бит сей наш пролєтаріят церковний, котрий статутами звиваний, міг би не лиш піднести ся на славу церкви і нашого обряду, але й для добра народу.
Яко причину упадку товариства кладу на перше місце недостачу енерґічного видїлу длятого, бо безперечно і найлїпша машина буде стояти безцїльно, єсли нема кому охочому и сильному стати до керми. Кріпкій видїл припильнує належитого виповненя статутів зі сторони членів товариства і буде старати ся — як се статут каже — не лиш о чисто фінансову сторону товариства, але буде глядати і других жерел до удержаня і добробиту членів товариства. А такі жерела суть невичерпані, лише треба их відшукати и унормувати. Н. пр. в школї дячків у всїх трех капітулах могли би кандидати учити ся після своєї охоти якогось ремісла, або побирати практику в Народній Торговли, або приучувати ся до уряду писаря, а спосібнїйші могли би по селах учити також в школї. Загально жалують ся тепер всюда пп. инспектори, ба й сам віцепрезідент п. Бобжаньскій, що нема учителїв кваліфікованих для шкіл, а прецїнь они якось провізорично обсаджують опорожнені посади, — обсаджують, але людьми, які і попадуть під руки, або ще лїпше, яких им хто підопхає і запротеґує, а з того бачимо тепер скрізь по селах много учителїв ледво читати уміючих а з міста швачки покидають иглу та білє и спішать на село людей дурити, т. є. рускі дїти еманципувати і перекабачувати их на польске. Для пп. инспекторів вистатчє, щоби хтось запротеґував того або сего чоловіка на учителя чи учительку, а они дїйстно беруть, бо потреба. А громада платить иx, и школу утримує и огріває! Хісна-ж из того Бог дасть! Чи-ж не міг би сей уряд провізоричного учителя сповняти наш [сли спосібний до того] дяк, котрий би може й меншою пенсією вдоволяв ся a в двоє тілько научив! Нашому дякови і так уже учинено кривду через то, що забрано єму — без новомодної индемнізації — і хату-дяківку, і огород коло неї, а побудовано там хитромудро величаві та не ясне світло даючі школи. Дякам нашим в першім рядї належить ся, щоби провізорично заняли своє давне місце в школї. О се повинен видїл товариства дяків голосно упімнутись і просити о поміч від Всесв. митрополичої Консисторії.
За мале заинтересованє дяків справою власного товариства єсть також важною причиною неудачі товариства і нераз з того виходить, що многі дяки самі не розуміють значіня свого товариства і єго або перецїнюють або легковажать. Одні перецїнюють єго, ставлячи далекосягаючі домаганя, як н. пр. було се недавно в станиславівскій дієцезії, другі по просту не мають до него довірія і суть байдужними, бо им зріст капіталу з річних малих их вкладок видає ся так повільними, що не надїють ся колись ним заинтересувати ся, а для своїх наслїдників не хотять жертвувати.
Вкінци треба в великій мірі признати за мале заопікованє товариством дяків нашим духовеньством, а правду сказавши, товариство се може вповнї розвитись лише під опікою священиків, бо самі дяки суть за слабою до того силою моральною і матеріяльною. Можна чути від неодного священика, що се все безхосенне та що кождий священик і без того стараєсь якось о свого дяка. Я сего не перечу, але таким чином цїлком не піднесе ся стану дяківского, а буде се лиш дяк von Fall zu Fall, бідачиско підхлїбляючій в очи, заглядаючій до руки свого священика і пpoстo наємник громадскій, — підчас коли було би обовязком духовеньства, щоби при наших церквах витворити солідний, моральний церкві і народови щиро відданий стан дяківскій, яко поважну корпорацію "причта церковного". В тім напрямі треба би поправити і веденє институтів дяківских пpи всїх трех капітулах, а на сей темат далось би богато сказати і скритикувати. До удержаня таких дяків треба конче утворити при кождій церкві одвітний фонд дяківскій, складаючій ся головно з грунту а по можности і з хати. Товариство взаїмної помочи має тут широке поле до дїланя, а именно придбати як найбільше фондів і гроша, а відтак за них систематично закуповувати по селах грунти для дяків. В тім напрямі повинно би братство взяти ся до дїла, вихіснувати всї можливі средства до розвитку свого, а дяки без сумнїву більше одушевлять ся товариством, нїж до-тепер, де обіцяє ся им в статутах: "запомога в старости", "запомога вдовам" і т. и. В поміч товариству дяків конче в тій цїли повинно прийти наше духовеньство, церква, братства і громади. Дотепер єсть звичай, що громади дають дякови скіпщину т. є. по пару горцїв збіжа від нумера. То єсть завсїгди для громади тягаром, від котрого она титулом викупна могла би увільнити ся. Викупно то, розложене на лїта а сплачуване ратами, збогатило би собою фонд потрібний до закупна грунту, а додавши до того добровільні датки священика, церкви, братства і з майна товариства взаїмної помочи дяків, було би можна постепенно закуповувати грунти для дяків почавши від 1 морґа до 2—3—4 морґІв, як буде можна. А наколи товариство взаїмної помочи дяків з лїтами виповнить сю головну свою задачу, буде могло тотчас опікувати ся і вдовами та сиротами по дяках та дальшим розвитком их просвіти і добра.
Подаю сю гадку [впрочім не так і нoвy] в тій надїї, що єї в кругах нашого Всч. Духовеньства і Ч. дяків докладнїйше ще обдумаєсь, обробить ся і поставить ся ясно на порядок дневний в тій цїли, щоби замінила ся в дїло.
Не-дяк.
