"Наче спокій міста стережуть
Посивілі стародавні башти".
І.Сівковський; Моє місто.
Мабуть ніяке інше українське місто не овіяне таким чаром романтики, як Камянець на Поділлі. Старовинне місто, яке початками своїми сягає ще ХІІ віку, одна з найсильніших фортець у ХІV—XVІІ в.в., яка займала на півдні ключову позицію спочатку в литовському великому князівстві, а пізніше в польській державі, — нераз захоплювало уяву українських та чужинецьких письменників. Згадати б тут з чужинців Г.Сєнкевича ("Пан Володийовський"), а з українців Анатолія Свидницького ("Люборадські"), Віктора Приходька ("Під сонцем Поділля"), Стрижевського ("Під крилами церков") — справжню перлинку в нашій літературі, хоча так мало відмічувану їсториками літератури, що вийшла двічі накладом ред. "Діла" у Львові перед минулою світовою війною. Також прекрасна, сповита тугою лірика М. Чарського в збірці "Емаль", присвячена рідному Камянцеві, в якому в березці ц. р. догоріло його палке, натхнене життя.
В місті багато цiнних мистецьких памяток старовини. Знаменитий замок, заснований кн. Коріятовичами в другій половині XIV в. і розбудований у XV—XVІ в. в новий замок із земляними укріпленнями з початку ХVІІ в. З оборонних міських мурів XVI в. збереглися чотири вежі і знаменита Руська Брама. З інших мистецьких будівель у Камянці збереглось було до совітських часів декілька церков і костелів XIV— XVIII в.в., ратуш XVIII в., відбудований в XIX в. та багато будинків доби ренесансу й барока. Большевики зруйнували в Старому Місті великий катедральний собор (на Гімназійній площі), церкву Св.-Троїцького манастиря (вул. Поштова), Иванно-Предтеченську церкву (Старий собор) і велику Архиєрейську церкву. На Новому Пляні вони зруйнували новий Олександрівський собор. Отже, большевики знищили тут всі найбільші і найцінніші під історичним і архітектурним оглядом храми. В Старім Місті залишились лише дві маленькі церковці: Петро-Павлівська та Св.-Миколаївська, що їх совіти перемінили на склади.
Камянець славився в минулому тим, що положений на стрімкій скалі, немов орлине гніздо, облитий довкола Смотричем, з гранітним турецьким мостом і замком, що боронили входу — ніколи не здавався ніякій неволі, бо збройною рукою не можна було його взяти. Раз тільки здобув його приступом 1672 р. гетьман Дорошенко; тоді польська залога мусіла капітулювати. В історії визвольних змагань записався Камянець двічі як хвилева столиця українського уряду. Перебував там Гол. От. Петлюра (1919 р.) та През. Евген Петрушевич з урядом ЗУНР. Старовинні будівлі на Старому Місті, де були ці уряди, заціліли й по большевиках, зацілів і Турецький замок, де стояли тоді залогою У. Січові Стрільці і навіть ті фільварки залишились, де кватирував штаб бригади Січ. Стрільців, кіннота УСС. та iнші частини. На Новому Пляні зберігся будинок, де були якийсь час міністерства УHP, а також той будинок, де був український університет, відкритий за часів гетьмана Павла Скоропадського.
За большевиків Камянець стратив був свій блеск і значіння, зійшовши до звичайного провінціонального і пограничного міста, знидів і запустів. Навіть сліди минулої слави позатиралась.
Після приходу німецької армії почалась повільна але послідовна віднова всіх ділянок культурного й господарського життя у Камянці. Міська управа, під керівництвом старости Василевського, звернула велику увагу на упорядкування міста та його санітарний стан. М. ін. з санітарних і культурник причин міська управа заборонила утримання корів, свиней та кіз по садибах, розташованих у центрі міста, а саме при вул. Німецькій (від Ботанічного саду до вул. Семінарської), при вул. Шевченка, Київській та Лагерній (від вул. Садової до Семінарської). Урухомлено шпиталь, три фізіотерапевтичні кабінети, один зуболікувальний кабінет тощо. З метою не допустити до поширювання хворіб видано низку санітарно-лікарських приписів, напр. про обовязковий медичний огляд домових робітниць, обовязкове шпитальне лікування хворих на заразливі хвороби і т. п. Літом ц. р. (у липні) відкрито з ініціятиви Жіночого Комітету малий міський парк, в якому м. ін. влаштовано куток для дітей (площу, різні гри, гойдалку-човен). Впорядковано також міський стадіон, дуже занедбаний за часів большевизму. На цьому чудовому спортовому майдані відбулись 21 червня ц. р. перші великі спортові змагання, в яких взяло було участь понад 1000 учасників. В липні відбулись другі спортові змагання. У вересні знову проходили тут треті великі легкоатлетичні змагання за першенство міст на території військового команданта України, в яких м. ін. брав участь відділ української допоміжної поліції.
Українське громадянське життя в Камянці зосереджуються в Українському Комітеті, а яким звязані всі замітніші прояви українського життя. Найважнішою ділянкою його праці є харитативна діяльність. Тут треба особливо відмітити утворення при Комітеті фонду допомога родинам українських діячів, заслужених у ділянці культурно-освітнього, наукового й громадського життя, які жили та працювали в Камянці до світової війни та підчас революції. Багато праці вложив також Комітет для збору фондів з метою допомоги сотням утікачів, які опинились в Камянці без ніяких засобів до життя. В своїй праці Комітет має повну підтримку громадянства, чого доказом був м. iн. добродійний вечір у міському театрі ім. Шевченка, влаштований на фонд Комітету 24 вересня ц. р. силами місцевого театру (пєса "На перші гулі" Васильченка, балет, хор), в якому українське громадянство Камянця взяло масову участь.
При цій нагоді згадаймо декількома словами про камінець-подільський міський театр ім. Т.Шевченка, який саме 24 серпня ц. р. святкував перші роковини його діяльности. Створений у перші дні приходу німецької влади з невеличкої групи акторів-співаків колишнього ансамблю пісні і танцю, театр почав швидко зростати, не без великої допомоги покійного Миколи Чирського. Самі виступи почав театр 24 серпня м. р. безсмертною "Наталкою Поставкою" Ів. Котляревського. Спочатку було багато труднощів: не було декорацій, акторських костюмів, перук, бутафорії тощо. Самі актори робили декорації, шили костюми, робили перуки і т. п. Театром керує дир. М.Біличенко, який одночасно є режисером театру. Хорами театру керують дириґенти І.Отаман та Ю.Баулін, балетом — А.Нольде, мистецьке оформлення — Ободовський. При театрі згуртовано багато молодих акторів, як І.Яроцький, В.Буланова, М.Борчук, М.Зробок, О.Колтуновський, В.Архипенко, О.Савлюк, Т.Фігурський, І.Поліщук, М.Бржозовська, Нетяга, Вансович та ін.
Театр має свій добрий балетний гурток (Нетяга, Скакун, Марчук і Крижанівська), який крім народних танців має в своєму репертуарі балети з українських опер ("Утоплена" й ін.) та власний хор ("Льодолом", "Чумарочка", "Пташиний хор", "Світи, світи, місяцю" і ін.).
За рік театр підготував 21 пєсу, поставивши 96 вистав та влаштував понад 10 концертів-вечорів української пісні й танку. Деякі пєси відбувались спеціяльно для німецького війська і шкільної молоді. Репертуар театру майже повністю складається зі старих українських пoбyтoвих пєс. Тут треба назвати: "Запорізький скарб" Ванченка-Писанецького, "Циганка Аза" М.Старицького, "Ясні зорі" і "Степовий гість" Б.Грінченка, "Сорочинський ярмарок" М.Старицького, "Сватання на Гончарівці" Гр. Квітки-Основяненка, "Дай серцю волю, заведе в неволю" і "Пошились у дурні" М.Кропивницького, "На перші гулі" Васильченка, "Мартин Боруля" І.Тобілевича, "Живі покійники" Конич-Лисенка, "Хмара" А.Суходольського, "Мина Maзaйлo" М.Куліша, "Воскресення" Колісниченка-Чубатова, "Шалапут" Й.Стадника та ін.
Назагал театр виконав велику освідомну роботу, але одночасно заплутався надто в побутовщині. При тому, особливо в останньому часі, відчувається брак глибшого опрацювання та психологічного підходу, а навіть деяку "стахановщину". Проводові театру треба б було пригадати про виховно-мистецьку ролю театру та театральні традиції Камянця, в якому гостювала в 1919 р., за часів як перебував там уряд УНР., театр відомого мистця і peжисepa М.Садовського
(Док. б.).
[Краківські вісті, 11.10.1942]
З поступовою нормалізацією життя в Камянці виявилась потреба створити осередок культурно-освітньої праці. У висліді цього відкрито в перших днях червня ц. р. читальню "Просвіти". З перших днів "Просвіта" приступила до організації гуртків співочого, драматичного, хорового та народних інструментів. Крім того в будинку "Просвіти" відновлено бібліотеку.
Окремо треба згадати про шкільництво Камянця. Колись Камянець мав гарні свої традиції в ділянці шкільництва. Тут працювала довгі роки духовна семінарія, яка була до світової війни осередком і кузнею національно-культурного відродження цілого Поділля. Тут коротко працював також український державний університет. Сьогодні шкільництво Камянця розвивається досить інтенсивно, хоч покищо в скромних розмірах. Навчання в народних школах Камянця та округи почалось у біжучому навч. році 1 вересня. Школи ведуть навчання за програмами, виробленими ще в минулому навчальному році. Крім народних у шкіл у місті працюють ще й фахові школи: технічно-реміснича, торговельна, домашніх господинь і школа-інтернат сліпих. Трирічна технічно-реміснича школа має відділи механічний, деревообробний і ремісничий. Школа працює від квітня ц. р. За цей час учні закінчили обладнання шкільних механічних майстерень. Система навчання так побудована, що учні побіч теоретичних зайнять проходять одночасно практику на відповідних підприємствах. В школі навчається понад 100 учнів.
В середній торговельній школі, на відділах торговельному й адміністративному, навчається коло 200 учнів. У минулому навчальному році закінчило III курс школи 30 осіб.
Великою новістю для Камянця й околиць є середня школа домашніх господинь, яка, крім загальноосвітніх предметів, має в програмі садівництво, городництво, кулінарію та ведення домашнього господарства, крій, шиття і різні види рукоділля (вишивка, мереживо і т. п.), гігієну й педагогіку.
В школі-інтернаті для сліпих відкрито І—IV кл. навчання й утримання відбувається на кошт держави.
З початком вересня ц. р. відкрито в Камянці мистецьку майстерню з відділами малярським, різьбарським (у дереві та камені) і керамічним. З уваги на те, що до кожного відділу прийнято учнів (число учнів в кожному відділі обмежено до 10), майстерня набрала до деякої міри характеру практично-навчальної установи.
Всі школи Камянця на Поділлі покликані сьогодні не тільки для навчання, але також до виховання та перевиховання молодого покоління. Про напрям цієї праці висловився завідуючий відділу освіти Камянця, Ієвлев, як про обовязок: "виховати у дітей здорової моралі, навичок культурної поведінки та любови до праці. У противагу совітсько-большевицькому т. зв. вихованню наша школа повинна виховувати любов до рідного краю, рідної мови та літератури, високу пошану до справжніх носіїв европейської і світової культури — наших визвольників. Залишки жидо-большевицького облудного виховання треба викорінювати послідовно і рішуче, скеровуючи увагу дітей на культуру Заходу" ("Подолянин", ч. 71 з 30. VIII. ц. р.).
Та найсильнішою моральною опорою населення є православна церква, яку очолює на Поділлі подільський і винницький єпископ Дамаскин. Безпосередньо після приходу німців населення взялось за відбудову церков і релігійного життя. В селах і містах почали відновляти церкви, селяне зносили рядна, хустки, рушники, ікони. За рік відновлено на Поділлі 473 церкви, крім цього, відбудовується що 120 церков. В єпархії працює понад 160 священиків. Церква відзивається на всі важніші прояви життя населення. М. ін. єпископ Дамаскин видав у червні ц. р. окремий заклик до вірних у справі збірки кольорових металів для німецької армії, в якому читаємо такі знаменні слова: "Український народе, овіяний романтикою своєї минулої історії! Ти збудував тисячі церков, манастирів, ти золотив їх дахи, ти не жалів нічого на святі цілі. То й тепер не пожалієш на святу ціль боротьби з большевизмом" ("Подолянин", 4. VІ. 1942).
Після приходу німецьких військ у Камянці та цілій камянець-подільській окрузі почалась швидка відбудова всіх ділянок господарського життя. В самому Камянці відновила свою діяльність ткацька фабрика, яка приймає від населення конопляну ниткy селянського виробу в мітках. За півтора кл. ниток має право одержати хусту. На терені міста працюють бровар, горальня, фабрика масла, перерібки овочів і ін. На терені Поділля існувало 14 цукроварень, зосереджених у камянець-подільському цукротресті, деякі з них уже відбудовано, а між ними найбільшу цукроварню в Староконстянтинові. Разом працює вже пять цукроварень.
В камянець-подільській окрузі діють відремонтовані сім гуралень, 3 броварі, фабрика крохмалю. Широко розгорнута в окрузі плодоовочева справа. 4 фабрики перерібки овочів виробляють у великій кількості овочеве вино, мармеляду, конфітури, повидло. Для перерібки плодоовочевої продукції в окрузі зорганізовано 33 плодоовочеві осередки, на яких солитимуть капусту, помідори, огірки та зберігатимуть картоплю. 30 плодосушарок дають багато сушеної продукції. В районі є понад 100 допоміжних овочевих осередків.
Поділля має особливе значіння для вирощування овочів і городовини. За совітів управа городовини займала 10.000 га землі. Але совіти спеціялізувались лише в пізній городині — капуста, огірки, помідори, буряки, цибуля, морква, часник. Вчасної городини не було. Управа була застаріла і не давала належних вислідів. Відділ прохарчування вживає заходів, щоб піднести управу на відповідний рівень.
В цьому році збільшено поважно на Поділлі посівну площу тютюну, яка з 3000 га збільшилась до 12.000 га. Тому, що в совітів на Поділлі не було потрібних фабрик, тепер саме в Камянці Подільському будується ферментаційна фабрика. Її продукційну спроможність обчислюють на 5 міліонів центнерів. Фабрика має почати працю вже в жовтні ц. р.
Поділля також надзвичайно багате на збіжжя і садівництво. Тут чудово ростуть також люцерна, конюшина і т. ін. А це створює дуже сприятливі умовини для годівлі тваринництва. В звязку з цим передбачується велике поширення годівлі овець, головно каракулів. В деяких районах уже ведуть праці над поліпшенням раси (значкування ягнят каракулів, привезено в значній кількості баранів мериносів). Для прокормлення збільшеної кількости овець будуть використані особливо узбіччя стрімких берегів річок південного Поділля, на яких не можна косити сіна та які недоступні для більших тварин. Загальні умовини плекання овець на Поділлі відкривають на майбутнє гарні вигляди.
В 1942 р. на Поділлі виступила цікава аномалія. Значна кількість мишей та інших гризунів у четвертому кварталі 1941 р. сприяла надмірному розмноженню молодняка хижака-лиса. На зміну мишам весною появився молодняк зайця, диких кіз, різних птахів, а особливо курей, що їх десятками викрадали лиси з дворів селян.
Серед лисів видалено епідемічне захорювання коростою, яка може при дальшому поширенні знищити цінне поголівя промислової фавни. Щоб запобігти поширенню епідемії, припинити шкідництво в сільському господарстві та мисливському господарстві і врятувати цінну хутряну сировину, передбачується в зимовому сезоні, який почнеться з 2-ої половини листопада ц. р., відстріл лисів. З тою метою переведено реєстрацію мисливських собак та перевірено розташування молодняка лисів. В зимовому семестрі передбачено здобуття хутряної продукції на терені Поділля приблизно 250.000 крб. Для мисливих Поділля наближається сезон незвичайних емоцій...
На закінчення годиться згадати ще, що населення Поділля перевело в цьому році незвичайно зорганізовано жнива, а тепер займається викінчуванням осінніх засівів. У тих селах, що перевели найкраще жнива, передбачується розподіл збірних господарств на господарства індивідуальні.
[Краківські вісті, 13.10.1942]