Сатанів зненацька “постарів”

 

Днями в давньому надзбручанському містечку Сатанові, що на Хмельниччині, завершилися археологічні розкопки, що тривали там ще від серпня.

 

Лариса Виногродська

 

 

Експедиція на чолі зі старший науковим співробітником Відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України Ларисою Виногродською дослідила територію місцевого замку та ділянку біля середньовічної синагоги. Звісно, що не обійшлося без сенсаційних відкриттів і унікальних знахідок, про які далі.

 

 

Безталанний замок

 

Перш, ніж розповідати про розкопки на замчиську, – коротка історична довідка, аби було зрозуміло, про що йдеться.

 

Сатанівський замок. Внизу – річка Збруч

 

 

Народження Сатанівського замку пов'язують з Петром Одровонжем (Паравою) – воєводою Руським. Він багато воював, зокрема, проти хрестоносців у Пруссії та на Поділлі проти Свидриґайла. За військові заслуги перед польською короною король Владислав II Ягайло надав йому значні земельні володіння на Галичині та Поділлі. Зокрема, 1431 року Одровонж став власником Сатанова.

 

Після смерті Петра Сатановом володіли його нащадки. Останнім сатанівським Ондровонжем став його правнук – Станіслав (помер 1545 року).

 

Кругла вежа

 

 

Від фортифікаційної спадщини Одровонжів до нашого часу дійшла лише “Кругла (Порохова) вежа”. Існує версія, що вона набагато старша і, можливо, входила до якогось давнішого укріплення, яке існувало ще у XIV столітті. Шанувальники римської версії походження Сатанова навіть приписують її зведення рукам войовничих нащадків Ромула. Вежа дійсно дуже давня й архаїчна – її бійниці пристосовані ще для стрільби з луків, а не вогнепальної зброї.

 

Одна з веж, що не збереглася. Позаду видно димар цукроварні (ні, не той, що нині «прикрашає» подвір'ї замку)

 

 

Замок, як і всі обороні споруди містечка, значно постраждав, коли 1676 року Сатанів оточило турецьке військо. Яничари не палали бажанням задарма гинути на мурах, тож перш, ніж розпочати штурм, довго обстрілювали укріплення з важкої артилерії.

 

По тому, як 1699 року Поділля повернулося до складу Речі Посполитої, власникові містечка, Адаму Миколі Сенявському, довелося все відбудовувати заледве не з нуля. Керуючись наймодернішими технологіями фортифікаційного будівництва, звели новий і значно більший за попередника замок. Укріплення часів Одровонжів, що опинилося всередині нових мурів, теж частково відремонтували. Вони утворили другу лінію оборони, а також стали основою для будівництва різноманітних замкових споруд. «Кругла вежа», теж опинилася всередині та використовувалася, як склад пороху та гарматних ядер. Звідси її друга назва – «Порохова».

 

Фундаційний напис на міській брамі, присвячений завершенню відбудови укріплень міста (переклад з латини):

Адам Миколай з Гранова Сенявський, власник Шклова і Міша, каштелян краківський, найвищий поводир державного війська, для громадської безпеки оцю твердиню відновив року 1722, маючи намір мурами захищати Батьківщину, що її стільки раз захищав грудьми. Отож віща думка фундатора подбала побудувати оцю браму, щоб Оттоманській Порті загородити дорогу до Польщі, щоби користуватися рівною силою проти нападів варварів, лютому татарові протиставив Сатанів, проти чого навіть і ворота пекла не здолають, надто коли закрити перед ворогами. Одному тільки Богові, Королеві та Батьківщині віддаватиме свої ключі. Року Божого 1724

 

Замок Сенявського являє собою традиційне для свого часу укріплення регулярного типу. У плані він має форму неправильного п’ятикутника з вежами на кожному розі. Таким чином, кожна вежа тримала під обстрілом (фланкувала) не тільки прясло мурів, що примикали до неї, але й дві сусідні вежі. Однак перевірити на практиці боєздатність нового укріплення нагоди не було. Сатанівський замок протягом XVIII та до початку ХІХ століть, використовували лише як резиденцію власників міста.

 

Про палац-резиденцію сьогодні нагадують лише прорізані в мурі широкі вікна.

 

 

До кінця XVIII ст. у фортеці зберігався такий важливий атрибут магістратської влади, як меч ката. Він, «в назіданіє», демонстративно висів над замковою брамою. Точніше, одразу два мечі.

 

Замкова брама (архівне фото)

 

 

Сатанівський магістрат надавав перевагу виключно двом видам покарань. За дрібні порушення – штраф. За більші – відтинали голови.. Попри відверту жорстокість, сатанівські судді трепетно ставилися до духовних потреб рокованих на смерть. Тому й було два мечі. Один – для християн. Інший, так званий, «кошерний», – виключно для юдеїв. Згодом ті мечі перекочували до будинку ратуші, що стояла колись посеред Ринкової площі. Там вони зберігалися до 1831 року, аж поки російський імператор Микола І не скасував магдебурзьке право для всієї Україні (крім Києва). Після цього указу магістрат ліквідували, а мечі зникли.

 

Майже все ХІХ століття замок фактично стояв пусткою. Частину його споруд сяк-так використовували під склади, частину – під в’язницю.

 

Повний гаплик фортеці настав 1897 року, коли поруч почали зводити цукроварню. Першу чергу заводу пустили вже восени 1899 року. Головним акціонером заводу та ініціатором його спорудження стала графиня Климентина Тишкевич-Потоцька (1856– 1921). Це була одна з найгарніших аристократок свого часу. Ще панночкою спромоглася звабити спадкоємця австро-угорського престолу кронпринца Рудольфа. Той навіть хотів з нею побратися. Аби уникнути морганатичного шлюбу, красуню хутко спровадили до Львова, подалі від Відня, та швиденько підшукали їй чоловіка – графа Яна Тишкевича.

 

Враховуючи, що замок уже нікому не був потрібен (сама власниця міста воліла жити у Парижі), його мури та башти почали розбирати на будматеріали для зведення фабрики.

 

«Батько подільського краєзнавства» Юхим Сіцінський, побувавши влітку 1901 року в Сатанові, зокрема занотував:

«Донедавна околиці замку були пустопорожнім місцем, але два роки тому тут влаштовано величезний цукровий завод, і тепер біля замкових руїн підносяться величезні будівлі з високими димохідними трубами; скрізь гул, стукіт, суєта. Для заводських потреб подекуди засипаються рови, зриваються кам'яні мурування тощо».

 

Розвиваючись, завод і далі наступав на замок, поки від останнього не залишилися жалюгідні три вежі і лише одна стіна з колишніх п’яти.

 

1924 року місцева влада збиралися взагалі знести залишки давнього укріплення – по-революційному, «до основанья». Мовляв, руїни загрожують життю та здоров’ю людей (хазяйновиті подоляни продовжували розбирати на каміння залишки мурів, і трапилося кілька нещасних випадків). Але на захист пам’ятки горою стали історики. Врешті в Харкові (тоді столиці УСРР) постанову місцевої влади скасували. У столиці навіть розпорядилися провести реставрацію і виділили на те 5.000 крб. Нагадаємо, що за рік до того в СРСР провели грошову реформу, і на той час це були величезні кошти. Але реставрацію ніхто так і не розпочав, і, куди ділися ті гроші, невідомо.

 

Проект реставрації палацової частини та сусідньої з нею башти. 1991

 

 

Вдруге укріпленню не поталанило наприкінці 1980-х років. Тоді замок захотіли відновити вдруге. Львівський інститут «Укрзахідпроект-реставрація» навіть розробив повний проект реставрації збереженої частини замку та відбудови знищеної частини. Проект завершили якраз до 1991 року. Далі можна не продовжувати… Під час кризи 1990-х було не до відродження замків. Про давні грандіозні плани нині нагадують хіба що кілька фотокопій частин проектної документації, яка зберігається в районному краєзнавчому музеї (у райцентрі Городок).

 

Проект реставрації “Круглої вежі ”, 1991

 

 

Швидше за все, теперішні археологічні розкопки пов'язані з черговим проектом відбудови твердині. Керівники Сатанівської громади про те воліють не поширюватися (мабуть, аби не наврочити), але автору достеменно відомо, що цієї весни замок та міську браму ретельно досліджували фахівці з тієї ж таки «Укрзахідпроектреставрації».

 

Розкопки підземної частини палацу

 

 

Як розповіла Лариса Виногродська, це вже другий її сезон на даному об'єкті. Перші ж дослідження були проведені влітку 2015 року. Тоді дослідники заклали розвідувальну траншею просто посеред замкового двору. Залишків жодних споруд там не виявилося, але вчені докопалися до брукованого замкового подвір'я.

 

 

Тут варто зробити роз'яснення. Протягом майже століття, доки працювала цукроварня (вона не пережила кризи 1990-х), подвір'я замку використовували для складування буряків і вапняку (йде на відбілювання готової цукрової продукції). Відповідно, за рахунок навезеного з буряками ґрунту та вапнякового щебеню рівень землі на подвір'ї місцями зріс на кілька метрів (загалои же десь на метр).

 

Розкопана археологами підземна споруда

 

 

Ще 2015 року археологи почали відкопувати під палацовим комплексом якусь велику підземну споруду. Цього ж року розчистили прохід до давнього підземного помешкання. Особливо ефектними виглядають сходи, що вели колись до льоху. Для чого його використовували, нині сказати важко — це могли бути й казарми для жовнірів, і якийсь господарський склад чи арсенал. Описувати не будемо, все добре видно на світлинах.

 

Мур до та після розчистки

 

 

Також цього року під наглядом археологів прибрали “цуроварневі” нашарування вздовж муру. На світлинах добре видно, скільки ґрунту було знято — старий рівень добре проглядається на мурі (донедавна схована під нашаруваннями стіна — більш темна).

 

Тут добре простежується, якого рівня сягали “заводські” нашарування.

 

 

Водночас археологи знайшли фундамент раніше невідомої споруди, що йде вздовж муру. Його поки що не досліджували, тож достеменно складно сказати, що це — фрагмент якоїсь будівлі часів Сенявського, чи залишки зовнішнього муру замку Одровонжів.

 

 

Фундамент раніше невідомої споруди

 

 

Зазвичай “архітектурна археологія” знахідками артефактів не тішить. Хоча, звісно, бувають і винятки — досить згадати розкопки раніше невідомої оборонної вежи в Кам'янці-Подільському. З артефактами на замковому розкопі в Сатанові не склалося. Здебільшого археологи знаходили лише фрагменти кераміки та скляних виробів. Із цікавинок — знайдена ще 2015 року велика кількість заготовок для точил. Очевидно, точила призначалися жовнірам — гострити зброю.

 

Щоправда, щось відшукали мародери-"детектористи".

- Цього сезону на території замку ми знайшли лише одну монету, та й то ХІХ століття, - розповіла Лариса Виногродська. – Власне нічого прикрого у тому, що так мало, немає. Ми вивчаємо історію, а не шукаємо скарби. Але й у нас встигли наслідити “чорні археологи”. Ми вже закінчували роботу. Спеціально зачистили стінку розкопа, аби сфотографувати та зафіксувати шари. Зачистку завершили лише пізно увечері, коли було вже темно, тож фотографування перенесли на наступний день. А вранці виявилося, що вся робота змарнована. Стінка була геть вся в дірах-”закопушках”. Очевидно, що працювали з метало-детектором. Що вони знайшли — невідомо. Можливо й нічого цінного, але нам день роботи звели нанівець.

Ця прикра подія – яскравий показник, що скарбошукачі з металодетекторами насправді є банальними мародерами та злочинцями, а не симпатичними аматорми історії, які шукають монетки на розораних полях, куди ніколи не ступить нога археолога, як подають себе "детектористи" на своїх Інтернет-сайтах.

 

Як “постарів” Сатанів

 

 

Ще кілька розкопів археологи заклали неподалік від добре знаної оборонної синагоги. Це теж було продовження досліджень, розпочатих ще 2015 року. Ці розкопки від початку дали феноменальний і несподіваний результат. Очікувалося, що тут будуть виявлені шари в найкращому випадку XV століття. Нагадаємо: Сатанів у письмових джерелах відомий від 1404 року. Але тут вчені несподівано відкопали залишки поселення черняхівської доби, а це III-IV ст. н. е. Водночас, на цьому ж таки місці вчені знайшли залишки давньоруського поселення, що існувало ще принаймні на початку XIII століття. Але й це ще не все! Тут також знайдено фрагменти ліпної кераміки (тобто, виготовленої без гончарного круга). Наразі вони ще не атрибутовані, але, швидше за все, знахідка належить до бронзової (або самого початку залізної) доби!

 

Стрілкою вказано місце розкопок

 

Звісно, не обійшлося й без артефактів XVII-XVIII століть, адже це територія історичного центру містечка.

 

Такий “ажіотаж” на невеличкій ділянці має своє пояснення. Місце тут надзвичайно зручне для поселення. Це мис з досить стрімкими схилами, утворений на місці впадіння річечки Шмаївки у Збруч. Для оборони — дуже зручно. Крім того, сам Збруч тоді був досить важливою транспортною артерією.

 

 

Під час цьогорічних досліджень археологи розкопали ще одне давньоруське житло і залишки будинку XVII-XVIII ст.

 

Лариса Виногродська показує розкоп. Позаду міська брама

 

 

Серед цьогорічних знахідок виявилося кілька унікальних, що не мають аналогів. Мова передовсім про фрагменти оздобленого горщика ХІІ, можливо, початку ХІІІ століття. Посуду цього періоду з подібним за технологією виконання оздобленням раніше ніхто не знаходив. Відповідну світлину автор має, але з етичних міркувань публікувати її не будемо — право на перше оприлюднення знахідки належить виключно науковцю, який зробив відкриття. З цієї ж причини не покажемо й світлини двох дуже гарних посудин оригінальної форми та з цікавим декором, що належить до XVII-XVIII ст., і які теж не мають аналогів. На думку Лариси Виногродської, це, швидше за все, продукція якогось із місцевих гончарних центрів (не виключено, що зі самого Сатанова).

 

В дальній частині – рештки давньоруського житла, на передній – сліди будинку XVII-XVIII ст.

 

Фрагменти кераміки XVII-XVIII ст.

 

Кахля того ж часу

 

Денця скляних кубків. Майже водночас аналогічні розкопали в сусідньому Городку

 

Як вважає пані Лариса, виходячи з аналізу знахідок давньоруської доби, можна говорити, що тут колись було не просте поселення, а досить значне городише. Відсутність зовнішніх проявів обов'язкового для городищ валу має просте пояснення. Частина валу, що опинилася на території Сатанова, з часом була зрита. Зовнішню ж, спрямовану до Збруча, частину мису взагалі повністю знищили, коли у цьому місці облаштували каменоломню (її залишки видно й досі).

 

Сліди каменоломні

 

 

На питання, чи можна вважати відкрите нею городище давнім ядром, з якого згодом виріс Сатанів, і чи можна, за результатами розкопок говорити про безперервне проживання тут людей, Лариса Іванівна зауважила, що, поки не оброблено та не проаналізовано знахідки, нічого конкретного сказати не можна.

 

Якщо ж врешті з'ясується, що у цьому місті люди безперервно жили ще з домонгольських часів, у дискусіях довкола чи не нейзагадковішого топоніму України можна буде поставити крапку.

 

Стрілочкою вказано приблизне місце розташування Звенигороду.

 

 

Нагадаємо, що лише за 6-7 кілометрів від Сатанова лежить Звенигород – чи не головне священне городище язичницького Збручанського культового центру. Хоча археологи поки не знайшли нічого такого, що могло би пролити світло на конфесійну належність щойно знайденого городища, з великою ймовірністю можна припустити, що це поселення теж входило до складу “Республіки волхвів”. До Звенигорода звідси півтори години пішки. Враховуючи напружені відносини між язичниками та християнами, вкрай сумнівно, що шанувальники давніх богів терпіли б у себе "під носом" поселення ворогів.                                                                                                                                                                                                                                                                                                     

 

Якщо виявиться, що Сатанів є прямим спадкоємцем давнього язичницького городища, то його дивна назва стане цілком зрозумілою, адже все що стосується старої віри християнська Церква вважала “сатанинським”. Автор також не виключає можливості, що згодом може з'ясуватися, що саме сатанівське городище колись було столицею “Республіки волхвів” (бо чому саме до нього згодом причепили таку страшнувату назву?).

 

Залишається чекати на повний аналіз результатів розкопок і на знахідки наступного сезону.

 

Археолог Лариса Виногродська та голова Сатанівської територіальної громади  Альберт Собков

 

 

 

Всі сучасні світлини – автора

 

 

09.10.2017