Емоційний інтелект відіграв важливу роль у найвеличніших моментах людської історії. В промові “Я маю мрію” Мартін Лютер Кінґ обрав мову, яка глибоко зворушила серця його слухачів. “Замість того, щоб сплатити цей святий борг [свободу], — гримів голос Кінґа, — Америка видала негритянському народу фальшивий чек”. Він пообіцяв, що земля, яка “знемагає від спеки несправедливості”, стане “оазисом свободи і справедливості”, і передбачав майбутнє, в якому “на червоних пагорбах Джорджії сини колишніх рабів і сини колишніх рабовласників сядуть разом за столом братерства”.
"Два обличчя" Лайоша Вайди (1934)
Щоб так електризувати аудиторію, як це зробив Мартін Лютер Кінґ, потрібно мати високий емоційний інтелект — здатність розпізнавати, розуміти і керувати емоціями. Мартін Лютер Кінґ продемонстрував чудове вміння керувати своїми власними емоціями і передавати емоції, які спонукали його слухачів до дії. За словами біографа Кінґа Кларенса Джонса, у своїй промові “він зумів ідеально поєднати розум і емоції, гнів та надію”.
Утім, силу емоцій чудово розумів інший талановитий оратор ХХ ст., який роками вивчав емоційний ефект інтонації свого голосу та тілесних жестів. Тривала практика дозволила йому стати “публічним спікером, який умів абсолютно зачаровувати публіку”, — розповідає історик Річард Мурхауз. Цього оратора звали Адольф Гітлер.
З часу виходу бестселера Деніела Ґолдмена (1995) теорією емоційного інтелекту посилено цікавляться політики, тренери й освітяни, для яких вона стала майже універсальним засобом розв’язання будь-якої емоційної проблеми. Якщо ми зможемо навчити наших дітей керувати своїми емоціями, то матимемо менше булінгу і більше співпраці в школах. Якщо емоційний інтелект культивуватимуть роботодавці і доктори, на робочих місцях буде більше емпатії, а медицина стане співчутливішою. Як наслідок, теорію емоційного інтелекту тепер широко вивчають у середніх школах, на бізнесових та медичних курсах.
Емоційний інтелект, очевидно, важливий, але необмежений ентузіазм часто затьмарює його темний бік. Згідно з новими дослідженнями, коли люди відточують свої емоційні навички, їм стає легше маніпулювати іншими. Коли ви навчаєтесь ефективно контролювати свої емоції, то можете приховувати справжні почуття. А якщо знаєте, що почувають інші люди, то можете натиснути на струни їхнього серця і спонукати діяти всупереч власним інтересам.
Соціальні науковці тільки недавно почали досліджувати цей темний бік емоційного інтелекту. Дослідники на чолі з професором Кембриджського університету Йохеном Менджесом встановили, що коли лідер виголошує емоційно заряджену промову, слухачі схильні менше оцінювати її зміст і запам’ятовують менше інформації. Втім, як не дивно, вони кажуть, що промова так їх зворушила, що вони запам’ятали більшу її частину.
Автори назвали це “ефектом захоплення”. Але це одночасно й “ефект отупіння”. Один слухач Гітлера сказав, що його здатність переконувати випливала з вміння “відчиняти навстіж своє серце”. Ці емоції так впливали на аудиторію, “що вона втрачала здатність думати і просто відчувала”.
Лідери, які керують емоціями, можуть позбавити нас здатності критично мислити й аналізувати інформацію. Якщо їхні цінності не співпадають з нашими, то наслідки можуть бути просто катастрофічними. В людей, які переслідують егоїстичні мотиви, емоційний інтелект стає зброєю маніпуляції іншими людьми. В дослідженні психолога з Торонтського університету Стефана Конте співробітники університету заповнили анкету про свої макіавелістські схильності і пройшли тест, що вимірював їхній штучний інтелект. Згодом Коте оцінив, як часто вони цілеспрямовано “підкладали свиню” іншим людям. Виявилось, що ті з них, хто найбільше діяв на шкоду іншим, були макіавелістами з найвищим емоційним інтелектом. Вони використовували свої емоційні навички, щоб принижувати інших і перешкоджати їх кар’єрі заради власної вигоди.
Вивчити темний бік емоційного інтелекту взялися дослідники на чолі з професором Університетського коледжу Лондона Мартіном Кілдуфом. Вони дійшли висновку, що емоційний інтелект допомагає людям приховувати одні емоції і виражати інші заради власної вигоди. Емоційно розумні люди “цілеспрямовано формують свої емоції, щоб створити потрібне враження про себе”, — пишуть у звіті члени команди професора Кілдуфа. “Стратегічне приховування власних емоцій та маніпуляція емоціями інших людей заради егоїстичних цілей — це поведінка, яку можна побачити не лише у п’єсах Шекспіра, а також в офісах та коридорах, де відбувається розподіл влади і впливу”.
Звичайно, люди не завжди використовують емоційний інтелект для зловмисних цілей. Набагато частіше емоційні навички є лише інструментом виконання корисних завдань. В дослідженні емоційного клімату в компанії Body Shop команда дослідників на чолі з професором Стенфордського університету Джоаною Мартін виявила, що її засновниця Аніта Родік впливала на емоції своїх працівників, щоб інспірувати їх збирати кошти на благодійність. “Коли ми хочемо переконати наш штат підтримати конкретний проект, то завжди намагаємося вплинути на їхні серця”, — пояснила Родік. Однак вона також заохочувала співробітників висловлювати емоції в потрібний час у потрібному місці і з конкретною метою. Якось вона помітила, що працівниця “розплакалася від фрустрації”. Роддік сказала, що це прийнятно, але “це потрібно використовувати”. “Ось тут плач — на нараді з партнерами”, — звеліла директорка. Якщо розглядати Родік як приклад емоційно розумного лідера, то стає ясно, що межа між мотивацією і маніпуляцією є дуже тонкою.
Коли професійна діяльність людини не вельми пов’язана з емоціями, емоційний інтелект може навіть заважати. В дослідженні психологів Дани Джозеф та Деніела Ньюмена з Університету Центральної Флориди та Іллінойського університету автори проаналізували кілька тисяч працівників у 191 виді діяльності й не виявили стійкого зв’язку між емоційним інтелектом і продуктивністю праці. В сферах діяльності, які потребували уваги до емоцій, вищий емоційний інтелект справді трансформувався в кращі результати. Продавці, агенти з нерухомості, оператори кол-центрів та дистриб’ютори працювали успішніше, якщо краще вміли читати й регулювати емоції. Вони вміли легше вийти зі стресової ситуації і надавати свої послуги з усмішкою. Але для бухгалтерів, учених та механіків емоційний інтелект — це радше відповідальність, ніж перевага. Якщо ці люди часто фокусуються на емоціях, це може відволікати їх від професійних обов’язків. Коли ми стверджуємо, що емоційний інтелект відіграє ключову роль для будь-якої діяльності, то часто ставимо воза попереду коня.
Замість узагальнювати, що емоційний інтелект — це всезагальне благо, ми повинні ретельніше думати про випадки, коли він корисний. Одне дослідження не виявило зв’язку між емпатією, допомогою іншим людям і емоційним інтелектом. В основі допомоги лежать мотивація і цінності, а не наша здатність розуміти та керувати емоціями. Проте емоційний інтелект був дуже важливий, коли потрібно було кинути виклик status quo або виступити з новою ідеєю чи пропозицією. Емоційно розумні співробітники робили це набагато частіше. Якщо потрібно було дійти крайньої точки, захищаючи гендерну рівність, емоційний інтелект допомагав їм стримати страх. Коли ж вони подавали ідеї для інновацій, їхня здатність показувати ентузіазм перед керівниками дозволяла набагато ефективніше їх просувати. По суті, вони йшли за прикладом Мартіна Лютера Кінґа — розхитуючи човен, але одночасно зберігаючи його стабільність.
Минуло вже майже тридцять років, відколи психологи Пітер Саловей з Єльського університету та Джон Мейер з Університету Нью-Гемпшира запровадили в науку концепт емоційного інтелекту. Чому вчені тільки тепер почали усвідомлювати негативні сторони цього явища? Після того, як Денієл Ґолман популяризував цю ідею в 1995-му, багато дослідників (мабуть, самі надто захоплені нею) почали проводити дослідження з фатальними методологічними помилками. Як спостеріг професор Лозанського університету Джон Антоніакіс, “практика і наука-вуду часто йдуть попереду строгого дослідження”.
Однією з найбільших проблем було використання самореферентних анкет, в яких учасники мали самостійно оцінювати свої емоційні характеристики — як, наприклад, “Я можу сказати, як людина почувається, навіть тоді, коли вона про це не каже” або “Я вмію заспокоювати інших, коли вони схвильовані”. Самореференція не може адекватно визначити такі характеристики. За словами психолога з Ферфілдського університету Сіґал Берсейд, “це те саме, що оцінювати знання з математики, запитуючи респондента, як добре він вміє розв’язувати алгебраїчні рівняння”.
Завдяки строгішим дослідницьким методам, поступово настає визнання того, що емоційний інтелект, як і будь-які здібності, може бути використаний як на добро, так і на шкоду. Тож якщо ми збираємось вивчати емоційний інтелект у школах та розвивати його на роботі, нам потрібно добре розуміти, які моральні цінності роблять його корисним. За словами професора Кілдуфа, “зараз настає саме той час, коли емоційний інтелект перестають вважати абсолютним моральним благом”.
Adam Grant
The Dark Side of Emotional Intelligence
The Atlantic, 2/01/2014
Зреферував Євген Ланюк
09.10.2017