В. Лас

Є у Львові при вулиці Пісковій старий, обсаджений диким виноградом дім. З вигляду він із тих, що в ньому не кортить мешкати, а вечором, дивлячись на нього, згадуються історії про духів, що люблять такі саме понурі та малокомфортові споруди призначувати на свої гастролі.

 

Хто цікавиться українським мистецтвом, а зокрема різьбою, може кожної днини завітати до цього романтичного будинку і тут одвідати дві приміщені побіч себе різьбарські майстерні, відомих скульпторів Сергія Литвиненка та Антона Павлося. Відвідувач, що захоче перешкодити на часок творчій роботі нашим мистцям, покидатиме порослий виноградом будинок з приємним почуттям, що в нинішні вийнятково трудні часи українські мистці всетаки працюють та безугавно творять культурні ціннощі. Частина з них, являтиметься, зогляду на свою тематику документами епохи, що їх зродила, документами тих думок, прагнень і змагань, що хвилюють душу кожного українця.

 

Литвиненко працює саме над викінченням у глині великої, зверх природної величини постаті селянки. Постать стоїть навколішках, подана вперед, у повному виразу русі. З буйних складок рукавів простягнулися драматично сплетені долоні. В обличчі пристрасна молитва. Її слова — це певно болючий зойк, крик протесту й гніву. Поруч готові уже портрети, композиції. Он чепурна голівка гладенько причесаної кралі, он портрет нашого антрополога і письменника Р. Єндика. А он наготовлені руштування на нові праці. Прощаючись, не завдаєте мистцеві стереотипного запитання: які у Вас творчі задуми, що на черзі і т. п. На це проречисто відповідає повне запалу обличчя мистця та гарячкові рухи пальців, що саме тут то там енергійними доторками остаточно формують сувої одежі селянки. Незабаром же ж вистава Спілки Мистців, а до того, наготовані руштування ждуть... Ви міцно впевнені, що станок зайнятий новим твором Литвиненка пустувати довго не буде.

 

У майстерні Павлося з-під мокрих полотнищ вирине перед Вами невелика різьба: король Данило на коні.

 

Хоч Ваше око втішатимуть твори, що по черзі вигулькують з-під полотнищ: повен виразу аксет, жіноча постать, персоніфікація літа і інші, проте воно вперто повертає до гордовитої фігури короля, що на баскому, благородному коні, маєстатично випрямлена їде в цілій пишноті лицарського одягу. Нічого не шкодить, що одяг, збруя та упряж коня повні випещених деталів. Деталі підпорядковані цілості, а цілість міцна, легка та сутужна.

 

Покидаючи майстерню Павлося, не питайтеся, чому у нього між бровами так часто з'являється турботлива морщина: вийде незручно. Чи знаєте, як невимовно прикро мистцеві, коли його найпростіші творчі задуми розбиваються на таких "непобожних" перепонах, як недостача гіпсу, металю до відливу, мармору або... звичайного залізного руштування під різьбу, бо чейже коваль за дармо його не викує... Так, так, життя мистця має свої турботливі морщини на чолі...

 

У Ваш погідний, радісний настрій вкрадеться нотка смутку. Дійсно прикро, що маєстатичного Данила не побачимо відлитого в металі, що дозволило би нам мати ілюзію, що це справжній проєкт пам'ятника, що стане колись на розлогому майдані міста, і що на одвічні турботи наших мистців немає ліку.

 

Єдина рада на поправу настрою стати настирливим і ще раз постукати в двері Литвиненка. Гостинний мистець не відмовить Вам показати проєкт нагробника поета Василя Пачовського та виготовлені деталі, що мають бути відлиті в бронзі.

 

Воєнний час трудний. Годі сьогодні думати про мистецькі споруди, про стилеву архітектуру, про грандіозні пам'ятники, ставлені на перехрестях бульварів. Тимто факт появи нового мистецького нагробника треба гаряче повитати.

 

Справа фінансування нагробника в руках громадянства. Оглядаючи проєкт, забуваються прикрі рефлексії: Вам добре відома жертвенність нашого громадянства і Ви певні, що незабаром на могилі видатного галицького поета красуватиметься нагробник.

 

У цілому нагробник, як бачитимете з проєкту, подумано дуже гармонійно, цікаво, хоч спрощено його до строгих архітектонічних елєментів. Статики шостистінників не ламає ніяка динамічна лінія, ані форма.

 

На бетоновому фундаменті покладено горизонтально сіру, пісковикову плиту. На плиті ім'я поета і хрестик. У головах невеличкий шостистінник з обшліфованого граніту, на якому приміщено по формі старословянський світильник — символ вічного вогню, вічної пам'яті.

 

В заді, за плитою дві кондигнації ступеньок теж зі сірого пісковика, а на них вертикально гранітова плита, з двома вмонтованими мосяжними барельєфами: портрету поета та угорі постаті стилізованого шостикрильця.

 

Економією архітектонічних елементів та влучним підбором будівельних матеріялів мистець досягнув великої суцільности та спокійної краси. Саме так повинні нагробники виглядати: так спокійно та гармонійно, як відчувається кладовище, місце спочинку людей, що поєдналися з вічністю.

 

[Львівські вісті]

27.09.1942