Більшість мешканців Західної України – українськомовні, однак у багатьох випадках вони без проблем готові перейти на російську. Так стається як в рідних містах, так і під час мандрівок на схід та південь України. Такими є результати соціологічного дослідження «Мовна стійкість українськомовного населення Західної України», яке провів Київський міжнародний інститут соціології на замовлення ініціативи «ЮЕЙ Мова»*.
Як свідчить дослідження, абсолютна більшість жителів Західної України (88%) вважають основною для себе мовою українську. Серед молодих категорій населення більше осіб також вважають для себе українську мову основною.
Однак у випадку потрапляння до російськомовних компаній лише 50% продовжують говорити українською мовою. Водночас, 39% з російськомовними співрозмовниками переходять на російську мову, а 8% узагалі повністю переходять на російську мову. Основна причина переходу на російську мову – думки про те, щоб співрозмовнику було зручно.
«Це і є основний висновок нашого опитування – 40% мешканців Західної України переходять на російську з російськомовними співрозмовниками. При цьому найстійкіші вони у державних установах та з чиновниками, менш стійкі у родинному колі та в магазинах, ще менше – з колегами по роботі та друзями, і найбільше переходять на російську на відпочинку. Маємо також ситуацію, коли мешканці міст з легкістю переходять на російську, коли до них російською звертаються, наприклад, щоб спитати дорогу. Основна причина, яку називають, – аби співрозмовнику було зручно», – розповіла учасниця ініціативи «ЮЕЙ Мова» Ярина Чорногуз.
Поширене «адаптування» українськомовних респондентів до російськомовного співрозмовника підтвердив і експеримент опитування. За словами Ярини Чорногуз, в рамках опитування реалізовували міні-експеримент для вивчення мовної реакції на російськомовне привітання. Усім респондентам початковий вступ-привітання зачитували російською. Вступ складається з 2 речень («Добрый день, меня зовут ... и я представляю Киевский международный институт социологии – независимую исследовательскую организацию. Сейчас мы проводим небольшой опрос, и нам важно, чтобы именно Вы приняли в нём участие.») плюс російською мовою ставили запитання щодо основної мови спілкування («Скажите, пожалуйста, учитывая все ситуации общения, какой язык Вы считаете основным для себя – украинский, русский или какой-то другой?»). Інтерв’юер фіксував, якою мовою респондент на початку відповідав, і погоджувався на участь в опитуванні. Надалі ж інтерв’ю з українськомовними респондентами проводили українською мовою. Лише 3% осіб, які відмовились брати участь в опитуванні, мотивували це тим, що до них звертаються російською. Водночас 32% українськомовних респондентів на привітання російською мовою відповідали також російською. Найменше таке «адаптування» поширене серед молодих респондентів.
«Мовно стійкішим є молоде населення, однак третина опитаних перейшла на російську мову після першого запитання», — пояснює Ярина Чорногуз.
За словами ще одного учасника ініціативи Івана Лозового, перехід на російську для багатьох – це звичка.
«Зустрічаю багатьох львів’ян, які приїздять до Києва у справах і там говорять російською мовою. Основна причина – начебто щоб їх розуміли. Але при цьому ніхто навіть не питає, а можливо, співрозмовнику було би зручно, якщо він говоритиме українською. Люди, які не проявляють мовної стійкості, фактично продовжують ситуацію, яка була з нашою мовою століттями: коли її забороняли і дискримінували. Я собі уявляю, як би говорив Київ, якби усі вихідці з західної України завтра перейшли на українську. Мовна стійкість – це повага до самого себе», – говорить Іван Лозовий.
Соціологи вважають, що дослідження показало загалом позитивну тенденцію – українська мова в Західній Україні розвивається. Але коли західняки їдуть до Києва, Харкова чи Одеси, приблизно половина з них переходить на російську. Тобто за межами своїх областей західняки не готові заохочувати розвиток української мови і бути її популяризаторами. Їм простіше перейти на російську.
Мовознавиця, доктор філологічних наук, професорка Києво-Могилянської академії
Лариса МАСЕНКО:
«Галичани шукають можливостей порозумітися всередині своєї країни»
(тези доповіді на конференції «Мовна стійкість/гнучкість. Роль Західної України»)
Мовна гнучкість, чи стійкість, – це дуже важлива тема і визначальна для України. Чи не вперше її порушив відомий мовознавець Орест Ткаченко, який одну із статей закінчив так: «Навіть невеликий народ, який зберігає мовну стійкість, збережеться і збереже свою державу. І навіть великочисельний народ, який втратив рису мовної стійкості, може загинути». Прикладом є країни Балтії. Ті, хто народився ще в радянський час, пам’ятають, які вони були неввічливі щодо російської мови. Коли до них звертались російською на вулиці, вони могли послати на вокзал. Це неввічливо, але так люди змушували місцевих росіян грати за їхніми правилами і знати мову країни. При цьому, наприклад, Латвію розмили в радянський час демографічно: у Ризі зараз більше росіян, аніж латвійців. Але завдяки мовній стійкості вони в перший же рік прийняли відповідне мовне законодавство, а ще у них є мовна поліція.
На захист Західної України. У радянський час вона себе поводила, як Латвія, Литва та Естонія. Тут часом можна було, звертаючись російською, не отримати відповіді на вулиці. Зараз до певної міри західні українці втрачають мовну стійкість. Передусім це відбувається, коли вони переїздять до Києва. Я психологічно це пояснюю тим, що вони не сприймали це за свою батьківщину тоді, а сприймали як частину єдиного Радянського Союзу, і тому протистояли цьому. Зараз же це незалежна Україна, і частина галичан шукають можливості порозумітися. Вони сприймають російськомовні міста. Справді, після Революції Гідності виникла складна проблема російськомовного патріота. Адже у революції також брали участь російськомовні, ті ж кияни. Я тільки цим пояснюю акцію у Львові «Говорімо один день російською». Це бажання знайти порозуміння з рештою населення України. Але ця акція була, безперечно, помилковою. Ті, хто оголошував акцію, не подумали, що вона ображає українців у Харкові, Одесі, Дніпрі, які зберігають мовну стійкість і яким набагато важче, ніж у Львові, говорити українською. І вони справді дуже образились, я таких знаю.
Найскладніше все у сформованих російськомовних середовищах великих міст. Людина, яка говорить там українською, повинна постійно протистояти і також шукати собі середовище, адже не будеш розмовляти лише з собою чи родиною. Хочу навести приклад Лариси Леровець з Харкова – поетки, яка писала російською, але потім з колегами створила свій українськомовний розмовний клуб. Вона писала, що після Помаранчевої революції відчула себе українкою, гостро відчула потребу говорити українською мовою, але ніде не могла знайти товариства. Всі друзі, колеги та знайомі обирали російську. І вона подумала: якщо не може знайти середовища, то створить його сама. Вона створила клуб «Розмовний апостроф», який є своєрідним харківським гетто. Але дуже важливо, що такі люди є і що вони тримають оборону української мови.
Мова дуже важлива також для збереження суверенітету та демократії. Ілюстрація дуже проста – варто подивитись на те, як голосувала останні десятиліття Західна Україна і як голосували інші території. Ще під час періоду гласності, коли були перші демократичні вибори, перший блок демократичних сил сформувався в Західній Україні. Тут голосували за демократів, тоді як усі решта – ще за комуністів. Половина Народного руху була із Західної України, при тому що населення цих теренів становить лише 10% населення країни. Тут голосували не за Кравчука, а за Чорновола, не за Кучму у першому турі, і, звичайно, ніхто не голосував за Януковича. Натомість найбільше зросійщені райони – схід і південь – дали нам того ж Кучму, який побудував олігархічну систему.
Ключове питання зараз – це мова освіти. Зміни у постколоніальних країнах відбувались через молоде покоління, починаючи з дитячого садка. Новий закон все ж вводить викладання цілком рідною мовою лише у початкових класах, а потім поступово збільшується частка української. Але мало хто говорить про українські школи у тому ж Києві, де українська звучить лише на уроках, а усі заходи проводять російською. Друзі з Кривого Рогу говорять, що більшість уроків у них проводять російською, що дозволив, зокрема, закон Ківалова-Колісніченка.
Нам абсолютно необхідне мовне законодавство загалом. Які основні закони взаємодії в соціумі? Перший закон – закон примусу. Держава – завжди примус, і державна мова має функціонувати у всіх сферах, які контролює держава: в адміністрації, освіті, у державних засобах масової інформації. Друга головна засада – це принцип наслідування. Йдеться про політику позитивної дискримінації. Наприклад, держава має сприяти українській мові у приватних засобах масової інформації через податкові закони і формувати через мистецтво та масову культуру привабливу картинку української культури.
Я не вірю, що українська мова загине, хоча вже є і такі настрої та публікації. Так, ми втратили вже можливість швидкої дерусифікації. Зараз перед нами дуже сильний і підступний ворог, який продовжує нав’язувати свої правила. Нам потрібне терпіння, бо боротьба буде тривалою.
* Опитування проводив Київський міжнародний інститут соціології у вересні 2017 року. Польовий етап тривав з 1 по 10 вересня. Генеральною сукупністю дослідження є дорослі жителі (віком 18 років і старші) 8 обласних центрів Західної України (Луцьк, Рівне, Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Ужгород, Чернівці, Хмельницький), для яких основною мовою, враховуючи всі ситуації спілкування, є українська (цей критерій в рамках дослідження вважають таким, за яким визначають, чи є респондент «українськомовним»; надалі у презентації під «українськомовними» респондентами мають на увазі саме тих, хто відповідає вказаному критерію). Передбачали проведення 1000 інтерв’ю. Метод опитування – телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера. Максимальна похибка вибірки обсягом 1001 респондент (при довірчій імовірності 95% і без врахування дизайн-ефекту та зміщень, які можуть бути зумовлені методом опитування чи особливостями дизайну дослідження) не перевищує 3.2%.