Моя зустріч із Махном

Журналісти роблючи для преси інтервю з кінематографістами часто запитують: "Яка Ваша найцікавіша зустріч в кіно-студії?"
Мою відповідь на цей запит добре зрозуміють лише українці або чужинці, які знають події в Україні після революції 1917 року.
Найбільш цікава зустріч, яку мені довелось мати в паризьких кіно-студіях була з відомим "батьком" Махном.
***
Одного дня, працюючи в кіностудії в Курбезуа, в західній околиці Парижа, я почув московську лайку в супроводі міцних зударів молотка. Я знав, що між машиністами студії був один донський козак, але підійшовши ближче, я побачив незнайоме обличчя.
"Козак?" — записав я. Відповідав мені за незнайомого донець: "Та ні, це ж ваш земляк!" —-і всміхнувшись, додав: "З Катеринославщини".
Помітивши, що земляк особливого нахилу до розмови не мав, я пішов далі оглядати декорації. Незабаром донець, під великим секретом і продаючи нічого не казати дирекції, повідомив мене, що прізвище на паспорті цього земляка "Міхненко", а є він — "наш Нестор Махно".
Ввечері, після праці, ми з батьком Махном сиділи за столом маленького "бістро" паризької сірої околиці.
***
"Поїзд летів по степах України. Зовні була глибока й сніжна ніч, повна небезпеки, пригод...".
"Від мешкання Махна аж до церкви шлях був вкритий бухарськими, перськими, турецькими килимами..."
"У церкві співав чудовий хор, привезений під охороною крісів спеціяльним поїздом з найближчого міста..."
"Весілля Махна з красунею Сонею, жидівкою, що вихрестилась, тягнулось десять днів..."
"Такого весілля Champ-la-noce (французький переклад — Гуляй-Поля!) ніколи ще не бачив..."
Ця нісенитниця — є це уривки з французького роману "Махно та його жидівка" (?). Автором "твору" — Жозеф Кесель, жид одеського походження.
***
"Махно подивився грізно, простягнув руку та процідив з натиском: "Батько Махно".
Була це людина середнього росту, з довгим волоссям та гладко виголеним обличчям, без вусів.
Проникливі, темні очі з-під доба, вистаючі кості висок, синя чумарка й зелений пояс. За поясом револьвер, без шкіряного сховку, просто заткнутий за пояс на моду колишніх запорожців..."
Це з українських спогадів про Махна, надрукованих у паризькому "Українському Слові".
***
Мені не довелось зустрінути Махна в Україні. Але чув багато про нього, знав, що гаслом його було: "багатий бійся, бідний смійся", що витав він свою "братію" цинічним: "Здорово, сволочі!", що він перший підчас революції вжив до бою тачанки з кулеметами.
Дружину Махна, сто-відсоткову українку, колишню учительку, я бачив кілька разів в Парижі. Вона мала добру українську книгозбірню і з великою прихильністю кілька разів позичала мені українські книжки.
Мовою українською вона володіла аж надто добре. Робила вражіння енергійної та розумної жінки, що почуває себе цілком рівною з чоловіком.
***
Розмовляючи з Махном в "бістро" я зрозумів його мовчанку у студії. Кожний політичний діяч є в деякій мірі артистом. Було тяжко бути артистом і грати якусь ролю з молотком та цвяхами в руці.
Моє перше речення, що я радий розмовляти з ним, бо можливо колись доведеться робити фільм про нього, допомогло Міхненку стати знов "батьком Махном".
Переді мною був, не дивлячись на старенький одяг з невиразною краваткою, без довгого волосся, без зброї, Махно, як я його собі уявляв, — нащадок Гонти, Залізняка, Палія. Еміґрація не знищила внутрішньої сили.
З розмови я набрав вражіння, що перебування в Европі зробило Махна більш українцем і менш анархістом. Ворогом комунізму він залишив ся, як і був. […]
Наприкінці розмови я хотів запитати Махна про згоду на зфільмуварня його для моєї фільмотеки. Та не питав, бо, здалося, що фігурувати на екрані в емігрантському вигляді Махно не згодиться.
***
Моя праця в студії в Курбевуа незабаром скінчилась, фірма, для якої я працював, заарендувала більшу студію. Махна я зустрінув раз на Монпарнасі, — був він заклопотаний. Від знайомих довідався, що Махно видає свої мемуари "Революція на Україні" і що редакцію спогадів роблять співробітники паризького московського часопису "Последнія Новості".
І незабаром по цьому вістка про його смерть, як раз на початку подій в Еспанії.
Євген Деслав

17.09.1942

До теми