Світлані

двадцять шість років разом – тобто один дах

одне ліжко – дві ложки і дві дочки

моє блукання по летовищах і світах

зрозуміло що поезія не свята

ну і я – ясен май – не святий

і якщо два стільці – то два фужери вина

і якщо я комусь присвятив діряві стихи

не зважай – бо із цукру твоя золота спина

якщо дах у домі один – то й ти одна

ти одна від брови й до ноги

вересневий метелик тремтить на твоїх вустах

– не святий але й не ангел який згрішив –

ми залишаємось в наших містах

островах й паперових мостах

бо зодягнені в хмари з шиншил

бо якщо одна ложка – тарілка – й весільний стіл

і псалми в яких ангели зграями птиць

то мабуть їх буде не шість а сім

кожен з них крилом своїм лопотів

над прозорим сріблом ключиць худих

і кожен з них застібав пряжки і всі гачки

і блискавку сукні – усе що я розстебну

бо одне ліжко – стіл – дах – яких

мусить нам вистарчити – і отих 

слів:

що маю тебе одну