Відень, 3. вересня 1917.

 

Несподївано вернула з полону Олена Степанівна. Виміняла її держава за якусь полонену Росіянку і вона приїхала разом з транспортом австрійських тяжко ранених 188 жовнїрів і 5 офіцирів, який пepeїxaв з Петрограду через Торно, Гапаранду до Швеції. Тут принимала публика поїзд сердечно і гостинно цвітами і перекускою. По дорозї кількох жовнїрів умерло. З Швеції переїхав транспорт через Балтійське море до Сассніц з Нїмеччинї, а відти через Дрезно до Австрії до Лютомериць, де приїзжі відбули вісьмидневну кapaнтaнy.

 

Дня 2. серпня одержала Степанївна приказ до виїзду з Ташкенту до Петрограду. До Петрограду приїхала 8. ceрпня, виїхала 13. серпня, до Гапаради приїхала 17. серпня, до Відня 2. веpеcня. Подорож з Ташкенту до Відня з полагодженєм урядових формальностий тревала точно 1 місяць. Приїхала з румяним лицем, урадувала, що вже на воли, не під надзором салдата, що все з карабіном поступав за полоненими, які випросили собі дозвіл на вихід в місто.

 

В пoлон попала ся О. Степанівна під Лїсовичами 30. мая рано 1915. Перебула боротьби в Карпатах, брала участь в боях коло Стрия, під Синевідськом, на Веречках, коло Лавочного, коло Рожанки, на Макївцї, на Острім, під Болеховом. За відважне і ревне сповнюванє служби і веденє патруль отримала в падолистї 1914 малу срібну медаль хоробрости і осягнула степень хорунжого.

 

В полонї завезено її до Вольска, куди зaїхала 17. червня 1915. По 3 місяцях переслано її до Оренбурґа, але вже зо 10 днях дістала ся до табору полонених офіцирів в Ташкентї, де прибула 1. жовтня 1915.

 

Полонені перебувають в Ташкентї в касарнях, де мешкає їх по 28—30 в одній комнатї. Можуть вийти лиш на подвірє або на огород. На місто лиш за осібним дозволом на закупно потрібних річий під доглядом салдата. Страшна нудьга мимо науки анґлїйської, француської, російської мови. В лїтї доходить температура до 60°, в зимі до 13° Цельзїя. Але в лїтї ночі є зимні. Місто Ташкент правильно збудоване, вулицї обсаджені тополями і заосмотрені ярками на воду, що протїкає ними і звогчує землю, щоби дерева могли рости. Дощ не падає в лїтї, лиш в зимі. Часом падає також снїг. Місто має елєктричне освітленє, трамвай, театри, кіно, до котрих однак полоненим не вільно ходити. В склепах продають килими з Перзії, шовк з Китаю. Доми низькі, однопартерові з плоскими дахами. Місто серед туркестанського степу заглядає немов зелена оаза. Улицями переїзджають вози на двох колесах з запряженим верблюдом. На возї сидить Кipґiз або Сарт, за ним його чотири жінки з заслоненими лицями, як чотири топки соли.

 

Коли прийшли телєґрами про революцію, розрухав ся цїлий Туркестан і його столиця Ташкент. На прикази з Петрограду завязала ся осібна "Салдатська і робітнича рада". Вона перейняла власть над містом і таборами полонених і Сераєм. Полїцію і охрану увязнено, а службу безпеченства переняли горожани. Увязнено Куропаткина, ґенерала Туркестану і вислано до Петрограду, щоби оправдав ся за своє поступованє.

 

Між офіцирами було понад 40 офіцирів Українцїв. Вістка про подїї на Українї наповнила їх величезною радістю. З українським рухом Росія числить ся, тому що Українцї становлять велике число в державі і в армії. Росіяни хотять українське питaнє упорядкувати, але наміряють се зробити остаточно по війнї, а тепер бажають конче миpа. Дорожня росте постійно. Пара черевиків мужеських коштує понад 50 крб., одяг понад 180 карб. один кавун коштував перед війною до 15 копійок, тепер понад 80 коп. до 1 карб. 20 коп. Муки не можна дістати, цукру також. Такі відносини в Туркестанї. По містах відносини гірші, як селах. Росіяни хoтять мира без всяких відшкодувань, але мира загального. Честь їм не позваляє заключити мир проти волї своїх союзників.

 

У своїх ворогів — у центральних держав подивляють змисл до орґанїзації і до порядку, що вони меншими засобами потрафлять розвинути більшу силу як держави антанту.

 

Степанівна почуваєть ся щаслива, що могла вернути між своїх. В Ташкентї мешкала в комнатї, призначеній лиш для неї самої. Мала пpaвa, які прислугують офіцирам в неволї, тужила однак за свободою, як всї, що живуть в полонї.

 

Відвідала її сестра від австрійського Червоного Хреста Міхальоші в 1915 роцї і сестра нїмецького Червоного Хреста ґрафиня Гори з 1916 р. Обі обіцяли постарати ся, щоби власти її виміняли. Але се довго тягнуло ся, аж надійшов 2. cepпня 1917 р. приказ на їзду до Петрограду.

 

Тепер запустила довге волося і носить кучері як артист маляр, що при стрілецькім одязї екзотично виглядає.

 

Кореспондент.

 

[Дїло]

07.09.1917