Про афини з Афінами і лисички з рижиками вже було. Про сни українською теж. Залишилося поговорити про статтю 110 КК України. Бо щось останнім часом усе частіше натрапляю в інтернетрях на такі заклики. Заклики до компетентних органів узятися нарешті за галицьких – або, щоб не залишатись осторонь, скажу ширше – західноукраїнських сепаратистів. Щоправда, слова «сепаратизм» у нашому Кримінальному кодексі, здається, немає. Але є згадана стаття 110: «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України». То оце, твердять інтернет-експерти, воно і є. Озвучить хтось, приміром, тезу про надання жителям Криму і Донбасу права самостійно вирішувати питання державної приналежності – і все, нема про що далі дискутувати, в тюрму його, диверсанта кремлівського. А коли і з якої причини людина ту тезу озвучила – це, переконують інтернет-експерти, не має жодного значення. Сепаратизм – він скрізь і завжди сепаратизм: хоч на Заході, хоч на Сході – без різниці. Такі експертні думки все частіше трапляються мені в інтернетрях.
Я натомість думаю, що одна маленька різниця все ж таки є, але про неї – трохи згодом. А тим часом – війна. Крім спричинення людських жертв і матеріальних втрат, паскудство війни зазвичай полягає в тому, що вона змінює колективну свідомість народів, перетворюючи почуття фонового – в нормальних умовах – патріотизму на масовий психоз і привчаючи називати вбивства тих, хто не з нами, подвигами. Наслідки цієї зміни даються взнаки ще довго після закінчення війни: переможці продовжують маніакально гупати в парадні барабани, переможені западають у депресію, але як перші, так і другі демонструють виразні ознаки посттравматичного стресового розладу.
Додатковою паскудною рисою конкретно нашої війни є її гібридний характер. Ніби війна, але ж влада її офіційно не визнає. А офіційно не визнана війна, яка триває вже четвертий рік, призводить до цілковитої дезорієнтації населення. За якими законами ми живемо? Адже закони, зокрема й моральні, в часи миру і в часи війни – зовсім різні, часто прямо протилежні. Як визначити, хто чинить добре, а хто зле, без розуміння, що є добро, а що зло? Далі: гібридна війна породжує гібридний патріотизм, коли певна частина суспільства виявляє готовність воювати проти зовнішньої Росії, але по-своєму аргументовано не хоче позбуватися Росії внутрішньої, що викликає не менш аргументоване роздратування іншої частини. «Жил – на языке врага, умирал – за Украину», – каже певна частина суспільства і має рацію. «Отож бо й воно: було не жити мовою ворога, то тепер би не довелося помирати», – відповідає інша і теж має рацію.
Так само гібридним є наш масовий психоз. Ми знаємо, що треба підтримувати наших, і афектовано ненавидимо ворогів, але замість однієї лінії фронту і чіткого поділу на своїх і чужих маємо цих ліній десятки і сотні. Відповідно, мало не щодня – залежно від тактичної мети – групуємося в ситуативні підрозділи й кидаємося в атаку, щоб назавтра розпастися і перегрупуватися по-новому. Наприклад, уздовж тієї-таки лінії мова/язык. Або націоналізм/лібералізм. Або, зрештою, підтримка/заміна чинної влади. В умовах війни з усім цим можна і треба почекати. В умовах миру чекати вже давно надто пізно.
Але до чого, – запитає традиційно прихильний читач, – тут західноукраїнський сепаратизм і Кримінальний кодекс? Та все до того ж. Якщо у нас війна проти зовнішнього агресора, то ми не маємо вибору: мусимо відбивати агресію. Але якщо у нас антитерористична операція з метою повернення контролю над тимчасово втраченими територіями, то не завадило б подумати, чи це – справді те, чого нам треба. І чи не обернеться досягнення такої мети для нас остаточною катастрофою. У цьому місці затяті патріотичні голови – хоч націоналістичні, хоч гібридні – починають виголошувати по-військовому чіткі формулювання, мовляв, не час думати, спершу повернемо собі Донбас і Крим, а тоді подумаємо, що робити далі, і взагалі, такі розмови – це вода на млин Путіна, куди дивиться СБУ, дайош застосування статті 110.
Може, й так. А раптом ні? Сповнені інсайдерського знання аналітики подейкують, що Порошенко і його команда нині на наших здивованих очах філігранно ведуть недоступну розумінню простого електорату надскладну зовнішньополітичну гру. Дай Боже. Проблема однак у тому, що блискучих результатів цієї гри ми можемо й не побачити, бо на полі доступної розумінню простого електорату внутрішньої політики Порошенкова команда систематично зазнає видовищних поразок, неухильно опускаючи свій рейтинг до рівня статистичної похибки. А тепер уявімо собі, що до моменту наступних парламентських і президентських виборів Крим і Донбас із притаманними їм 90 відсотками свідомих виборців (це, кому не ясно, був сеанс нічим не мотивованого іншування) з нами, м’яко кажучи, реінтеґруються. Враховуючи хрестоматійно-перманентні взаємопожирання у банці «патріотичного табору», не треба бути великим аналітиком, щоби здогадатись, які сили здобудуть на тих виборах перемогу і в який зовнішньополітичний бік вони вкотре спробують розвернути цілу Україну.
І ось аж тоді знову активізується «західноукраїнський сепаратизм». Бо, на відміну від кримсько-донбаських сепаратистів, які в ідеалі хотіли б знищити ненависну Україну, а наразі намагаються максимально розширити свій російсько-совєтський заповідник, західноукраїнські (за винятком реальних агентів Путіна) навіть не мріють про створення якоїсь умовної ЗУНР і заговорюють про можливість позбутися відносно невеликих територій саме заради збереження географічно великої України і лише в ситуаціях, коли не знаходять інших варіантів ефективно протистояти русифікації і ресовєтизації, як це й було після обрання Януковича президентом. Якщо для вас, беззастережні соборники, ця маленька різниця абсолютно несуттєва, то так, не баріться, пишіть заяви в СБУ: pereat mundus et fiat justitia. Пам’ятайте тільки, що в Кримінальному кодексі, крім сто десятої, є й інші статті. Як-от сто дев’ята – про насильницьке захоплення державної влади. З терміном покарання до десяти років. Повернувшись вашими зусиллями до складу України, населення Криму і Донбасу, своєю чергою, поверне на Печерські пагорби стару януковичівську гвардію, яка всім нам, хто брав участь у Майдані, сповна зможе нагадати про існування цієї статті.