Помідорова салатка

 

Гумореска

 

"Помідорова салатка" — це зовсім невідповідна назва для оповідання. Це ж ясне, як сонце крізь редакційні вікна і не треба хіба нікого в тому переконувати, що червоні помідори, навіть ті по максимальній ціні, не стоять у ніякому відношенні до літератури. Проте ця назва мусить залишитися, не тільки з сензаційно-екзотичних мотивів, що їх сама назва в собі містить, але і з причин наскрізь життєвих. Коли в сьогоднішніх реалістичних воєнних буднях головну ролю грає звичайніський помідор, походженням із городів Замарстинова чи Знесіння, то годі видумувати такі назви як "Стогін квіту матіолі" або "Чарівна пригода літньої ночі". Це ж неможливе з двох причин: технічно-друкарських (задовгий наголовок), по-друге в ім'я правди треба признати, що ціла історія відбувалася вдень, а не вночі і при тому ніхто не стогнав.

 

Героєм цього оповідання буде пан Дионіз Остер, який по сутті ніколи, ніде і нічого спільного з ніяким геройством не мав. Просто з тієї причини, що лукава доля не давала пану Дионізієві Остерові ніколи нагоди до геройства, хоч Дизьо (так називала Дизя його тета і таке ім’я залишилося йому у знайомих по сьогоднішній день) пережив уже три великі війни та дві малі. Першу велику і дві малі пережив він, на межі між матірними колінами та плетеною колискою і єдиним воєнним трофеєм, так сказати б, "сіґнум ляудіс", тодішніх часів є коробка з конденсованого молока, в якій Дизьо переховує ще й сьогодні старі ножики до голення і ґудзики. Друга війна заскочила Дизя в Яремчі, де він попав "між двох сил". Одна сила плила стихійно люксусовими автами за границю, друга, спираючися на червоному листку військової книжки веліла Дизьові їхати на захід. Але суперечності тих двох сил були такі великі, що Дизьо покрутившись, наче тріска на воді, залишився на місці. Бо ж відомо, проти води не попливеш і Дизьо прощав спершу в Яремчі лімузини варшавських панів і потім витав танки московських товаришів. Остання війна махнула лиш Дизьові своїм крилом попід ніс, бо пересидівши найгірший час завгоспом у райспоживспілці Н-того району, в саму війну скрився він до знайомого друга в колгоспі, куди навіть ворони не залітали, не то енкаведисти.

 

Таким чином Дизьові залишилася тільки нагода стати героєм цієї помідорової історії. Для точности скажемо, що Дизьо любив дуже помідори, вповні доцінюючи їx велику вітамінально-відживну вартість, А що Дизьо Остер, дипломований філософ, примістився недипломованим спецом у кооперації, то міг свою вітомінально-помідорову тугу куди легше заспокоїти, як звичайний громадянин, хочби навіть власник двох "цузаців". Помідорів з'їдав пан Дизьо масу, друге ж стільки роздавав своїм знайомим, очевидно по думці пословиці "рука руку миє". На тій підставі злобні говорили, що тоді, коли інші виглядали як стручок сухої фасолі, то Дизьові вирощувався животик, не як помідор, але справжніх гарбузових форм. Проте навіть і ті злобні шанували пана начальника Остера капелюхом та солодко-привітними усмішками, мовляв, сьогодні він пан "на помідорах", завтра "на картоплі, капусті чи інших сластях".

 

Початок цієї історії сягає до яринно-овочевої бази, куди пан начальник Остер зайшов одного дня в обідову пору за помідорами. На своє превелике здивування й огірчення він довідався, що помідори "вийшли".

 

Собачкою заскакали Дизьові очі по темних кутиках бази, але крім пів копи капустяних голівок, нічого не знайшли.

 

— Ви знаете, пане Бурачок, що я беру щодня помідори і Ви мені їх не лишили. Ну, ну!...

 

Оце зловісне "ну-ну" малощо не витиснуло сльоз жалю і неспокою завідуючому і він хотів уже шепнути пану начальникові, що хоч помідори справді "вийшли", то він готовий із своїх, що там під прилавком у течці, який кілограм відступити.

 

— Скандал, щоб я мусів помідори на базарі купувати.

 

Юрба на торговій площі всмоктала пана начальника у свою пащеку, наче вир кинула ним геть, аж під розкинені двома рядами столики перекупок.

 

На одному столику побачив Дизьо кілька прегарних круглих і стиглих помідорів. Але тільки відчинив він рота, щоб запитати про ціну, як помідори щезли з прилавка. Дизьо вспів лиш запримітити, що вкинула їх до торбини біла ручка з перстенцем на мізиннім пальчику. Дизьо посунув далі. І знов відкрив купку червоних помідорів, і знову, тільки пробував заговорити, як помідори щезли з лавочки. А спричинником була знову біла ручка з перстенцем. І тричі щезали помідори Дизьові з очей, коли він їх лиш запримітив. За кожним разом біла ручка була швидша від Дизьової думки і язика. Начальника Остера обняла чорна розпука. Він побачив голу безнадійність своїх зусиль. Його начальницький авторитет не грав тут, на базарі ніякої ролі.

 

Дизьо кинувся вовком перед себе, рішившись за всяку ціну купити помідори.

 

Його амбіція зазнала болючої рани. Йому було вже боляче не лиш від того, що на базарі ніхто не орієнтувався в його високому суспільно-кооперативному становищі, але що його, так сказати б, особиста чоловіча проворність зазнавала одної невдачі за одною.

 

Вкінці доглянувши на прилавку знову копичку помідорів, Дизьо ужив всiєї сили своїх рук і розтрунувши зустрічних на бік, кинувся цілим тілом на прилавок.

 

— Мої помідори — крикнув засапаний.

 

— Що то "ґранда"? Нема "ґранди"! Беріть руки, бо як вліплю Вам помідором в писок, то з Вашого носа помідор зроблю.

 

— Мої помідори — боронив ще свого становища Дизьо, але щось боляче запекло його в пальці. Це перекупка товкла по руках колодкою ножа, яким розрізувала головки капусти.

 

— Ой — ccc! — сикнув Дизьо з болю, розчепіривши пальці.

 

Цього менту вистачило, щоб помідори, згорнені порепаною рукою перекупки, опинилися в паперовій торбинці. А по торбинку простягнулася знову біла ручка з перстенцем. На прилавок полетів паперовий банкнот.

 

— Пані — Дизьові не стало вже терпцю — це мої помідори. Я перший їх побачив.

 

— Але я їх купила.

 

— Але я їх не віддам — і Дизьова рука простягнулася по торбинку. Та біла ніжна ручка мала неменше сили від чоловічої. Торбинка з помідорами станула на мертвій точці, значить у двох руках між Дизьом і незнайомою. Довкола зібрався гурт цікавих, який зразу поділився на два ворожі табори. В одному жінки, у другому чоловіки. Перший гурт був кількістю та агресивністю сильніший. Перекупка зайняла невтральне становище, не встряваючи покищо у воєнний конфлікт. А стиснені в папері помідори почали заливатися власною помідоровою кров’ю.

 

— Пустіть, тече! — зашипіли усточка незнайомої.

 

— Хай тече! Помідори мої!

 

— Ні мої!

 

— Ні мої!

 

Паперова торбинка не видержала надміру темпераменту двох рук і трісла. Червоний сок бризнув фонтанною просто на шовкову блюзочку незнайомої.

 

— Ах, пляма! А маєш, нахабо! — і рештки роздавлених у руках помідорів метнула Дизьові в лице.

 

Вив'язався короткий, але жорстокий рукопашний бій. Вислід бою треба вважати не рішеним коли врахувати матеріяльні втрати обох сторін. Поплямлена блюзка, замальовані Дизьові окуляри та замащена краватка кликали до неба за помсту.

 

Продовження цієї історії відбулося на поліційному комісаріяті. При цій нагоді суперники познайомилися. Вона називалася Ася Козир. Списано протокол.

 

— Прошу погодитися між собою, а ні то справу передамо судові — заявив дижурний старшина. — За саму бучу прошу зараз же заплатити кару, а ні то відсидіти.

 

Пан начальник Остер зразу заплатив кару. Панна Ася аж тепер розплакалася, бо всі гроші видала на помідори. Дизьо глянув у заплакані очі і щось стиснуло його коло серця. Він ніколи не міг стерпіти жіночих сльоз, а ще тоді, коли ті очі мали такий чудовий фіолєтний колір і так тепло дивилися з-під спущених вій. Дизьо заплатив кару і за панну Асю.

 

Обоє вийшли з комісаріяту.

 

— Пані, панно Асю — бомкнув Дизьо — скажіть мені, навіщо Ви купували стільки помідорів?

 

— Бо сьогодні мої ім’янини і я хотіла зробити на вечір помідорову салатку.

 

— А... помідорову салатку... То дозвольте мені зложити собі якнайщиріші бажання. Багато щастя й успіху! Дуже мені прикро за Вашу блюзочку.

 

— Не шкодить, я переконалася, що мені в помідоровому кольорі незвичайно гарно. Я дам її зафарбувати. А от вам...

 

— Ex, нічого! Не шкодить! Така дрібниця.

 

— Може зайдете до мене ввечорі?

 

— Дуже радо!

 

______________

 

Вчора відбулися заручини Дизя й панни Асі.

 

— Мав я відкупити блюзку чужій дівчині, то куплю радше нову своїй жінці. І на базар більше не буду ходити. Ася сама припильнує, щоб була помідорова салатка — заявив мені Дизьо тріюмфально, таскаючи під пaхвoю повну течку помідорів.

 

Так воно в життю часами буває, що найтраґічніші хвилини обертаються в найщасливіші.

 

[Львівські вісті]

01.09.1942