[Статья надіслана.]
Як різнородно толкує праса краєва і загранична про справу еміґрації селяньства нашого до Россії, то відомо вже з "Дѣла". Що толки ті в великій мірі безосновні та видумані за зеленим столиком, се річ певна. Люде, що нїколи не стикались з селянином, не знають єго положеня економічного і про долю єго нїколи не дбали й не журились, — всї тепер шукають причин еміґрації не на основі дїйстних обставин, але кождий — просто сказавши — комбінує з воздуха і замість пояснити цїлу справу, затемнює єї.
Хто хоче зрозуміти дїйстні причини еміґрації селяньства, той не може найновійшу еміґрацію надграничних селян до Россії брати і судити яко окремий факт. Еміґрація селян галицких, руских і польских, не датує ся від вчера. Она истнує від кільканадцятьох лїт. Селяньство наше виходило від давна до Північної Америки, до Бразилії, до Румунії і до Россії. Виходили і виходять угорскі: Русини, Словаки та Мадяри; виходили селяне польскі з Конґресівки, Литви та Познаньщини; идуть за море і селяне нїмецкі, ба йдуть і селяне россійскі взагалї. Нїмцї переселяють ся від десятків лїт до Россії. Туди йдуть і Чехи, а в еміґрації до Америки бере участь вся Европа. Отже не можна казати, що еміґрація з Збаражщини та Скалатщини єсть якимь окремим, доси не бувалим обявом.
Спитаймо передовсїм: хто еміґрує? Еміґрує той, кому на родинї стало тїсно або тяжко. Нинїшна еміґрація то не давнїйша, спонукана жаждою золота, якими була еміґрації до Каліфорнії, до Аделяїди, до Перу і т. д. Не єсть се еміґрація в цїлях кольонізаційних або заборчих, якою була еміґрація Англичан до Америки, Капляндії, Индій всхідних та Австралії. Не єсть се емґрація Испанцїв та Портуґaльцїв до Мексика та Бразилії, щоби посїсти ті краї. А єсть се еміґрація за хлїбом. Головним же аґітатором есть жолудок.
Наколи отже проявилась у нас від тиждня сильнїйша еміґрація до Россії, то в першій лінії треба до неї примінити ту причину, яка взагалї спонукує чоловіка до еміґрації. Збаражчанам та Скалатщанам стало тяжко, не мають хлїба, не мають і надїї придбати собі той хлїб, і тому виходять з краю.
Вязати річ ту з політикою, аґітаціями россійскими, або з фантомом соціялістичних рухів — се самодурство. Кому добре, хто не знає біди, той не кидає рідного закутка, рідної скиби та хати і не їде в світ за очи, на непевну долю. Чи чував хто дазнїйшими часами про громадну еміґрацію наших селян в чужину? Нї! Не було сего нї в нашім столїтю до років 1870-тих, не розказує нам і исторія, щоби нарід наш коли-небудь в давнїйших віках був охотний до еміґрації. Противно, нарід наш так любить свою землю родинну, своє село, свою хату, що єму трудно перейти з села в село, не то з помежи своїх людей в чужину. Се річ всїм звістна. Аґітація зворохобить одного-другого безхатного бурлака. Бурлацтво водилось у нас від давна, але господарі або села не виходили нїколи і нема аґітатора, котрий би зміг доконати такої штуки.
Наколи-ж обявилась еміґрація в масах, то тут одинокою причиною єї єсть нужда. 3 нужди виселяють ся Лемки до Америки, а Подоляне до Россії.
Нам розказували люде поважні, що спорадична еміґрація до Россії ведесь у нас на Поділю, в Брідщинї і взагалї в північних повітах краю від кільканацять лїх. З поодиноких сел иде що року кілька родин за границю. Тілько на сей прояв яке на спорадичний, мало хто звертав увагу. Всї идуть лише за хлїбом.
Ми не перечимо при тім, що по-при сі дїйстні причини бувають і другі, як от поговірки між людьми, що в Poсciї селянинови лекше жити. "Там — розказують собі селяне на ухо — податки менші, жид по нїчому" [т. є. не має значіня], там селянин має більшу опіку над собою, там заробіток лекшій, дешевша земля і т. д. і чейже то буде всїм звістно, що люде наші идуть до Россії, розглядають ся в тамошних обставинах селяньских чи економічних, вертають відтак, продають землю тут a купують собі в Россії значно дешевше. Поведесь одному, иде за ним другій і еміґрація готова.
Длятого ми радили би в интересї caмої держави, щоби власти холодно і основно розслїдили дїйстні причини еміґрації і шукали их-раз в бідї нашій галицкій, в недостатку опіки над слабшим економічно селянином, в місцевій експльоатації сил робучих, в недостатку зарібку і взагалї в недостатку хлїба, — в тій тїснотї, на котру нарікають по-при селян і другі верстви суспільні, не винявши і більших властителїв землї. Наколи на зборах селяньских в Горішній Австрії посол нїмецкій не сказав неправди, що селянин тамошний не має достаточної опіки над собою, то може то висказанє належало би примінити і до галицких селян. Може належало би розслїдити докладно: як жиєсь нашим хлїборобам посеред економічно сильнїйших елєментів. Може належало би коротко кажучи предприняти міри, щоб наведена нами поговірка межи селянами, що деинде лучше жиєсь селянинови, щезла. Тогдї й не буде еміґрації.
[Дѣло]