Святкування 10-річного ювілею товариства «Великий Луг» у Мостиськах 1935 року.
Відбудова національного та суспільно-економічного життя українців Галичини у міжвоєнне десятиріччя було пов’язане зі створенням громадських організацій різного типу. Серед них руханково-пожежні були покликані виховувати молоде покоління українців. Мостищина була одним із тих галицьких повітів, де українські організації, зокрема, «Луг» (про який ідеться у цій статті), діяли активно і з успіхом.
В неділю 25 серпня 1935 року на Мостищині святкували 10-літній ювілей руханково-пожежного товариства «Луг». Опис святкування поміщений в 227-му номері «Діла» з підписом І.Ю. ¹. Очевидно, це гість, ймовірно – з видних членів товариства, оскільки починає розповідь з того, що приїхав у Мостиська потягом.
За вікном потяга, що під’їжджав до станції, видно було натовпи селян, які поспішали на повітове свято. До місця святкування добиратись довелося близько 20 хвилин.
Делегацію, до якої входив автор допису, стрінули біля входу на майдан дві чети – з молодих луговиків і луговичок. Голова «Великого Лугу» д-р Роман Дашкевич ² й інші гості зі Львова пройшли поміж двома колонами, що на команду «Позір!» стояли, немов закам’янілі. Атмосфера була винятково піднесеною:
«Сотні очей лугової родини та зібраних гостей споглядали з симпатією і пошаною на струнку постать незломного провідника Лугової Організації. Дивно. На лиці цієї стоїчної людини, що найспокійніше споглядала в пащі панцирних гармат під Мотовилівкою ³, заграло хвилеве зворушення. Так, святе зворушення на вид тих молодечих серденят, струнких лав, що служать тій самій великій ідеї, якій він присвячує всі хвилини свого життя. Станув на середині: – "Здорові були, Товариство!" – "Слава Лугові, Батьківщині слава!" – загреміла жваво весела відповідь, а орхестра відіграла луговий гімн "Ой, у лузі червона калина". На цьому скінчилося привітання делегації Головної Старшини "Великого Лугу" зі Львова.
«…Навіть молитись ворог не дасть»
Руханковий майдан у мостиських луговиків був чималий. Тут, за спостереженням автора, могли «свобідно станути навіть тисяча руховиків до вправ». А довкола нього – лавочки, де могли присісти глядачі. Члени делегації чи не найперше звернули увагу на вівтар, майстерно збудований і не менш вишукано оздоблений народними вишивками. На афішах до свята зазначалось, що тут мала правитись польова Служба Божа. Проте майже в останню хвилину прийшло повідомлення, що перемишльський владика видав заборону своєму духовенству служити польові Служби Божі на лугових та подібних святах. Чимало учасників та гостей свята обурювалися таким рішенням, як пише автор допису:
Ця заборона вгризлася ржою в усі серця особливо у хвилині, коли ніжні голосочки луговичок посилали благальну лугову молитву до неба..."Там у Совітах край у руїні, навіть молитись ворог не дасть..."
Замість Служби Божої був лише молебень і акафіст. Їх провели чотири священики: о. декан Куціль із Мостиськ, о. Пшепюрський із Старяви, о. Гамерський із Годинь та о. Гринишин із Черневи.
«…щоб зустріти гідно і підготовано грядучі великі події»
Отець Андрій Пшепюрський
Далі, згідно з програмою, з промовою до луговиків виступив перший січовий курат о. Андрій Пшепюрський ⁴, за спиною якого – всі тяготи героїчної боротьби українського стрілецтва.
«Поява цього достойного січовика в духовній рясі та його чула промова, навіяна великою любов'ю до стрілецької традиції, викликала в усіх слухачів глибокий патріотичний настрій. Тисячна маса, заслухана в слова промовця, переживала в споминах наше недавнє славне минуле, таке романтичне й таке в своєму недокінченні трагічне»
Священник-луговик закликав молодь «гартувати своє тіло й духа в чесній організованій праці на терені свого товариства, щоб зустрінути гідно і підготовано грядучі великі події, щоб станути в слушному моменті на оборону найсвятіших інтересів і прав народу». Лугове Братство, на думку о. Пшепюрського, «повинно все йти з іменем Бога на устах». Лише так зможе перебороти «страшні і найбільші перешкоди». Він вірив у його гарне майбутнє, «бо ті, що перебули гураганний вогонь 10-літньої проби, зуміють перебороти й найтяжчі удари та принести народові в дарі й найвищі жертви, навіть жертви майна і життя».
Відродження – через щоденну муравлину працю
Власне святкування ювілею розпочалося із лугових вправ. Трибуну зайняли чисельні гості: найкращі місця дістались делегатам львівської Головної Старшини та представникам місцевої цивільної та військової влади. А тим часом до вправ готувались 360 (!) руховиків (218 хлопців і 142 дівчини), які представляли на повітовому святі Ятвяги, Малнів, Поміст, Волю (очевидно, Арламівську Волю), Підгать, Годині, Буковичі, Ляшки, Боляновичі та Старяву. Зелені колони та райдужні вишивки дівчат були зустрінуті рясними оплесками й криками захвату. Свято відкрив голова Повітової Старшини у Мостиськах Степан Байдала, виголосивши коротеньку промову. Керівництво святом він передав д-рові Дашкевичеві.
Роман Дашкевич (світлина з років визвольних змагань)
У своїй промові Дашкевич підкреслив важливість десятирічного ювілею:
«з цим святом святкує ввесь нарід велику перемогу у нас світлого духа дисципліни, організованости і праці над темними демонами розкладу й духового руїнництва».
«Луг», на переконання Дашкевича, покликаний «до виховання нового типу українця й українки, що бажає заспокоєння своїх суспільних інстинктів у творчій щоденній праці, організації і послусі своєму проводові». Лугове братство повинне бути «зразком лицарської чесности, організованості й активності», а те, що суперечить цим цінностям розглядаються ним, як вороже до народу. На думку Дашкевича, «знесилений повоєнний національний організм» можна відродити лише «щоденною муравлиною працею».
Громовий вигук «Слава Лугові, Батьківщині слава!» та гімн «Лугу» завершили урочисту частину свята.
Вправи луговиків і луговичок
Родзинкою програми лугових вправ була лугова молитва «Боже великий, Творче всесильний» з ритмічними рухами:
«Рясні сльози котилися по лицях при ніжних дівочих благаннях; тільки дуже тверді натури, загартовані в крівавих січових герцях, намагалися придавти в собі вияви великого зворушення. Цієї молитви в інтерпретації наших луговичок не годен ніколи забути. Чи диво, що жіноцтво плакало й довго тулило до грудей ясні головки малих діточок, указуючи їм на благальні руки, піднесені до неба?!»
Другою вправою, яка прикувала увагу глядачів, був танок під звуки «І шумить, і гуде, дрібний дощик іде». Вправ було чимало, і всі вони, як читаємо у дописі, проходили складно та гармонійно, «що засвідчувало незаперечний талант нашого народу, його любов до краси й ритму життя».
Наприкінці святкування з промовою до всіх учасників звернувся заступник голови Повітового комітету УНДО адвокат д-р Лев Кульчицький. Після цього стрункі колони луговиків продефілювали перед делегацією Головної Старшини і перед Повітовою Старшиною. Святкування традиційно завершилось національним гімном.
***
Нині годі шукати аналогів руханковим товариствам 1920-1930-х років, хоча це власне той випадок, коли вони не втратили свого значення (звичайно, за умови, що за формою виглядати би більш привабливо для сучасної молоді). Молодь нерідко шукає себе, не відчуваючи підтримки та наставництва старшого покоління, яке могло би скерувати молодечу енергію у правильне русло. Теперішні урочисті святкування, які регулярно відбуваються по районах, видаються блідою тінню тих заходів, які проводили ті ж луговики. Зараз ставлять інші цілі (часто головна з них – фотозвіт про виконану роботу), а увінчують програму масові гуляння.
ПРИМІТКИ
¹ Повітове Лугове Ювилейне Свято в Мостиськах // Діло. Львів, вівторок, 27 серпня 1935. Р. LVI. Ч. 227. С. 4.
² Роман Дашкевич (1892-1975), український політичний і військовий діяч, полковник армії УНР, упродовж 1925-1939 рр. був незмінним керівником "Лугу".
⁴ Андрій Пшепюрський (1874-1945) упродовж 1914-1918 рр. був фронтовим капеланом УСС.