Викидаєш сміття на рециклінг? Чуєшся від того кращим громадянином? Не спіши — дослідження показує, що твоє добре самопочуття веде до використання тобою більшої кількості одноразових стаканців, паперу і упаковок, ніж би ти вживав, викидаючи це все просто на сміття.
Ремі Трудел і Монік Сунь
Ремі Трудел і Монік Сунь, професори маркетингу з Бостонського університету, їли ланч в місцевому ресторані. Їхню увагу прикувало те, як неконтрольовано люди сягають по серветки. Брали їх виразно забагато. Як дослідники споживацьких поведінок, почали думати, звідки це береться. Може, клієнти брали так багато серветок, бо знали, що викинуть їх в контейнер на папір, і, отже, потенційно матеріал не буде змарновано, а заново перероблено?
Трудел, спацеруючи офісом, теж мав звичку заглядати в смітники. Зауважив, що, як правило, великі картки паперу викидали в кошик на макулатуру, а малі обрізки — радше в кошик на загальне сміття. Спочатку він подумав, що йдеться про розмір. Малі папірці ми викидаємо механічно до звичайного кошика, так само як папірці від жуйки. Ці спостереження підвели Трудела і Сунь до серії експериментів, які мали б пояснити, чому ми викидаємо сміття саме так, а не інакше.
Упаковка мусить придатися
Виявилося, що коли велику картку паперу ми поріжемо на багато менших, то без вагання ці малі кавалки викинемо до звичайного кошика на сміття. Чому? Бо тут йдеться про відчуття корисності. Наскільки велика картка паперу має цінність, настільки нарізана на вісім кусків її безповоротно втрачає. Коли ми щось знищимо, то не маєм застережень, щоб це викинути. Гіпотезу корисності було протестовано в додатковому дослідженні. Учасники описували, для чого можна використати ці нарізані шматки. Наприклад, як картку для нотаток або для оріґамі. І що ж виявилося? Знаючи, що ці клаптики надалі є корисними, учасники охочіше відкладали їх на макулатуру, а не просто викидали до сміття.
Трудел зауважує, що виробники повинні вживати такі упаковки, які легко можна відкрити, не знищивши їх. Коли ми витягнемо виріб, не знищивши коробки, то з великою ймовірністю спрямуємо тару до макулатури, а може, й повторно її використаєм. Коли ж упаковка, наприклад, забавки пов'язана з необхідністю розірвати і знищити тару (що, на жаль, неминуче через специфіку пакування забавок), всі залишки картону і пластику потраплять на звалище.
В кав'ярнях Starbucks є звичай записувати ім'я на паперовому стаканці. Трудел звернув увагу, що його ім'я Remi дуже часто записують помилково — Remmy. Такого стаканця зі збезчещеним ім'ям навіть не хочеться тримати в руках. Чи, випивши каву, його кинуть в кошик — чи в контейнер на рециклінг? Трудел, ясна річ, дослідив це експериментально.
Виявилось, що, тримаючи стаканець зі своїм правильно написаним ім'ям, ти ідентифікуєшся з ним. Маєш до нього більшу пошану і тому після використання віддасиш його на рециклінг. Але хай лиш продавець помилиться в написанні — тоді ти без застережень викинеш стаканець до кошика.
Припустимо, що ми відкладаємо картонну коробку від вазонка чи стаканець від кави на макулатуру. Наша самооцінка зростає, бо ми не засмічуємо довкілля, з нашого картону можуть виробити туалетний папір. Чинимо добро для планети. Прекрасно!
І власне у цьому проблема, знов кажуть Ремі Трудел і Монік Сунь. Рециклінг аж так занадто поправляє наше самопочуття, що ми починаємо використовувати і викидати все більше. Робимо це, бо нівелюється пов'язане з генерацією сміття почуття провини.
Сміттєві емоції
З досліджень ми знаємо, що люди зле чуються, якщо продукують зайве сміття. Маючи вибір — запакувати невеликий подарунок в малу коробку або в надто велику, — 97% досліджуваних вибрало перший варіант. Коли замовлення з Amazon може бути запаковане або в придатний до рециклінгу матеріал, або в такий, що не надається до переробки, то 86% респондентів вибирало першу упаковку.
Коли ми думаємо про щось як про сміття, то, генеруючи його надто багато, відчуваємо негативні емоції. Щоб ці емоції зменшити, ми стараємся продукувати менше сміття і, якщо є така можливість, сортувати його. І в цьому місці на нас чигає пастка. Бо коли відпрацьовані відходи ми віддамо на рециклінг, наше самопочуття поліпшується. Воно стає аж таким добрим, що ми починаємо споживати все більше, бо ж ці відходи можна переробити.
В одному експерименті 49 учасників, студентів бостонського вишу, запросили дегустувати соки. Вони пробували чотири різні смаки, самостійно наливаючи їх до одноразових стаканців. Для половини студентів біля контейнерів з напоями встановили звичайний кошик на сміття, а для інших — кошик для рециклінгу пластику. Виявилося, що, маючи можливість сеґреґації відходів, студенти використовували в середньому 3,5 стаканці, а вкидаючи до загального кошика — тільки 2,7.
Такий самий механізм був задіяний, коли іншу групу — 60 студентів — попросили запакувати подарунок в папір. Коли вони могли рештки паперу викинути до кошика з макулатурою, то використовували його більше.
— Поки споживач відчуває дискомфорт, що продукує непотрібне сміття, доти споживає менше ресурсів, — говорить Трудел. — А коли знає, що буде повторно перероблено, тоді що ж, ні в чому собі не відмовляй!
Це шалено суттєве спостереження. Згідно з ідеєю «reduce, reuse, recycle», ми маємо перш за все дбати, щоб зменшувати споживання доступних ресурсів, наступним кроком — вживати їх багаторазово, і насамкінець — знову переробляти. Тим часом виявляється, що споживачі відчувають аж такі позитивні емоції щодо себе і своїх дій, коли відправляють матеріали на рециклінг, що без потреби споживають більше і марнують ресурси.
Кількість ресурсів обмежена
Однак цікаво, що ми поводимось зовсім інакше, коли нам скажуть, що залишки невикористаного нами матеріалу будуть рециклінговані. Тоді — о диво! — ми будем використовувати менше. Ремі Трудель і Монік Сунь протестували це на 350 студентах.
Їх запросили на тести з математики. Кожен міг взяти стільки карток паперу, скільки вважав за потрібне. Учасники, яким сказано, що списаний ними папір буде рециклінговано, витратили його виразно більше (2,3 картки), ніж у випадку, коли вони мали просто викинути його до кошика (тоді вони використовували тільки 1,6 картки). Коли ж, однак, їм сказали, що невикористаний папір буде перероблено, то вони використовували для своїх обчислень менше карток (в середньому 1,57), ніж коли чисті картки мали піти на сміття (1,9).
Тобто ми використовуємо найбільше тоді, коли знаємо, що використані ресурси будуть знову перероблені, а найменше — тоді, коли невикористані підуть на рециклінг. Монік Сунь і Ремі Трудел рекомендують, щоб неурядові і урядові організації підкреслювали, що обсяг ресурсів обмежений і що навіть найменшу кількість невикористаних матеріалів можна знову переробити.
Як коментують дослідники, при пропагуванні рециклінгу недостатньо сильно наголошують на вартості самого його процесу. — Коли ми нехтуємо цими коштами, то позитивні емоції, що нас супроводжують при сортуванні відходів, переважать негативні емоції, що супроводжують нас при марнуванні ресурсів. Тому ми використовуємо більше, ніж потребуємо. І тому важливо, говорячи про сеґрегацію відходів, підкреслювати високу вартість рециклінгу і важливу роль зменшення споживання також і матеріалів багаторазового використання, — додає Трудель.
Наша схильність марнувати ресурси, коли є можливий їхній рециклінг, проявляється в багатьох сферах життя. В інтернет-дослідженні із залученням 179 учасників у віці 19-75 років вчені поставили питання про їзду автомобілем. Їх запитали, скільки миль щодня опитуваний проїхав би новокупленою тойотою. Половина учасників "мала" тойоту з гібридним двигуном, а половина — із звичайним. Розхід палива в обох випадках однаковий. Результат? Ті, які "купили" гібрид, оцінювали, що їздили би по 81 милі щодня, а звичайним автом — тільки 53 милі. Отже, задоволення бути "добрим громадянином", що виникає, маючи екологічне авто, спричинило, що в результаті більше би їздилось і використовувалось.
Отож, виглядає, що викидати і сортувати сміття має більше спільного з нашими почуттями, ніж з раціональним мисленням про довкілля. На це варто звернути увагу, проектуючи упаковки, розміщуючи резервуари сеґреґованих відходів і замовляючи наступну каву в одноразовому стаканці.
Aleksandra Postoła
Segregowanie usypia sumienie
Gazeta Wyborcza, 17.08.2017
Переклад О.Д.
29.08.2017