Нема такого, як дефіцит кваліфікацій. Забудьте про це. Є надто низькі зарплати.
"Брак робочої сили" регулярно прикрашає програмні документи, виступи і меморандуми. Буцім, не вистачає кваліфікованої робочої сили в німецькій промисловості, по всій Європі бракує програмістів, а у багатьох країнах — медичних працівників та інших фахівців. І т. д., і т.д. Представники чаттерних класів притакують, коли таку тему підняти при вечері. Але коротка рефлексія показує, що це глибоко помилкова концепція, лиш ознака інтелектуальної недбалості: немає такого поняття, як дефіцит кваліфікацій.
Ви помітили, як раптом нашу увагу привернула гостра нестача мерседесів S-класу, тобто лімузинів? Ні? Ви не помітили цього? Я теж. Чому? Бо якщо є більший попит, то їх просто більше виробляють. Тобто корінь проблеми з кваліфікованою робочою силою в тому, що для навчання людей потрібен час, і не всі надаються вчитися — звідси думка, що певного типу кваліфікацій може "бракувати", що деякі галузі або сектори економіки потребують робітників, однак не можуть отримати їх. Але що ж це означає реально? Це означає, що, з урахуванням поточних ставок заробітної плати, деякі фірми, лікарні або державні установи хотіли б найняти більше людей, але просто не можуть знайти належних кандидатів.
Очевидне питання: чому заробітна плата не підніметься до точки балансу попиту і пропозиції? Ось саме в цьому, виглядає, і полягає проблема: нестача робочої сили в переважній більшості випадків стосується низькооплачуваних, але висококваліфікованих професій — лікарів в Іспанії, медсестер у Німеччині та ІТ-спеціалістів, що працюють на уряд. Кінці з кінцями всі вони зводять, але їхня зарплата може бути досить низькою. Державні роботодавці часто виступають яко монопсоністи (ринок одного покупця) і люблять ставити людей на певному щаблі за шкалою, яка базується на якійсь метричній комбінації трудового стажу та років навчання, що не може конкурувати, коли приватний сектор пропонує значно вищу заробітну плату. Аналогічно, коли профспілки обмежують диференціацію заробітної плати для підгруп — бо вони акцентують на рівності — то деяким висококваліфікованим і важкозамінним підгрупам в кінцевому підсумку недоплачують. Це і є реальним значенням "дефіциту робочої сили" — деякі люди отримують несправедливі контракти, бо закони попиту і пропозиції для них не працюють. Це як дефіцит мерседесів S-класу за ціною €10 тис. — а то було би добре!
Отож, яка відповідь? Сталін, напевно, живий і здоровий — принаймні, коли мова заходить про боротьбу з "нестачею робочої сили". Оскільки ціни не можуть коригуватися, ми мусимо планувати кількісні показники, як у славні дні централізованого планування. Тільки замість плану в Y мільйон тонн стальної продукції в рік, тепер мають думати, як імпортувати X тисяч програмістів з Індії, привести португальських лікарів в Іспанію (в той час, як іспанські лікарі юрмляться до Британії, щоб уникнути смішних зарплат) і завести медсестер із Польщі в Німеччину. Це все, звичайно, означає, що при цьому заробітну плату можна зберегти на такому низькому рівні, що відразу створює "брак кваліфікації". Таким чином, одна з форм недосконалості ринку, котра зазавичай створюється внаслідок втручання, регулювання та укладення колективних договорів, компенсується черговим антиринковим втручанням. Хтось мусить дуже вірити в перевагу централізованого планування, коли думає, що таким чином можна виправити пропозицію кваліфікації в сучасній економіці.
Наступного разу, коли хтось говориме вам про брак кваліфікації в Європі, запитайте про заробітну плату. Запитайте, чому люди з дипломами з економіки чи права не перекваліфіковуються в IT-фахівців, або чому лікарі з вашої країни скупчуються в іншому місці. Ринки не завше працюють ідеально, але централізоване планування розподілу робочої сили не є на це відповіддю.
Joachim Voth
Europe’s “Skill Shortage”
Economic Ideas You Should Forget [Економічні ідеї, що їх маєте забути] (2017)
Зреферував О.Д.
25.08.2017