В. Левинський : "Царская Россія и украинскій вопросъ". Женева, 1917, ст. VII + 104 + (4), цїна 1 фр. 50 сант.
Брошура В. Левинського має інформаційний характер і написана з цїлю, як се зазначає сам автор у передмові, "прийти на поміч бажаням богатьох російських соціялїстів, котрі часто-густо всї недостачі (?) у відносинах великоруського громадянства до українства поясняли виключно незнайомістю його з українським питанєм". Очевидно що се лиш викрут панів Росіян, котрі досї нїчого не хотїли знати про нас, бо маловажили нас як "quantite negligeаble". І з сього погляду всї стараня В. Левинського просвітити темних російських товаришів, розумієть ся, не осягнули би цїли. Кілько то вже було написано Українцями брошур про український рух, виходить навіть спеціяльна часопись "Украинская Жизнь"; одначе все надаремно — мимо всього панове Росіяни, від есдеків почавши, а скінчивши на лїбералах, закривали ся незнайомістю. Дїєть ся тут так само, як з нашими спробами просвітити австрійських полїтиків. Мимо цїлої повени меморіялів, брошур, книжок і ґазет всякі "міродатні чинники" від урядовця мінїстерства до "сaмoгo" товариша Адлєра чомусь завсїди непоінформовані, або поінформовані цїлком на відворіт.
Але не зважаючи на се, мусимо писати й ширити лїтературу про свою справу, хоч-би нераз головним споживачем її було таки само наше громадянство; все ж може хтось просвітить ся, або бодай не закине, що не може звідки поінформувати ся. Тепер, коли український рух так могучо пішов вперед на російській Українї, що з ним мимоволї мусять числити ся всї Росіяни, брошура В. Левинського готова сповнити покладані на неї автором надїї і в добрий час, бо брошура незла і її можна сміло поручити задля сього.
Складається вона з шести роздїлїв: 1) Історична боротьба Росії й Польщи за панованє над Україною; 2) Українська народність в рамцях російської державности; 3) "Довершенє дїла" великого князя Івана Калити; 4) Великоруське громадянство й українська справа; 5) Вплив російської державности на українську національну думку і 6) Закінченє, в котрім автор розправляєть ся з всїми дотеперішними орієнтаціями Українцїв.
З огляду на свіжість матеріялу брошура В. Левинського може бути добрим доповненєм до своїх попередниць. Деякі роздїли, спеціяльно 4-ий і 5-ий не без користи прочитає й кождий український читач. Дуже цїкаві ті сторінки, де автор цитує погляди Лєнїна на українську справу, котрий дуже енерґічно виступає проти душителїв України, або енерґічнї слова Винниченка з приводу словутньої балаканки російських радикалів ріжної масти про "непотрібність" національного питаня (ст. 55—59). На жаль, через брак місця годї їх нам тут навести.
Написана брошура горячо, але безпретенсіонально й зі знанєм річи. Зауважили ми тільки дві помилки: В. Левинський помішав старого критика і публїциста 70 рр. А Мілюкова, з котрим полємізував Драгоманів, з теперішним провідником кадетів істориком П. Мілюковим (пор. ст. 49); невірне також твердженє, немов би то статя Драгоманова "Пропащий час" написана перед смертю (ст. 86) — аджеж Драгоманів хотїв її умістити в "Громадї" і вже був видрукував, але не пустив в світ.
Вол. Дорошенко
