Львів, 13. серпня 1917
З кінцем липня і з початком серпня с. р. принесло "Дїло" дві надіслані статї про завданє учительства і економічну роботу, які з двох противних точок розглядали сї справи. Нинї містимо ще одну надіслану нам до сеї теми статю і на нїй дискусію замикаємо.
Пише нам автор, котрого статя перша була викликала дискусію: Дискусія є добра й конечна річ, але лише тодї, коли вона річева, коли на арґументи даєть ся дїйсні контрарґументи, коли вона не виглядає на боротьбу з вітраками. Бо годї договорити ся з тими людьми, які поминають дані закиди, а творять собі инші, не істнуючі у противника, а відтак їх з тріюмфом збивають.
Щось таке є в статї поміщеній в "Дїлї" ч. 183, яка є відповідю на мою статю в "Дїлї" ч. 175. Замість держати ся моїх уваг і їх оспорювати автор "відповіди" говорить про ріжні річи, яких я цїлком не торкав ся. При чім тут н. пр. справа якоїсь спілки, скрита боротьба між якимись провідниками і тим подібні лєґенди, то Бог святий знає! Автор кружляє коло моїх уваг та неначе боїть ся їх доторкнути ся, а коли до них зближить ся, то переверне їх на свій лад і тодї з ними гей вітраками воює.
І так автор дає поученє, щоби позбути ся пороків та твopити народне добро. Тимчасом моя статя була чисто засаднича, оперта на обсервації моїй власній та инших людий — обсервації громадського житя в ріжних місцевостях. А головний зміст статї був такий: педаґоґи повинні пильнувати головно своїх обовязків і не анґажувати ся в економічній роботї (мій oпoнент перекручує слово "анґажувати ся" на "брати ся" мабуть тому, що не хоче розуміти ріжницї між тими словами!], а дальше щоби не збирати посад по ріжних економічних інституціях в одних руках, а допустити як найбільше людий до їх управи. Се ті два непростимі гріхи.
Що ж мій опонент на се? А каже, що то лише зависть подиктувала менї висше згадану статю, зависть, що, мовляв, X. на купецтві визнаєть ся а я нї, — ну і як можна догадати ся, зависть, що X. заробляє а я нї. Нї, добродїю! Не о купецтво і не о зарібки менї ходить! Як би менї о се ходило, то я не лише що був би взяв пропоновані менї посади, але був би й сам вистарав ся о них. Але я волю пристати на скромній платнї й скромно жити без побічних платних занять, а зате сповняти свої обовязки по можности совісно (очевидно в моїм розуміню), а вільний час посвятити не урядовій роботї а конечній, до якої люди не беруть ся, бо вона неплатна, зате вимагає доволї часу а то й видатків, а приносить, поминувши моє моральне вдоволенє, неласкаве око ворогів та неприємности. А як лишить ся вільний час, то може би прочитати якусь книжку, щоби не цїлком відстати від житя на полї штуки й науки! Але опонент є иншої гадки. На нїби мою увагу, що педаґоґ, віддавши ся економічній роботї, не має часу приготовити ся до школи, зауважує автор": "хоча він цїлими роками приготовляв ся". Отже хто відбув унїверситетські студії, в часї яких учив ся або й нї, повинен книжки винести на під і більше нїчого не вчити ся й не читати. А в наслїдках: учити історії української лїтератури лише "до Шевченка", всесвітної історії н. пр. до битви під Седаном, чи як там і т. д. А що в новійших часах стало ся, що кождий рік а то й день приносить, то для cегo педаґоґа найновішого типу має бути terra ignota. Аж тод] буде рай в українських школах! Цїкавий я, чому то правники, навіть старі, адвокати, радники студїюють новелї законів, носять ся з кодексами, коментарями! Та ж вони також того вчили ся і поздавали ріжні іспити та з практики знають богато. Може би дали сему спокій?
Коли я зауважив, що економістів квалїфікує сприт, помисловість, то автор "відповіди" заключає, що по моїй гадцї учитель має бути нездарний і непомисловий. Нї, добродїю! але сприт і помисловість в науковій чи педаґоґічній працї є трохи инші як при торговлї масла чи чого там.
Для мого опонента не істнує мабуть нїяка инша робота, як лиш економічна. Коли я радив педаґоґам до економічної роботи не анґажувати ся (а не — брати ся!), то опонент кличе: вже такі були, які радили, щоби кождий пильнував лиш своїх станових обовязків. Так неначе би поза економічною роботою не було роботи педаґоґічної, орґанїзаційної, просвітної! Тут поле педаґоґам до попису! А економічну роботу лишім радше духовенству, яке силою факту є в таке житє впрягнене. А дальше! Чому-ж урядники правники не беруть ся до економічної роботи, яким вона близша? Чому від них ceгo не вимагаєть ся, лиш від учителїв? Або чому не постарати ся о людий, які є без занятя і радо взяли би ся до такої роботи? З кінцї треба погодити ся з тим, що ми мусимо собі виховувати економістів фаховцїв, лиш треба хотїти таких виховувати, а дальше коли вони є, то хотїти їх приняти, а не обвантажувати одиниць ріжним крамом, з яким вони не можуть собі дати ради. І на се я бив у свої статї: допустіть людий до роботи, не дусїть житя в кількох руках, але дайте йому най розвинеть ся! Дальше каже автор, що рухливий педаґоґ і своє зробить на друге час найде. Так є лиш в теорії. Бо ті педаґоґи показують свою рухливість головно в економічних справах, де ся рухливість має більше приміненє як у педаґоґічній роботї. І здаєть ся надмірна рухливість каже декому легковажити своє занятє, а брати ся до иншого. Що так є — се не моя вина Facia loguntur, а факти є чимсь сильнїйшим від плаваня мого опонента по воздусїх. І коли автор хоче порівнати педаґоґа з господарем, то до своїх слів: добрий господар своє поле обробить і другому поможе — нехай додасть: добрий педаґоґ сповнить свої шкільні обовязки та возьметь ся ще до веденя ріжних курсів опіки над молодїжю, просвітної роботи і т. д. В противнім разї, як автор хоче порівнати доброго господаря з педаґоґом економістом, то так мусить сказати: добрий господар і своє поле обробить і сусїдови поставить хату, або зробить чоботи. А чи се правда?!
Автор оминає мої уваги та їх навіть не стараєть ся опрокидувати. Бо що-ж може на се сказати, що на економічних зборах педаґоґи (а було їх більше як 4) брали живійшу участь в дискусії, як на фахових зборах УПТ! Адже ж прецїнь ми цілком не стоїмо світло на педаґоґічнім полї: педаґоґічна лїтература майже нїяка, підручники здебільш переклади, до роботи УПУ н. пp. у Львові окрім 2—3 людий инші педаґоґи не беруть ся і т. д. А добрий майстер не покине свого ремесла, як має роботу, щоби віддати ся другому, лише кепський!
Ще зверну увагу на мої слова: педаґоґам не анґажувати ся в економічній роботї. Сюди не може підходити видїловство філії чи кружка С, Г. або поїздка на село в цїли основаня кружка С. Г., чи виголошеня реферату про причинки і т. д. Я мав головно на гадцї роботу по торговельно-промислових спілках, які вимагають богато часу й сили. А на конець запит до автора відповіди: коли педаґоґи мають віддавати ся економічній роботї, то хто буде працювати над нашою молодїжю в школї і поза школою? Хто навчить мови, лїтератури, історії? Хто заопікуєть ся виховавчими інституціями? Або пpoсвітною роботою, до якої беруть ся часто люди, що дають населеню замість зерна полову. Тут би попрацювати педаґоґам! А сотворенє педаґоґічної лїтератури до кого має належати? Чи може звернемо ся з тим до правників, або медиків?...
На зазив автора: покиньмо поганий гріх зависти, скажемо: у нас того гріха нема, а за те другим порадимо: покиньте поганий гріх користолюбія! Україна буде велика й богата, як ми будемо більше принципіяльні і совісні в виповнюваню своїх обовязків.
