Минулого тижня Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні зафіксувала на Донбасі зменшення на 15% кількості випадків порушень режиму тиші. Щоправда, на тиждень раніше СММ спостерегла збільшення порушень на понад 55%. Про це повідомив під час перебування у Львові перший заступник голови СММ ОБСЄ Александр Хуг.
У Львові Хугові довелося відповідати не лише на питання щодо роботи місії на Донбасі (а журналістів, як звикло, насамперед цікавить інформація про пасивність і тенденційність спостерігачів, а також про випадки фіксації російських військовиків чи озброєнь на сході України), а й про роботу локального львівського осередку і навіть про скандал зі львівським сміттям.
У Львові, власне, місія складається з 16 співробітників: 10 іноземців і 6 українців. Фокус СММ у західному регіоні зосереджений на цілій низці питань, як розповів керівник осередку Георгіос Каллініс. «Ми здійснюємо моніторинг загального становища, демонстрацій та громадських зібрань, також незаконний видобуток бурштину на Рівненщині, питання в контексті екології, зокрема проблему вивезення сміття. Що стосується людського виміру, ми моніторимо ситуацію з так званою самообороною, ситуацію, у якій опинилися внутрішньо переміщені особи, демобілізовані учасники АТО, представники національних меншин. Також проводимо моніторинг свободи слова і дій, свободи віросповідання, питання гендерної рівності та гендерно обумовленого насилля, торгівлі людьми, працюємо у питаннях, пов’язаних із самоврядуванням», – перелічив Каллініс.
Загальний висновок СММ ОБСЄ: становище на Львівщині – спокійне, на Донбасі ж – стабільно складне.
Z публікує найцікавіші фрагменти з виступу Александра ХУГА у Львові.
Про те, чи актуальний мандат місії
Місія була розміщена в Україні у березні 2014 року на основі рішення постійної ради ОБСЄ. І, власне, це відбулося 21 березня 2014 року, ще до того, як конфлікт на сході України розпалився. Протягом 24 годин з моменту ухвалення цього рішення спостерігачі прибули як до Львова, так і до дев’яти інших міст України. Звідтоді ми намагаємося докласти всіх зусиль для того, щоб сприяти нормалізації та стабілізації в Україні згідно з нормами нашого мандату. Мандат, згідно з котрим ми працюємо зараз, є абсолютно ідентичним тому, який був погоджений у 2014 році 21 березня. Що змінилося – дещо змістилися наші акценти: вони спрямовані на моніторинг, звітування та сприяння налагодженню діалогу на сході України.
Важливо розуміти, що ті завдання, котрими ми оперуємо, походять із того мандату і не є безпосередньо пов’язані з мінськими домовленостями. Мінські угоди – це угоди між сторонами, котрі їх підписали; місія не є підписантом, утім, місія допомагає в імплементації «Мінська» через свій мандат. Нашою ціллю є збирання та надання об’єктивної та перевіреної інформації для того, щоб ті особи, котрі ухвалюють рішення, мали цю інформацію в доступі для здійснення тих складних, але важливих рішень.
Про перешкоди роботі місії
Випадки погроз викликають нашу значну стурбованість. Весь минулий тиждень я провів у Донецькій та Луганській областях неподалік від лінії зіткнення. Я особисто бачив всі ті прямі та непрямі обмеження та перешкоди, з котрими доводиться стикатися спостерігачам.
Випадки заборони доступу, як і знищення технічних засобів моніторингу, таких як камера чи БПЛА, просто є спробою не допустити нас до моніторингу. Наша робота покликана сприяти реалізації мінських домовленостей. Ті, хто чинять ці перешкоди, не підтримують нас у нашій роботі на втілення мінських угод. Сама місія не несе відповідальності за реалізацію мінських домовленостей – ця відповідальність лежить на підписантах цих домовленостей. Ми документуємо, чи вони виконуються, чи ні. Також документуємо факти, якщо нам перешкоджають у роботі.
Обмеження бувають або прямі, або непрямі. Прямі перешкоди – коли ми бачимо військовослужбовця чи озброєного чоловіка, який зі своєю зброєю в руках або погрожує нам, або стріляє в нашому напрямку, або вдається до якихось інших дій, не пропускаючи нас. Є ще так звані непрямі обмеження – на кшталт замінованих ділянок, котрі унеможливлюють наше пересування. Наявність мін є подвійним порушенням: у першу чергу, це є порушенням мінських домовленостей, оскільки ці міни мусіли бути вилучені, також це є порушенням нашого мандату, тому що це є обмеженням свободи нашого пересування. Ми розуміємо військову логіку закладення мінних інженерних загороджень, тому що вони убезпечують певні позиції. Але мінські угоди не передбачають жодних винятків – ці мінно-інженерні загородження вже давно мусіли бути вилучені.
Щодо непрямих обмежень, то вони практично в однаковій кількості, в однаковому обсязі фіксуються по обидва боки від лінії зіткнення, втім, загрозливіші та небезпечніші обмеження відбуваються в непідконтрольних урядові районах.
Про те, чому місія «недобачає» агресії проти України
Дехто стверджує, що місія є сліпа. Але це не тому, що ми дивимось через закриті очі, а тому, що нам не дають дивитись, нам не дають такої можливості. У багатьох випадках нашим спостерігачам не дають робити те, що вони покликані зробити. Технічні засоби, які вони використовують у моніторингу, є об’єктами нападів та знищуються. Той факт, що місії не допускають у певні райони, може вказувати на те, що там ховають щось таке, чого місії не варто бачити. Та не зважаючи ні на що, ми будемо продовжувати здійснювати свої зобов’язання, викладені у мандаті, погодженому 57 учасниками ОБСЄ.
Про роботу росіян у складі місії
Насамперед слід відзначити, що як Україна, так і Російська Федерація є одними з 57 держав-учасниць ОБСЄ. І, власне, 57 держав-учасниць дійшли консенсусного рішення про те, щоб на запрошення українського уряду розмістити місію в Україні. Звіти в місії пише не одна особа. І, за внутрішньою інструкцією, патрулі завжди складаються з представників різних держав. Самі звіти пишуться не одноосібно, а патрулем, членами патруля. Це не лише спрямоване на те, щоб запобігти якійсь заангажованості, а пов’язане ще й з тим, що дві пари очей бачать краще, ніж одна.
Слід також пам’ятати, що всі співробітники місії працюють, власне, в місії, а не на благо країни, котра їх делегувала. Я, для прикладу, зі Швейцарії, однак моя держава не дає мені рекомендацій про те, яким чином я мушу працювати і поводитися. Натомість я маю інструкції, отримані від організації про свою роботу.
Хочу також підкреслити, що понад 60% спостерігачів походять із країн Європейського Союзу, другий за чисельністю контингент – представники США. Громадян Російської Федерації серед спостерігачів наразі 35.
Про те, чи місія фіксує на Донбасі російських військовиків
Як вам відомо, ми не підрозділ розвідки. Ми звітуємо лише про те, що бачимо. І ми бачили знаки розрізнення як Російської Федерації, так і інших країн на одностроях. Ми спілкувалися з людьми, які заявляли, що вони є військовослужбовцями, частиною армії РФ. Вони заявляли про це. Ми бачили окремі одиниці озброєння [російського походження], котрі ми описували у своїх публічних звітах, зокрема це є засоби радіоелектронної боротьби. Однак формулювання висновків на основі цих спостережень не належить до наших повноважень.
Про особливості спостереження і бази СММ
Остання передова патрульна база, яку ми відкрили, розташована у Попасній Луганської області. Це місце, в якому на постійній, цілодобовій основі розташована команда спостерігачів. У найближчому майбутньому плануємо повторно відкрити нашу базу в Станиці Луганській. Ми також маємо бази в Кадіївці (колишня назва – Стаханов), Дебальцевому, Горлівці та в багатьох інших районах, яких не контролює уряд.
Використовуючи ці бази, спостерігачі працюють у цілодобовому режимі і вдень, і вночі. У світлий час доби спостерігачі здійснюють патрулювання або пішим способом, або на автомобілях. Маршрути патрулювання простягаються аж до кордону з Російською Федерацією. У нічний час вони здійснюють спостереження зі своїх патрульних баз. Вони використовують як власні органи зору та слуху, так і технічні засоби, в тому числі засоби нічного бачення. Усі спостереження відображаються у добових звітах.
Про те, чи присутня місія на кордоні
Ми доїжджаємо до пунктів пропуску – наприклад, «Успенка», «Новоазовськ» і так далі – але це відбувається не щодня. Часами ми можемо до них доїхати, часами – ні. Іноді, коли ми приїжджаємо туди, вони просто кажуть нам: «Їдьте геть». І, очевидно, якщо ми їдемо з Луганська до пункту пропуску – ми проїжджаємо через чимало блокпостів, і до того моменту, поки ми доїдемо, вони вже чудово знають, що ми до них прямуємо. Інакше кажучи, об’єктивний факт: так, ми буваємо і здійснюємо моніторинг на пунктах пропуску. Утім, те, що ми бачимо, – це, ймовірно, сильно контрольована картина.
Про те, як зменшити число жертв на Донбасі
Спостерігачі і надалі фіксують факти наявності і застосування важких озброєнь, яких там не має бути: зокрема, це міномети, артилерійські системи, реактивні системи залпового вогню і танки. Ці озброєння мусили б бути відведені за лінію ефективної дальності стрільби вже давно. Якби ці одиниці озброєння були відведені так, як це було домовлено, за лінію відведення, чимало з страждань та руйнувань можна було б не допустити.
Окрім фактів наявності важкого озброєння, спостерігачі фіксують близькість позицій між збройними силами та збройними формуваннями. Якщо цю міжпозиційну відстань не буде збільшено, бойові зіткнення і бойові дії у цих районах не припиняться.
Власне, це дві основні причини [високого числа жертв та руйнувань] – наявність важкого озброєння та мала міжпозиційна відстань. Якщо ці дві проблеми будуть належним чином розглянуті і щодо них вживатимуть належних заходів, то ми побачимо стабілізацію становища вздовж лінії зіткнення.
