Нам пишуть: Хочу дотнути й своїх кілька слів до дискусії про видавництво для молодїжи. На провінцію часопись приходить не точно, тож годї було прочитати усї статї до cеї справи.
Що видавництво для молодїжи дуже потрібне се признає кождий. І то періодичне, а ріжнородне. Ходить о те, чи творити нове, чи розширити дотеперішні. Мушу тут заявити, що для молодїжи у нас видано досить богато книжок, а недостачі є власне у дїточім видавництві. До тепер для дїтий виключно випускало книжочки товариство "Український Учитель" у Київі, а в послїдних часах і "Учительська Спілка" в Коломиї. Перед самою війною ухвалив з'їзд народного учительства у Львові приступити до видаваня періодичної часописї та книжочок для сїльських дїтий при учительськім товаристві "Взаїмна Поміч", але війна перешкодила, а властиво спинила працю.
Щоби вже і в часї війни дати дїтям до рук рідну книжку, і то евакуованим, що за нею тужать, приступив "Учительський Комітет" у Відни до видаваня "Воєнної читанки". Відтак перебрав видавництво Кружок "Взаїмної Помочи" у Ґміндї, зорґанїзував відповідну видавничу спілку і приєднав співробітників. Досї видано 7 книжочок та 5 карток. Книжочки ілюстровані та дешеві, тож зєднали собі симпатію серед баракової людности. Прим. листівку з портретом і біоґрафію Шевченка видано в 15.000 примірників і її зараз розхопили. Але видавництво не обчислене на зиск, а тільки оперте на власних силах (на удїлах народного учительства у Ґміндї). Через те мусить ждати, поки не випродасть увесь попередний наклад, а тодї може приступити до видаваня нових книжечок. Длятого богато рукописий лежить в тецї та ожидає своєї черги. Здало би ся, щоби, як не всї, то хоч учительствo піддержувало красше се видавництво — одиноке у нас для сїльської дїтвори, а тодї воно потрафило би розвинути ся лучше.
Се одна справа. А видавництво для молодїжи мусить дати нові твори з всїх областий знаня. Передовсїм звернути увагу на популяризованє української ґеоґрафії, історії, культури та помагати у виробленю національної свідомости.
З досвіду знаємо, що найскорше всяка ідея переходить в суспільність, як вона подана у повістевій формі. Тож на перше місце прийдуть історичні повісти, котрих у нас так мало. Але мусять вони бути ілюстровані. Оголосити конкурс, але з застереженєм, щоби автори брали по можности самі красші часи з нашої історії. (Не так як у біблїотецї Насальського, вийшло оповіданє "Ослїпленє князя Василька"!). Темними фактами нїкого не можна просвітити. Нехай молодїж вчить ся з історичних повістий любови рідного краю, пошани для своїх національних ідеалів. Те, чого бажає у житю, але ще не має, нехай бачить у повістях живуче, ясне. Нехай бере героїв повісти за взір для себе! Історичне оповіданє "Олеся" написав тільки сїльський учитель, не маючи претенсії дати лїтерітурний архитвір, але тільки подати в руки дїтворі на село теплий спомин минувшини.
У Поляків хто инший виробив патріотизм, як не письменники? Яка горяча любов рідного краю у Красїнського? Всюди подибати можна у Поляків історичні повісти Крашевського та Сєнкевича.
Також крім повістий дати для молодїжи цїлий ряд популярних оглядів, як історію мистецтва, музики і культури взагалї — хоч би після взірця В. Щербаківського: "Архітектура".
А природничі твори — можна перекладати з усїх чужих мов, прим. астрономічні повісти Флямаріона. Також дати цїлу серію книжок про пласт, руханку, забави, описи подорожий і т. д. Богато цїкавих книжок для молодїжи видала "Українська видавнича Спілка". Тільки дивно менї, як можна видавати "Казки 1000 і одної ночи" без ілюстрацій! За взір треба взяти ілюстровані "Казки та новелї" д. в. Гнатюка.
Лиш треба зараз приступити до працї! На російській Українї увес запас українських книжок вже розпроданий, у нас в Галичинї нема вже богато красших книжок.
Чи й тепер дискусія над видавництвом прогомонить безслїдно — чи дасть добрі наслїдки?
Б. З-ий.
