Львів, 6 серпня 1917.
До присланої нам і поміщеної в "Дїлї" з 28 липня статї про учительство і економічну роботу пишуть нам:
Зависть належить до великих пороків — особливо у демократів. І наша демократична нація зачисляє її до найбільш питоменних своїх гріхів. Прояв його безчисленна сила. В однім ся зависть обмежена: відноситься вона лиш до своїх.
Є в українськім повітї 10 адвокатів Поляків, 20 Жидів, а двох Українцїв. Чужинцї збивають маєтки з української клїєнтелї, держать в своїх руках директури і синдикати кас, в котрих ¾ членів наші селяни, і се не болить українських адвокатів, а нехай один з них заложить касу, торговельну спілку, або яке инше фінансове підприємство, то другий, котрий прийшов пізнїйше, або не має основательського талану, чи прямо не хоче коло нової роботи заходити ся, зараз розпічне всїх переконувати, як то зле для "народної справи, коли один усе захарапчить", коли директура і синдикат в одних руках, коли той сам чоловік тут і там директором і т. н. І зачинаєть ся підпольна боротьба, бо рідко коли іде справа відкритим шляхом, на загальних зборах товариства, звичайно іде боротьба тиха, закрита, одним словом починаєть ся інтриґа, від котрої народна справа терпить, бо люди, що повинні іти рyка в руку, взаїмно себе підпомагати, то взаїмно себе підкопують. В згодї могли би ся подїлити роботою та доходами, могли би спільними силами добути від чужих інституції збудовані нашим грошем, та посунути справу народну в перед, а так все нидіє через незгоду, в громадї росте нездоровий фермент.
Cкрита боротьба між провідниками викликує роздвоєнє, гнїви, неохоту до громадського дїла, а в наслїдках своїх занепад накрасших повітів. Примірів можна би подати сила.
Була собі прим. в однім повітовім містї спілка, одна з нечисленних, що серед війни попробувала завдяки 2—3 одиницям рухливійшим розвести трохи живійшу дїяльність. Вдалось їй дістати викупно збiжа і вона виказала ся добре зі своєї задачі. Селяни були викупном вдоволені, бо не потребували зі своєю працею годинами вичікувати, поки пан комісіонер відбере від них збіжє, діставали за него належитість без неоправданих потручень, спілка заробила пару ґрейцарів, каса, що доставила їй капіталу, зайшла для него добре спpoцeнтoвaнє, тай заробили при тім дещо cобї люди.
Та з того послїдного вийшло лихо. Поки чужі використовували нашого хлопа і богатили ся його коштом, усе було добре — як свій чоловік дещо заробив, дістаючи невелику винагороду за свою працю, зараз відозвав ся демон зависти і то у кого, у свого. Ще як адвокат заробить то пiв біди, "на те він і є". Та звідки приходить до того фільольоґ? Де він купецтва вчив ся? Як він може то робити, чого я не втну? І хоча фільольоґ показався пожиточним співробітником в несвоїм фаху, се йому нїчого не помогло і свій аж у Львів зі своїм протестом проти товариша купця подав ся. Були збори У. П. Т., на котрих було мало професорів, натомість було їх аж чотирох (!), на зборах Союза Спілок, а один професор мав навіть десь сказати, що за економічною роботою не має часу на шкільну, і з того вийшла цїла статя... Як професор торгує, то наука — мовляв — занепадає, бо він не має часу на приготованє до школи, хоча він цїлими роками до неї приготовляв ся, званє педаґоґа вимагає принципіяльности, ідейности, совістности, а економіста сприту, так, як-би ідейність і совісність шкодила українській кооперативній роботї, а український учитель мусить бути конче нездарний і непомисловий. Далї іде рада не брати ся педаґоґам до роботи економічної, бо вина їх скоро зі шкодою для шкільних обовязків поломить, так як би не можна одного з другим погодити І працювати щиро в своїм званю, а злишний час замість в кофейни перевести при роботї в своїй інституції...
Як би ми пішли консеквентно за радою незвістного автора дописи в "Дїлї" Ч. 157, то всї священики повинні тільки престола пильнувати, судї і адвокати суду, хлопи piлї і т. д., а хто тодї до народної роботи возьметь ся?
Та не є він перший, що так кличе!
Як тільки розпочало ся наше полїтичне відродженє, голосно відозвали ся голоси: "нєх пoп пільнує олтаржя, а хлоп попа"; до наших орґанїзаторів спілок збуту худоби теж викрикували згінники, що вони не до свого дїла беруть ся, а ось і в послїдних днях один зї старостів не міг з дива зійти, що український священик береться до викупна збіжа, бо він привик при тій роботї бачити тільки жидка.
Ми всї в тім згіднї, що для священика перший і найсвятїйший обовязок — церков, a для учителя школа, та при тім не треба забувати, що рухливі і роботящі люди сповнять добре свій обовязок і на друге ще час знайдуть. Добрий господар своє поле обробить і сусїдови поможе, а лихий і свому не дасть ради.
На се примірів у нас, зокрема серед педаґоґів богато. Власне робітники на народнім поли були і є у нас найкрасшими учителями, а нероби є ними і в школї. Вони набирають богато годин в своїм заведеню, а друге тільки по приватних та нїде як слїд своєї роботи не зроблять. Коли хто свій обовязок занедбає, потягнїмо його до відповідальности, але робім се індивідуально, не витягаймо з сего загальних, шкідних для народної роботи висновків.
Покиньмо поганий гріх зависти: Україна велика і богато працї і зарібку на нїй доволї. При тім нехай нам не здаєть ся, що хто при грошах робить, той зараз "великі гроші збирає". Зокрема у нас до тепер всяка инша робота лїпше оплачувала ся, а у професорів спеціяльно лєкції і веденє бурс.
Робота у фінансових інституціях була до недавна даремщиною, а і тепер вона зовсїм не така поплатна, як декому здаєть ся.
Як хто почуває охоту і хист до працї, нехай не стараєть ся заняти місце другим обсаджене, нехай собі витворить нове поле працї, або нехай видирає чужим, а не своїм. Тодї його посада буде національним добутком.
***
В доповненю нашого донесеня в попереднім числї про конференцію з дня 2. серпня 1917 з відпоручниками Централї для господарської відбудови Галичини подаємо, що конференція ся відбула ся з інїціятиви "Сїльського Господаря", що з рамени "Господарської Комісії" парляментарної Репрезентації обговорював справу пoc. д-р Кость Левицький при співучасти присутних тодї у Львові послїв, та що на засїданю під проводом о. Тита Войнаровського, голови "Сїльського Господаря", в льокали сего ж Товариства відпоручники господарських і і фінансових товариств обговорювано постуляти і бажаня населеня і краю.
