Праці Миколи Голубця

Недавно, бо 20 травня 1942 р., ряди працівників української культури та дослідників українського мистецтва зменшилися. Несподівано й передчасно, бо в 50 році життя, помер Микола Голубець. Так складається, що за кільканадцять років померли ще в молодих роках видатні працівники з ділянки українського мистецтва: Крижанівський, Побулавець, Ковжун та Голубець. У народів з добробутом у тому віці найкраще люди працюють, бо в повному розгоні своїх творчих сил, а головно знання й досвіду — в не найкращих умовинах за останні 20 років складалося так, що всі вони (окрім Побулавця) померли по операції шлункових боляків, що вказує на не надто відрадні матеріяльні засоби для життя. Відомо, що мистці та умові працівники-науковці висилюються більше ніж фізичні і потребують вигід і доброго відживлення. До 1920 р. вмирали мистці переважно на чахотку (останній у 1920 р. Модест Сосенко), тепер же інакша серія зганяє зі світу працівників української культури, що творять і залишають для Нації свої твори, з яких пізніше всі морально користають. Не знаю життєвих матеріяльних умовин Миколи Голубця — пригадую лише, що 1923 чи 1924 року був я в нього, щоб запросити його з низкою викладів з історії українського мистецтва для студентів варшавської академії мистецтв, до студентської громади. Микола Голубець радо згодився приїхати, підкреслив значіння історії українського мистецтва для майбутніх українських мистців, але з недостачі гроша в обох сторін цей приїзд не здійснився. Після цього я вже більше не бачився з Покійним і не мав змоги користати з його щирокоохоплюючого синтетичного знання українського мистецтва, хоча у великій мірі тільки йому завдячую орієнтацію в історії рідного мистецтва, бо його твори дали мені загальну підставу до цього. Тому бодай цими кількома стрічками хочу оплатити свій довг моральної вдячности Покійному.

До М. Голубця всі українські мистці могли пізнавати історію українського мистецтва тільки з чужих історичних джерел або просто кермуватися інтуїцією у зясовуванні тієї чи іншої доби минулого. І це могли робити тільки одиниці, або високі мистецькі українські школи, яких до 1917 р. в нас не було, так як і не було друкованої праці в українській мові, яка обговорювала б цілість історії українського мистецтва. В тому й причина, що український мистецький світогляд нашого суспільства не стояв на відповідному рівні. Навіть хто захотів би, не міг дістати якоїсь праці для прочитання загального курсу історії українського мистецтва.

З відродженням Української Держави та основанням Академії Мистецтв, яку очолював геніяльний Нарбут, дали основи для мистецького українського світогляду серед тодішньої молодої ґенерації мистців. Після 1920 р., коли большевицька навала залила Україну, перевелось і навчання в мистецьких школах у бажаному для української культури напрямі. Не менше складна була справа й по цей бік Збруча. А проте, завдяки праці Миколи Голубця, вона знайшла позитивну розвязку. Ряд праць з історії українського мистецтва, які дав Покійний, стали підставою для вивчення нашої плястичної культури.

Уже 1918 р. виходить, накладом видавництва "Шляхи" у Львові, його праця "Українське Мистецтво" як вступ до історії, з 30 ілюстраціями, всі 32 сторінки друку, в якій автор додає загально три відділи українського плястичного мистецтва: будівництво, різьбу і малярство. Вже тут маємо спробу популярного огляду історії нашого мистецтва. Як наспіх друкована ця праця, з яким браком досвіду друкарів свідчить те, що на 17 сторінці поміщено світлину порталю храму св. Пантелеймона в Галичі до гори ногами і так пізніше передруковано її декілька разів у різних календарях...

Черговим твором Миколи Голубця була дещо більша праця, а саме "Начерк історії українського мистецтва", видана накладом фонду "Учітеся, брати мої" у Львові 1922 р. Має вона 250 стор. друку та є лише 1-ою частиною наміченої історії українського мистецтва. На жаль дальші частини так і не появились. У праці тій маємо вже матеріял хронологічно зібраний, в міру змоги докладний і допроваджений до кіпця 17-го віку. Хоч критики мали до тієї праці деякі застереження (див. "Стара Україна" ч. VII—X. Львів, 1925), що, мовляв, такий підручник за передчасний, бо до цього потрібно довгих научних дослідів на підставі ряду інших праць, проте він дуже цінний і необхідний, бо врешті дає перегляд матеріялу кожному, хто працює на полі українського мистецтва, а також придатний для інших. Заки зявиться інший такий твір, праця М. Голубця все матиме своє призначення. В тому ж таки 1923 році написав М. Голубець монографію про Архипенка, яка зазнайомила українське суспільство з тим різьбарем, світової слави мистцем-українцем, про якого найменше самі свої знали.

Бібліотека "Логос" видає 1926 р. працю М. Голубця "Галицьке Малярство". Початково ці З статті друкує М. Голубець у журналі "Стара Україна", де у статті "Сто літ галицького малярства" автор дає перегляд українських мистців, їх мистецької діяльности від початку XIX ст. до 1920 р. Тут мається змогу пізнати ряд українських мистців, прослідити в загальному де, як і в яких умовинах вони працювали та як один за одним ломили свої крила серед байдужности галицького суспільства, або працюючи, як пише М. Голубець — "мали до ідеалу посунуту неграмотність галицького загумінка" і часто шукали кращих умовин для мистецької творчости на чужині, де їх оцінювали.

Безсумнівна вартість тієї праці М. Голубця велика. Всі маємо змогу представити собі той столітній період, що залишився вже в історії. Оцінка минулої епохи дає змогу користати з досвіду та зясування тих умов, що вплинули додатньо на творення мистецьких ціннощів. Та в майбутньому зробити зусилля, щоб мистецька творчість не була на кінці всяких організаційних плянів. Бо не забуваймо, що наслідки мистецької творчости є саме показовим матеріялом культури кожної нації серед сімї інших народів.

В 1926 роді пише М. Голубець невеличку монографію мистецької діяльности П. І. Холодного. Безліч статтей на мистецькі теми: критичних рецензій, розкинених по різних часописах і журналах, вічне шукання в архівах за схованими і незнаними матеріялами про стан української культури в минулому — склались на зміст його працьовитого життя. Вічне розшукування за тими матеріялами було виповнене бажанням показати читачам, скільки культурних надбань має наш нарід. Поставити перед очі готові факти, дати доказовий матеріял у руки було метою його праці, бо розумів він надто, що незнання української культури та її працівників у минулому було наслідком недостачі пропагандивних матеріялів та видань не лише серед своїх, але й серед чужих. Тому й не диво, що більшість культурних здобутків українського народу залишалися незнаними чужинцям і часто нам, українцям. З цього родиться почуття легковаження українців чужинцями та створювання психічного комплексу нижчости в нас самих. Прим., доводилось і мені відповідати на допит і то українця, людини з вищою освітою — чи є в нас справді щось з мистецтва (архітектури), що ми самі створили? Чи треба ще пояснень?

А саме заслугою Миколи Голубця буде повсякчасно те, що він перший взявся за порядкування розкинених матеріялів, зібрання їх у цілість, яка на сьогодні стає підставою для пізнання української плястичної культури.

[Краківські вісті]