У щоденнику "Львівські Вісті" з 24. VII. ч. 164, з приводу І. Краєвого Конкурсу Хорів, що сьогодні починається у Львові, пише М. Подільський п. з. "Промовить душа народу" м ін. так: "Буде це подія, яку леліяли віддавна кращі українські композитори Галичини. Вона буде доказом сили і незвичайної живучости українського творчого духа"... Розуміється, який саме "доказ сили і живучости" приїде, то покажеться щойно аж на Конкурсі. Надіймося, що все буде як найкраще, хоч нині і їзда до Львова і прожиток у Львові зовсім не легкі.
Але старий грецький поет Гезіод вже ок. р. 800 перед Хр. навчав своїх земляків, що "половина є більша від цілости", якщо її тільки старанно загосподарити. А німці мають також свою дуже влучну пословицю "Gut Dіng braucht Wеіtе" т. зн. що добра річ вимагає відповідного часу на те, щоб виросла і вповні дозріла. То і є саме природний хід людських справ на нашім світі, особливо ж у царині всякої духової творчости. А Бісмарк висловився раз навіть про цілу історію людства оцими важкими словами: "Ми не можемо приспішити дозрівання овочів тим способом, що під них підставимо лямпу; а як за недозрілими овочами будемо кидати патиком, то так хиба спинимо їх розвиток і зовсім їх попсуємо... Ми ж не можемо приспішити бігу часу через те, що собі пересунемо наперед вказівки на наших годинниках..." (пор. Н. Тurck: Dеr gеnіаlе Меnsсh, 4. Аuflage, Веrlіn 1899, стр. 397). Большевицькі мудрагелі думали собі інакше і хотіли скоренько загорнути цілий світ під свою владу при помочи т. зв. стахановщини. Війна показує нам тепер наглядно, хто ліпше розумів справи світа: Бісмарк чи Сталін. А війна в історії людства — це, кажуть, найпевніший пробний камінь для розуму, сили і справности народів і держав. Ніхто ж, очивидно, не може перескочити самого себе...
Але єдиновладного царя всієї Росії таки перескочили вже і Шевченко і Лисенко. А оба вони виросли і дозріли, а відтак ще й зрослися міцно зі собою в одну нерозривну силу власне на ґрунті невмирущої нашої української пісні. Бо ж співав в р. 1839 Шевченко "До Основяненка": "Наша дума, наша пісня не вмре, не загине". А "ту пісню прибрав Лисенко не тільки в правдиво чудові гармонії, але й надав їй великої сили, яка побуджувала слухачів до діла" — так говорив про неї у Києві 1912 року професор Володимир Шухевич із Львова у своїй прощальній промові над відкритою могилою Лисенка. Знов же повну духову злуку Лисенка з Шевченком стверджує авторитативно д-р Людкевич, він же й сам великий музичний ілюстратор славного Шевченкового "Кавказу": "Лисенко, каже він, так підклав слова Шевченка під ноти, що іншої музики до його поезії годі й подумати"... Та пригадаймо собі тепер до того ще й слова професора д-ра Романа Смаль-Стоцького з його книжки п. з. "Українська мова в Совєтській Україні" (Варшава 1936, стр. 33): "Коли поглянути тепер узад і запитати: що врятувало в добі знущань українську літературну мову? — то можемо відповісти: народна пісня, Шевченко, український театр".
Ось так слабосила, здавалося б, пісня перемагає нераз навіть могутні царські престоли. Але тільки під одною умовою: Шевченко зазначив її поетично в одній своїй думці на Кос-Аралі з р. 1848, стоячи вечером "на палубі" свого військового корабля:
"Ну, що б, здавалося, слова?
Слова та голос — більш нічого!
А серце б'ється, ожива,
Як їх почуєш. Знать, от Бога
І голос той і ті слова
Ідуть між люди..."
І вже зрозумів Ти, земляче, під якою саме умовою пісня перемагає навіть могутні царства, а глухому Бетговенові дає силу кінчити свої великі земські муки IX. Симфонією з величною одою "Аn dіе Frеudе"?
"Токмо духъ животворить?" — так стоїть десь там у нашім Новім Завіті. Коротко, тільки три малі слівця, але в них велика правда цілої історії людства... Запам'ятаймо ж собі це добре раз на все з нагоди 100-літніх роковин уродин нашого славного Миколи Лисенка!
[Львівські вісті]
31.07.1942