Януш Чапінський вважає, що основним фактором відчуття щастя є гени. Ця теза в устах соціального психолога вражає — вона є не лише неправдивою, а й суспільно шкідливою.
В тижневику Polityka (ч. 25) з'явилося інтерв'ю Яцка Жаковського "Homo Happy" з д-ром Янушем Чапінським, проректором Вищої школи фінансів і управління. Воно присвячене, перш за все, джерелам диференціації людей щодо декларованого ними щастя.
Ось фрагмент цього інтерв'ю:
„ЯЦЕК ЖАКОВСЬКИЙ: — Оскільки нема людей, приречених на нещастя, то чим же є депресії і самогубства, кількість яких по всьому Заході зростає?
ЯНУШ ЧАПІНСЬКИЙ: — Пару відсотків людей народжується з гіршим сценарієм життя.
— Фатум?
— Гени. Фатум тільки для тих, що хочуть бути щасливішими, ніж є.
— Pursuit of happiness, тобто гарантоване конституцією США право людини шукати щастя, — це абсурд, бо і так ніхто щастя не знайде?
— Ніхто не знайде більше щастя, ніж має записано в генах — хоч би мав найгеніальніших коучерів, майстрів, вчителів, вихователів, батьків. Вони потрібні, щоб ми досягли свого максимального рівня щастя".
Це дуже сильні заяви. І повністю позбавлені наукових підстав. Почнім з початку. Єдина інформація, записана в послідовності ДНК, — це опис структури конкретного білка. Заявляти, що в генах записано щастя, депресія чи щось інше — це велике семантичне скорочення, яке не повинне лунати з вуст наукового працівника. Очевидно, ми можемо це прийняти яко своєрідне licentia poetica. Інтерв'ю регулюється своїми законами. Приймім на хвилю, що так воно і було: автор цих слів хотів нам просто сказати, що щастя, на його думку, залежить виключно від інакшості наших ДНК і того, як це виражається в нашому функціонуванні. Я не знаю, звідки д-р Чапінський черпає таке знання, але можу запевнити вас, що воно застаріле.
По-перше, всі дослідження, проведені у сфері генетики поведінки, однозначно вказують, що вплив генотипу пояснює в середньому 40% варіацій індивідуальних особливостей людини (до цього аспекту поведінки варто, мабуть, віднести також і відчуття щастя).
Решту пояснює так звана специфічність середовища — індивідуальний набір середовищних факторів.
По-друге, щораз більше досліджень підтверджують гіпотезу диференційованої чутливості. Такий підхід постулює, що на деякі варіанти генотипу середовище впливає більше, аніж на решту. Іншими словами, наявність певного варіанта гена робить нас вразливішими до впливу оточення: коли середовище негативне, ми втрачаємо; коли ж позитивне, ми додатково набуваємо. В цьому підході не йдеться про варіанти ризику, а радше вказується на модифікуючу роль середовища. Тобто нема такого, як каже Чапінський — що оточення не має значення. Цілком навпаки — має! Але тільки тоді, коли у нас є певний варіант гена.
Тому наш рівень відчуваного щастя є наслідком спільної роботи генів і середовища. Середовища — а не, як твердить Чапінський, "виховання, яке вирішує, як гени трансформуються в дію мозку і тіла". У генетиці поведінки — а на неї volens nolens посилається співрозмовник Жаковського — виховання є одним із складових елементів так званого спільного середовища, яке не має впливу на індивідуальність (його має так зване специфічне середовище, індивідуальний набір середовищних досвідчень — наприклад, контакти з ровесниками). Звичайно, знову можна вважати, що це питання жанру інтерв'ю і певного семантичного скорочення, що переказується в процесі розмови, але мені здається, що від наукового працівника можна все ж очікувати більшої точності формулювання думок.
У подальшій частині інтерв'ю Чапінський вплутується в міркування стосовно впливу конструкції генотипу поляків на суспільно-політичні погляди, що в них проявляються. Наприклад, каже, що "наш польський генетичний набір сприяє створенню культури, не схильної експериментувати і збурювати існуючі структури" або що "судячи з культуральної експресії, ми є суспільством, генетично розщепленим". Я — один із небагатьох, хто в Польщі провадить дослідження на грані молекулярної генетики і психології. Запевняю, що нема жодних досліджень у нашій популяції, які давали би право робити такого плану заяви. Тому їх істинність на тому самому рівні, що повністю фальшиві тези про зв'язок тривакцини MMR [measles-mumps-rubella — кір-свинка-краснуха] з аутизмом.
Висловлена Чапінським теза є не лише фальшивою, а й суспільно шкідливою. Адже співрозмовник Жаковського ні більше ні менше каже нам, що ми як суспільство не повинні прагнути модернізації і покращення суспільних відносин. Нема сенсу влазити в поліпшення життя гірше забезпечених, нема сенсу працювати над зміною ладу. Бо і так все залежить від генів. Страшно дивує, що такі заяви лунають з уст найвідомішого в Польщі соціального психолога. Однак підозрюю, що за ними ховається безпорадність і безпомічність. В ситуації, коли не розумієш навколишнього світу, найлегше сягати за простими рішеннями і поясненнями. Таким є некритичне сприйняття тези про домінуючий вплив генів на поведінку.
Д-р Войцех Драґан є керівником Інтердисципліонарного центру генетики поведінки на факультеті психології Варшавського університету.
Wojciech Dragan
Fałszywy determinizm
Polityka, 11.07.2017
Зреферував О.Д.
24.07.2017