Львів, 14 липня.
Щоденне життя переконує нас, що рівень нашої культурної праці понизився на всіх ділянках як по селах, так і по містах і по містечках, хоч ступнево він по багато районах піднімається чимраз вище. На це склалось багато причин, а найважнішою з них являється: руїна, спричинена большевиками та брак людей до праці під теперішню пору.
Большевики деморалізували своїми кличами й методами поведінки. Тільки дуже стійкі характери не піддались деморалізації. Всі наші культурні надбання большевицька рука знищила. Пощезали бібліотеки, декорації, лаштунки, книги; але найболючіша втрата — це втрата працівників на культурній ниві. Сотні й тисячі наших культурних діячів на селах і містах погинули в льохах НКВД або їх запроторено у далекі безвісті Казахстану, Сибірі чи Соловок.
Після прогнання большевиків Німецькими Збройними Силами ми опинились в обличчі жахливої руїни, на якій треба було творити нове життя. Також і ту інтелігенцію, що залишилася, огорнула у деякій мірі апатія. Одиниці з ширшим горизонтом зужили чимало сил на поборення апатії й пригноблення; треба признати, що здоровий український організм доволі скорі отрясся від шкідливих настроїв.
Наш нарід розуміє, що війна створює тверді умовини життя; тому, не зважаючи на те, береться за працю, хоч не може зразу після двох літ большевицького режиму двигнутися на високий рівень.
Зокрема культурна праця йде досить важко. Багато культурно-освітних працівників відплило й через те неодна культурна ділянка стоїть відлогом. Ідуть загальні нарікання: нема людей! В цьому наріканні є тільки частинна правда, бо людей ще на стільки є, щоб розвивати культурні ділянки праці, є їх чимало в містах і містечках, є і по селах, але вони переважно зайняті власними справами і не хочуть навіть годинки денно присвятити культурній праці. Чомусь люди замкнулися в собі, а їхні колишні пориви сніттю покрилися! Багато інтелігентних сил відтяглось від культурної праці. Багато вчительства, священства не проявляє жодної діяльности.
І коли вдуматися в сьогоднішнє, навіть важке наше положення, то все ж таки доводиться ствердити, що можливості до праці є. Деякі села та містечка доказують, що коли є на місці хоч одна активна ідейна одиниця, то праця йде та ще й розмаху набирає.
Так мається справа на всіх ділянках культурної праці. Треба культурну роботу провадити постійно, систематично, з вірою у висліди, з любов'ю. І в теперішні важкі, воєнні часи не слід випускати з рук культурної ініціятиви, не слід чекати на кращі часи, бо культурний розвиток не повинен мати перебоїв і застоїв.
Т. П.
