Коли я замислився, хто ж саме з депутатів міг сотворити такий епохальний законопроект про щоранкове читання «Отченашу», то не мав сумніву, що ідея ця належить нашій Сяні Білозір. Бо протягом усієї своєї бурхливої депутатської та міністерської діяльності вона незмінно вирізнялася небуденним поглядом на будь-яку проблему.

 

Колись за старого режиму в рядах «всенародних» обранців конче мусили бути знатні доярки і свинарки, які, щоправда, голосували так само, як і вся комуняцька еліта, але буцімто демонстрували волевиявлення народу. За Незалежності роль знатних доярок і свинарок стали виконувати знатні письменники, історики, співаки, актори, спортсмени і космонавти. Так ото потрапила до парламенту і наша Сяня.

 

Але в той час як письменники в ролях депутатів кидали писати, захопившись куди цікавішим заняттям – просто красиво жити, або ж починали писати відверту графоманію, наша Сяня не зрадила собі. Вона й далі на сцені стрибала, співаючи: «Кажуть хлопці, я сама, як та квіточка, що слова мої пливуть, як та річечка».

 

Може, щось і плило, як та річечка, але точно не слова. Бо Сяня берегла слова свої, як зіницю ока, так що чекати віщого слова від неї доводилося довго. Ба й справді: навіщо сипати бісер перед свинями?

 

Я раніше з великим сумнівом ставився до розмаїтих танцюючих, співаючих, стрибаючих, граючих і навіть пишучих депутатів, а про міністрів і мови нема. Але Сяня мене не розчарувала. Коли вона стала міністром культури і мистецтва (так назвала посаду Оксани Білозір Юля Тимошенко), то перше, що зробила, – євроремонт у кабінеті. Бо це ж те, що болить. Ну, звісно, що вона і деяких родичів прилаштувала. Без цього який ти міністр? На кого зіпрешся, як не на дорогу родину?

 

А потім вона здивувала Венеційський бієнале з його модерним мистецтвом! Наша Сяня відправила туди листівки з українськими краєвидами. Вийшло дуже оригінально: соняшники, дівчата у віночках, комбайн на горизонті... Краса!

 

Такою була наша відповідь західному загниваючому мистецтву з його сюрреалізмами і абстракціями. Сяня так і пояснила, перейшовши на могутній донєцкій: «Це наше народнає дастаяніє». Тут з неї окремі несвідомі журналюги почали лаха дерти, що міністр культури не вміє грамотно висловлюватися. Але Сяня не дала собі в лобстера наплювати і заявила: «МИ не знайшли українського відповідника».

 

У січні 2004-го Сяня вирішила заопікуватися українцями на чужині. І для початку – оглянути пильним оком господарку. А скільки ж там тих українських заробітчан, що потребують опіки? Сяня організувала у Львові прес-конференцію, де повідомила сенсаційну новину: «30 – 35 мільйонів українців, за статистикою, перебувають за межами України, а 15 мільйонів громадян працюють за кордоном, будучи громадянами України».

 

То як же тут не радіти, що за кордоном українців виявилося більше, ніж на Батьківщині! Це ж прекрасно. Більше підопічних – більше й коштів виділять.

 

Невідомо, якою була реакція почесного гуцула Леоніда Кучми, коли Сяня заявила: «Гуцул тепер танцює під баян... Гуцул має танцювати під цимбали, а під баян нехай танцюють у Донбасі».

 

Після цього я чекав, що вона викупить усі баяни на Гуцульщині і передасть у дар братньому Донбасу. Не встигла. Зняли. Тоді бідна Сяня лягла під Жванію і вступила у «Право вибору».

 

У вересні 2010-го сумнозвісний Юзьо Обсерватор вилив чергову порцію помиїв: «Я сі тащу через те, жи у нас країна неймовірних можливостей. Людина може бути востатним тлумаком, але іно потрапляє в чиновники чи нардепи – відразу стає пруффесором, а то навіть і дохтіром наук. Ну і наша Сяня, котра в юні роки не відзначалася особливим ай к’ю за шкалою Рудно-Пациків, так само, ади, ся вибила в люди. Тепер, як вона лягла си під Жванію, її точно пошлють до якоїсь амбасади. Африка за нею просто ридає. Там такі люди, жи стрибають по сцені, не бідують. Іно би муха цеце не втяла».

 

Але якась муха таки нашу Сяню втяла. Може, не конче цеце, а $$. Бо в 2008 році вона кинулася клопотати перед тодішнім головою СБУ Валерієм Наливайченком за «громадян Чеської Республіки Ричарда Шпіржіка та Антоніна Догнала», які усім серцем прагнуть отримати громадянство України. Однак на перепоні став Блаженніший Любомир Гузар, який добре знав, що це агенти Москви. Та коли Сяня береться за щось, то доводить до грубшого кінця. Не вдалося чехів українцями зробити, то бодай треба секту підтримати. «За інформацією, яку РІСУ отримала від людей, що стали жертвами групи Догнала, О. Білозір не лише підтримувала цю групу, а й привозила до них відомих політиків і громадських діячів».

 

Так що богомільності нашої стрибучої україночки дивуватися нема чого. Тому-то й вирішила навчити депутатів молитися. Видно, стрибки на сцені сприяють тому, що рано чи пізно в голові починають врунитися геніальні ідеї. Ще не так давно інша геніальна ініціатива Сяні полягала в ґрунтовному удосконаленні нашого герба – калина, малина, снопик, сонечко... Тільки гівенця на патичку бракувало. Як символу нетонучості наших депутатів.

 

А я от, натхненний ідеями нашої Сяні та зробивши кілька стрибків з канапи, вирішив удосконалити «Отченаш» або, так би мовити, наблизити його до запитів наших улюбленців. Е-е... ні, я не про котиків і песиків, а про народних засранців.

 

Гаранте наш, іже єси в Адміністрації,

да святиться Рада твоя,

да прийде царствіє наше на другий термін,

да буде воля наша як в офшорах, так і в пільгах наших,

відкат наш насущний дай нам днесь

і пробач нам хабарі наші,

як і ми пробачаємо дарувальникам нашим.

І не введи нас в НАБУ, але ізбави нас від Луценка.

Амінь.

 

 

16.07.2017