Популярний ще з часів первісного накопичення капіталу жарт про те, що владу ми беремо з урн, завдяки сміттєвому катаклізму у Львові набрав дослівного трактування. Продукти життєдіяльності громадян іншими громадянами, які, згідно з Орвелом, «рівніші за рівних», використовуються для самопіару, зведення рахунків і «втоплення» конкурентів. Загалом усім тим, чим так багата вітчизняна політика.
Андрій Садовий – персонаж street art у Львові
Міському голові Львова Андрію Садовому опоненти і просто люди, яким він із різних причин несимпатичний, до скону згадуватимуть його обіцянку, дану в 2006 році.
«Я пропоную спокійно, крок за кроком рухатися до закриття сміттєвого полігону й проводити всі етапи мудро. Почати варто з рекультивації смітника. Також я пропоную сформувати спеціальну групу, яка має конкретно визначити, що потрібно робити. Натомість громада села буде здійснювати контроль над вирішенням цього питання», – казав мер одинадцять років тому в Грибовичах.
«Французькі експерти спільно з українськими активно працюють над технологічними параметрами і проектом. Завершуємо детальне вивчення запропонованої ними ділянки під завод на території ТЕЦ-2, яка, на мою думку, є оптимальною. Але в будь-якому випадку, будівництво такого заводу – це два роки. почати зможемо вже в цьому році», – каже мер тепер у Facebook – і можна шукати різницю в його риториці.
Виявилося, що тоді мер зробив з писка халяву, але на свій захист він завжди може виставити контраргумент, бо подібним грішили люди з набагато сильнішими владними важелями – Президент Петро Порошенко регулярно обіцяв безвізовий режим з Європейським Союзом, і поки безвіз став доконаним фактом, про це безумовне досягнення офіційного Києва говорили часто з єхидним підтекстом; той же Президент до кінця не переконав посполитих щодо заводу Roshen у російському Липецьку, ця кондитерська історія й досі виглядає маркотно; і головне – Порошенко так і не дотримав обіцянки завершити війну на сході, яку досі політкоректно називають антитерористичною операцією.
За потреби подібні «скелети в шафі» можна знайти і для прем’єр-міністра Володимира Гройсмана (і не тільки вінницький "смітєпереробний завод"), і для народних депутатів від Львова, які не відчувають пієтету до Садового. Зберігається інтрига і в стосунках мера з головою обласної державної адміністрації Олегом Синюткою (який, до речі, приїхав до Львова в 2006 році втілювати електоральні обіцянки Садового, свого тодішнього шефа).
Чиновникові, якого прийнято називати «губернатором», закинуть, що в ЛОДА обіцяли прибрати місто від твердих побутових відходів ще до 5 липня, а потім "годиною Х" в адміністрації назвали 13 липня. Модератором цього напрямку інформаційного протистояння вже став заступник міського голови Сергій Бабак.
«Як казав один радянський політик, головне – не як голосують, а як рахують. Те саме і зі сміттям. В ЛОДА вважають, що майданчик, з якого вони вивезли сміття, чистий, і питання вже зняте, але через три-чотири дні його знову треба очищувати», – сказав він, а в мерії оперативно порахували, що з 22 червня до 4 липня у Львові очистили лише 73% переповнених майданчиків (12 липня — вже 89%, а вночі на 14 липня – 97,4% – оперативно порахували в редакції Z). Цікавий нюанс інформаційної політики щодо сміття гарно видно на офіційному сайті мерії, де до моменту передачі повноважень вивезення ТПВ з міської ради в обласну про процес писали «зі Львова вивезено стільки-то тонн сміття», а після зміни «у Львові досі залишилося стільки-то тонн сміття».
Головним ж козирем Садового в протистоянні з Банковою наразі є ретельне створення для себе іпостасі «переслідуваного владою». Владу на місцях не люблять за будь-якого Президента: Кучма на іміджі вигнаного Кравчуком з посади керівника Кабміну «приниженого й ображеного» в 1994 році очолив країну; подібним шляхом пішов Ющенко, використавши до образу гнаного ще й отруєння. В інтерв’ю «Українській правді» Синютка перший чітко артикулював сучасну поведінку команди Садового, заявивши, що «стратегія "Самопомочі" – виглядати ображеними та гнаними».
А тепер в ролі персонажа для street art Олег Синютка
Про свої президентські амбіції Андрій Іванович ніколи вголос не говорив, але у вітчизняній політиці прийнято хухати на холодну воду. Соціологічні дослідження не дуже допомагають розібратися в ситуації. Міцне третє місце Садовому написали дослідники з Центру Разумкова в березні минулого року. У «разумковців» Порошенка бачили президентом 14,7% опитаних, які планують взяти участь у виборах, Тимошенко – 9,5%, Садового – 8,9% (дослідження проведене з 19-го по 24 лютого 2016 року). Спільні дії – чи принаймні координацію своїх кроків – від колишньої прем’єрки і чинного мера уявити собі навіть неможливо, бо обоє не вміють грати роль «другої скрипки», але, ймовірно, тоді на Банковій задумалися над політичними перспективами й амбіціями Садового.
Найсвіжіші дослідження групи «Рейтинг», оприлюднені в червні (дослідження проведене 22–31 травня 2017 року) стверджують, що, коли б пара Тимошенко–Садовий вийшла у другий тур виборів, то Тимошенко перемогла б із рахунком 31%:23%.
Ще цікавішою є гіпотетична перемога Садового над Порошенком, якби два політики зійшлися в електоральному двобої – Андрій Іванович обійшов би Петра Олексійовича 26% до 23%, і це незважаючи на те (чи завдяки тому), що, як ми знаємо з уст львівського мера, влада блокує не тільки його діяльність в плані вивезення сміття, а й в інформаційному напрямі. Перманентний тиск на львівського мера (принаймні за його словами) спричинив падіння його популярності в ролі президента з 7,6% (дослідження «Рейтингу», опубліковане 30 травня, проводили з 12-го до 20 травня) до 6,6% (дослідження «Рейтингу», опубліковане 14 червня, проводили з 19-го до 25 травня).
Результат, на перший погляд, негативний, але і в Порошенка результат погіршився за той самий час з 12% до 11,6%, незважаючи на активну міжнародну діяльність Президента і реалізацію безвізу. З 15,2% до 15% погіршилася ситуація і для Тимошенко. Окремо варто звернути увагу і на дати проведення досліджень, які майже співпадають в часі, але дають різні результати, та подивуватися чи то чудесам смаків українського електорату, чи то специфіці вітчизняної соціології. Як би там не було, літня політична «сплячка» навряд чи покращить результати, а восени пасьянс може суттєво змінитися – але прогнозувати, в яку сторону, не взявся б і Нострадамус.
Майже півроку минуло з того часу, як Андрій Садовий анонсував зловороже усунення його з посади, котру він зараз обіймає. За цей час виступи мера на телебаченні стали регулярними, а в риториці почастішали громи і блискавки в бік Києва, який вставляє палки в колеса доблесним львівським сміттєвозам. Крім того, Андрій Іванович сходив на бесіду в Генеральну прокуратуру, де проходив у статусі свідка, але в інформаційному полі в «сухому залишку» відклалося, що чоловіка таки переслідує злочинна влада, яка справжніх корупціонерів не переслідує, а незручних справжніх господарників віддає в жертву Юрієві Луценку.
Черговий джазовий фестиваль знову пройшов за принципом "Absens carens", а серед відсутніх числилися – на відміну від минулих років – і Петро Олексійович, і Юрій Віталійович, хоч і присутні не висловлювали – на відміну від минулих років – ейфоричного захоплення, коли камера випадково виводила на монітори парсуну Андрія Івановича.
Блокування окремих районів Донецької і Луганської областей (ОРДЛО), спочатку ініційоване «Самопоміччю», збештане на найвищому рівні і перехоплене Банковою, вже майже забулося й особливих дивідендів чи шкоди не завдало партії мера. Щоправда, дещо істеричне голодування біля Адміністрації президента, вчинене «сірим кардиналом» Олегом Березюком, могло зіпсувати реноме серйозної політичної структури, але ескападу народного депутата швидко перевели в мирне русло, і якихось монументальних вислідів вона не мала.
На користь Садового зараз грає дбайливо виплеканий імідж «найєвропейськішого міста України». Два мільйони туристів (офіційна версія), які смакують каву в затінку фантастичної архітектури – вагомий аргумент. Дуже кволі спроби нівелювати цю ідилічну пастораль, якщо вони і справді інспірувались зі столиці, вагомого результату не дали; ідеологеми про те, що Львів вабить іноземців дешевими секс-послугами і таким самим алкоголем, були мало помітні на тлі постійного фестивалю, а на загальноукраїнському – таки більш розвинутою інфраструктурою.
Цікавий факт: у списку можливих шукачів президентської булави, крім Садового, фігурує лише один міський голова – Віталій Кличко, сучасні електоральні здобутки якого не виходять за рамки статистичної похибки. Для Андрія Івановича Божим змилуванням було б, якби з вивезенням сміття його колишній заступник Олег Синютка таки напартачив, а таке за два роки, на які ЛОДА взяла на себе функцію своєрідних асенізаторів, цілком можливе.
Але якщо Банкова дійсно хухає на холодну воду, то в її інтересах не допустити провалів губернатора на сміттєвому фронті й регулярно давати йому можливість діставати екс-шефа шпильками про слона і моську. Розвивати тему «гнаного владою» Садовому доцільно, але і тут треба старатися не передати куті меду, бо межа між ображеним владою і вічним скиглієм достатньо тонка.