Є в нас багато людей, які до старости літ зберігають свіжість і гостроту ума, ширину і всесторонність зацікавлень, здібність сприймати й розуміти нові політичні, суспільні, літературні, мистецькі та інші явища. Вони не закостеніли у своїх поглядах, не втратили вміння розуміти актуальну дійсність. Такі люди все готові чогось нового навчитися, критично оцінювати себе й інших, справляти й доповняти своє теоретичне і практичне знання.
Але ще більше є в нас таких, які дуже рано, нераз уже і перед тридцяткою, затратили природну цікавість та охоту пізнати зовнішній світ і його явища, коли вони безпосередньо не заторгують їх найпримітивніших біологічних потреб. Такі люди не мусять бути малоосвічені. Навпаки, мабуть більший відсоток духово молодих людей є серед наших селян і робітників, ніж серед т. зв. інтеліґенції.
Цікаво ствердити й те, що серед молодшого нашого покоління є дуже багато таких духових старців, але ще цікавіше мабуть те, що у своїй зрозумілості і безкритичності супроти себе самих вони навіть не здають собі справи з того, що вони давно вже не йдуть вперед у своїм духовім розвитку, не працюють над собою та не збагачують свого знання. Кому з нас не доводилося стрічати таких людей навіть з університетською освітою, які нічого або майже нічого поважнішого не читають не тільки із загальноосвітніх, ідеологічних, філософічних, літературних чи історичних творів, але навіть дуже мало цікавляться літературою свого фаху? Ще добре, як вони часом прочитають часопис або якусь брошурку. Коли хочете знати, з ким маєте до діла, то ненароком загляньте до його бібліотеки. При такій "ревізії" можете нераз відкрити цікаві речі. Навіть у скупенькій книгозбірні напр. п. директора установи чи п. радника, або й людини з докторським чи маґістерським титулом, ви знайдете дуже частенько книжки роками непорозтинані. На такі "дрібниці" ні вони, ні їх рідня не мають часу. Але книжки в них є (щоправда, часто незаплачені видавництву, яке їх їм прислало). Ці книжки стоять гарненько поскладані, інколи доволі припорошені, стоять собі на видному місці, щоб усі знали, що мають до діла з культурною людиною. Але поспитайте тільки бувших видавців, скільки їм завинили грошей люди за книжки...
Яка причина цього невідрадного явища, що люди в нас так скоро старіються духово та передчасно тратять охоту й цікавість пізнати щось нове, поширити своє знання і через те перестають розуміти дійсність, що їх оточує?
Мабуть найважніша причина — це наша постійна і загально поширена матеріяльна нужда. Коли людина ввесь свій час та енергію і життєвий хист мусить витрачати на те, щоб заробити на хліб насущний, то їй дуже мало залишається часу на заспокоєння своїх духових потреб і зацікавлень. Коли людина вже в молодому віці, т. зн. тоді, коли природня жадоба знання дуже велика, приневолена боротися з матеріяльними недостатками, то в неї незаспокоювана і непоглиблювана жадоба знання дуже скоро завмирає.
Друга причина цього явища — це недостача систематичности і впорядкованости зайнять та доцільного розподілу часу в щоденному житті.
Третя причина — це замала кількість у нас поважних публичних книгозбірень у краю. Справа реорганізації, збагачення, закладання нових публичних книгозбірень та удогіднення доступу до них найширшому загалові — це одна з дуже важних проблєм.
Ще одна дуже важна причина передчасної духової старости й умового застою багатьох людей у нас — це брак дійсної літературної і фахової критики. Коли б у нас уміло, зрозуміло і цікаво обговорювано нові, бодай найважніші, книжкові появи, і не тільки такі, що виходять українською, але й чужою мовою, то це без сумніву розбуджувало б зацікавлення до них та поширило б читацькі круги. Правду кажучи, від смерти Івана Франка не було в нас літературної фахової критики, яка своєю основністю, відчуттєм актуальности й вартости літературних, наукових та ідеологічних явищ далі "прорубувала б у нас вікно в Европу". Це і є одною з важливих причин послаблення й обмеження горизонту та обнижєння якости літературної продукції наших письменників і наукових робітників.
Як зарадити цьому невідрадному проявові? Розуміється, що задовільну відповідь на це питання в одній статті годі дати. Тому спробуємо підкреслити тут найважніші моменти.
Зачати треба від молоді по школах. Нашій молоді треба передовсім дати такі матеріяльні умовини, щоб вона мала час вивчати не тільки обовязкові шкільні предмети, але щоб доповнювала своє знання і позашкільною лєктурою. Вчителі своїми радами повинні керувати читацьким матеріялом молоді, щоб вона не тратила дорогого часу на припадкове читання всякого сміття та шкідливих або незрозумілих для неї piчей. Але вчителі повинні вперед самі скріпити в собі гін до лектури. Тому вчителям треба поправити матеріяльні умовини їх життя та дати їм змогу поширювати і поглиблювати своє фахове знання.
Люди, що були в Німеччині або де інде на Землі та, можливо, простудіювали неодно, повинні поділитися тим з іншими на сторінках преси, або в публичних рефератах. А то вже pік минув, як вони прийшли на рідні землі, але ніхто з них не виголосив досі ніодного реферату напр. на тему: про найновішу німецьку літературу, мистецтво, науку, про суспільно-ідеологічні рухи на Заході, про розвязку xлiборобського питання в Німеччині, Італії чи деінде, про світоглядові, наукові переміни, про стан і характер преси на Заході, про життя і побут західно-европейських народів, їх вдачу, характер, різниці між ними і т. д., і т. д.
Зактуалізувати й розвязати питання літературної і фахової критики в нас. Ті, що мають критичний змисл, потрібне знання та велику жадобу пізнавати постійно новини у всіх ділянках духового життя, повинні всеціло присвятитися літературній і фаховій критиці та писати на ці теми. Але цим людям треба дати матеріяльну підставу до того, щоб вoни мали можливість присвячуватись тільки цій справі.
Та покищо пообтирайте порох з ваших книгозбірень і порозтинайте книжки та попрочитуйте ті, що їх маєте, коли вони цього варті. Коли ж бодай це буде в нас зроблене, то може зменшиться в нас кількість молодих тілом, але старців духом, і вони не будуть глядіти на дійсність, як на якусь незбагнуту тайну. Тоді краще зрозуміймо не тільки наше й чуже минуле, але й хід теперішніх переломових часів та наше місце в світі, який народжується в гігантних, кривавих змаганнях!
Микола Пасіка.
