Кібербезпека: холодна війна онлайн

Стівен Афтервуд

Інтернет під загрозою, і не лише з боку хакерів, злодіїв та шпигунів. Як пише Александр Клімбурґ у книжці «Затемнення мережі: Війна за кіберпростір», не менша небезпека надходить від урядів, які наполягають на своєму верховенстві в кіберпросторі і, відтак, ставлять під загрозу ідею мережі як глобального цифрового ландшафту. В нову еру ідеологічного протиборства кіберпростір стає пріоритетною сферою політичної боротьби.

Клімбурґ – директор напрямку цифрової політики Гаазького центру стратегічних досліджень у Нідерландах – у своїй книжці вважає, що комбатанти належать до двох основних таборів. Перший табір – це прибічники «вільного Інтернету», які борються за вільні потоки інформації, незалежно від політичних кордонів та культурних бар’єрів. Другий табір на чолі з Росією та Китаєм відстоює ідею національного суверенітету в кіберпросторі і встановлення державного контролю над Інтернетом. Персонал, який обслуговує «великий китайський фаєрвол», більший, ніж чисельність усієї Народно-визвольної армії Китаю.

За його словами, ставки неймовірно високі. Чи зможе Інтернет стати основою нової глобальної цивілізації? Чи, можливо, він лише поглибить існуючі історичні та культурні розбіжності між націями? Агресія та контроль в інформаційному просторі стали звичним явищем нашого часу. Дипломатичну кризу на Близькому Сході та в Африці могли спровокувати російські хакери, які штучно дезінформували катарське новинне агентство. Турецький уряд обмежив доступ до Вікіпедії після того, як у квітні там з’явилися критичні коментарі. Утім, зростають також міжнародні зусилля, спрямовані на збільшення кібербезпеки, як-от договір між В’єтнамом та Японією чи між Сінгапуром і Австралією.

«Затемнення мережі» подає широкий, але детальний огляд того, як ми прийшли до теперішньої ситуації в мережі. Клімбурґ описує, як операції в Інтернеті залежать від багатьох гравців, зокрема урядів, приватного сектору, громадянського суспільства, наукових установ та окремих індивідів. Разом вони утворюють інфраструктуру та контент мережі, а також дедалі більше потребують негайної реакції на різноманітні загрози. Модель керівництва Інтернетом, яка включає багатьох акціонерів, дозволяє переходити національні кордони. Як пише Клімбурґ, «усі країни з виходом в Інтернет повинні прийняти втрату частки державного суверенітету». Інтернет-корпорація з присвоєння імен і доменів, скажімо, має більше влади над системою доменних імен, ніж будь-який національний уряд.

Однак перевага прихильників кіберсуверенітету полягає в тому, що, як пише Клімбурґ, вони постійно перебувають у наступальній позиції та використовують інформацію як зброю для просування власних інтересів. Їх кінцевою метою, за словами автора, є ніщо інше, як перегляд міжнародного порядку, в якому домінує Захід. Натомість прихильники вільного Інтернету борються за збереження існуючого status quo, який полягає у міжнародній відкритості та кооперації. Російські хакерські атаки на президентську виборчу кампанію у США чітко показали можливості використання інформації як зброї. Націоналізм та політична поляризація в країнах Заходу, за словами Клімбурґа, можуть тільки погіршити ситуацію.

Як сказали в інтерв’ю виданню The Wall Street Journal радник Білого дому з питань безпеки Герберт Макмастер та директор Національної економічної ради Ґері Кон, «світ – це не глобальна спільнота, а арена, на якій країни, неурядові суб’єкти та бізнес борються на переваги». «Замість того, щоб заперечувати цю елементарну природу міжнародних відносин, ми її приймаємо», – продовжують вони. Якщо слово «світ» замінити на «кіберпростір», то мова йтиме про відданість Сполучених Штатів просувати свої національні інтереси на міжнародній арені. І не тільки США: коли після теракту на лондонському мосту 3 червня прем’єр-міністр Тереза Мей закликала до «міжнародних договорів з метою регулювання кіберпростору і запобігання екстремізму і тероризму», це був також прозорий натяк на потребу обмеження інформації онлайн.

Усі погоджуються, що проблемних ділянок – легіон. Додайте сюди ще «проблемний контент» у формі підбурювання, наклепу, дитячої порнографії тощо. Утім, як зазначає Клімбурґ, імператив вільного Інтернету вимагає, що боротися з цими проблемами потрібно шляхом правового реагування, а не попереджувального обмеження комунікації в Інтернеті.

Сьогодні відбувається постійна семантична боротьба за термінологічний словник кібербезпеки, адже кожна сторона прагне ввести чи виключити в нього специфічні формулювання. Як пише Клімбурґ, Росія і Китай визначають кібербезпеку в такий спосіб, який віддзеркалює їхню ціль контролювати інформацію.

В рамках ООН та інших міжнародних організацій відбуваються спроби розробити такі норми поведінки, які можуть збільшити чи зменшити національну владу над Інтернетом. Рада з національної безпеки Сполучених Штатів в минулорічному звіті сформулювала запитання: Чи прийнятно для країн впроваджувати шкідливе програмне забезпечення в електронні мережі одна одної, як це відбулося у випадку американської виборчої системи? Якщо так, то Сполучені Штати можуть робити аналогічні дії. Якщо ні, то винних потрібно ідентифікувати і покарати. Міжнародна дипломатія повинна бути посередником. І хоча її зусилля не завжди приносять бажані результати, часом вони можуть бути корисні, як, наприклад, у випадку договору між Китаєм та США у вересні 2015 р., в результаті якого китайські хакерські атаки на американські компанії різко зменшились.

В «Затемненні Інтернету» читач знайде небагато інформації про останні резонансні події. Російське втручання в результати американських виборів у ній розглянуте лише побіжно. Вона не згадує хакерської групи The Shadow Brokers, яка у 2016 р. збирала інформацію з серверів американських агентств безпеки. Не згадується в ній і глобальний інтернет-вірус WannaCry та недавній закон КНР, який регулює «транскордонне поширення інформації». Що читач у ній знайде, то це вдумливий контекст, який дозволяє мислити про сферу, яка напрочуд швидко розвивається.

Сильним місцем книжки є те, що вона ставить запитання і рефлексує над своїми власними засновками. Клімбурґ пише, що західні країни рідко розуміють опозиційні перспективи. Крім того, він сам доклав зусиль, аби підірвати віру в ідею вільного Інтернету, проводячи різноманітні заходи стеження, які у 2013 р. розкрив світу Едвард Сноуден.

У підсумку автор робить висновок, що боротьба за вільний Інтернет – це ніше інше, як боротьба за вільний і демократичний світ. Усі, хто віддані демократії, повинні захищати його усіма силами.