"Розклад держави на суверенні незалежні одиницї цїлком неможливий". "Збереженнє державної єдности Росії се межа, якої партія не переступить" — таку маршруту питанню про автономію і національну справу визначив Мілюков зїздови партії народньої свободи, відкриваючи його засїдання.

 

"Політична надія російської держави (?) повинна скувати ся залїзним обручем спільного горожанства й зажити внутрішнім орґанїчним життєм російського патріотизму (?)" — поясняє орґан Мілюкова "Рѣчь" ідеал державної єдности Росії.

 

На иншім місці читачі знайдуть докладне звідомленнє з дискусії про автономію і національну справу на зїздї партії народньої свободи та прийняті зїздом резолюції.

 

Партія, яка в перших двох місяцях російської революції грала в тимчасовім правительстві верховодячу ролю та свого рішаючого впливу не стратила й по вступлению до кабінету кількох соціялїстів, сказала своє важне слово в національній справі. Придивимо ся до нього.

 

Право уживання місцевих мов у місцевих державних і громадянських інституціях, з забезпеченнєм прав російської мови яко державної; забезпеченнє початкової, а по можности й дальшої освіти в рідній мові — отсе й усї національні права, якими надїляє партія народньої свободи поневолені народи Росії.

 

У відповідь на змагання поневолених народів зорґанїзувати ся на своїх територіях в правно-державні орґанїзми партія народньої свободи виставляє залїзний обруч нетільки спільного горожанства, але й російського патріотизму! Всяку гадку про національно-територіяльну автономію партія відкидає. Щож вона дає? Провінціяльну автономію!

 

Провінціяльна автономія партії народньої свободи нї в чім не зміняє дотеперішньої внутрішньої будови держави й має на оцї лише розширеннє компетенції ґубернських земств у господарських і культурних справах. Є се те саме, що було при царизмі, тільки може инший вигляд матиме.

 

Нїчого нового партія народньої свободи не видумала і з правом окремих земств робити між собою умови про спільне полагодженнє якихсь справ. Такі річи дїялись і при царизмі. Згадати хочби переселенську орґанїзацію кількох українських ґубернських земств з осїдком у Полтаві.

 

Нове у партії народньої свободи хиба те, що конституція повинна відкрити дорогу до злиття істнуючих тепер територіяльних одиниць в більші области, до роздїлу на менші одиницї й до зміни їх границь та компетенції. Се "не виключає далекойдучих аспірацій окремих країв і національностей, тільки віддаляє здїйсненнє сих аспірацій на другу чергу" — заспокоює "Рѣчь".

 

Але Українцї красно дякують за сю грушку на вербі. Плід непевний і для нас дуже небезпечний. Ми не можемо допустити, щоб яка будь частина нашої національної території, особлива окраїнні землї, були предметом межових експериментів ріжних "автономістів" кадетського типу.

 

Український народ єдиний, його територія становить одноцїльну, майже замкнену в собі культурну й господарську цїлість і на сїй території не може бути десятьох чи кількох там "провінціяльних автономій", тільки спільна й одноцїльна для цїлого краю орґанїзація краєвого й місцевого життя.

 

Цїлий ряд пограничних з Великоросією ґубернїй і областей (чернигівська, курська, воронїзька, донська й инш.) мають мішане населеннє. Вони не можуть лишити ся в такім територіяльнім видї, як тепер, бо зроблять ся ареною страшної національної боротьби, подібно деяким коронним краям Австрії. Їх треба відразу подїлити на свої етноґрафічні части й долучити до своїх етноґрафічних тїл.

 

Партія народньої свободи слїдом за царизмом хоче зберегти полїтичну, культурну й економічну цїлість Росії та перевести лише децентралїзацію законодавства в тих територіяльних одиницях, які лишили ся в спадку від старого ладу. Се не є жадне розвязаннє національної проблєми, тільки витвореннє нових умов для заогненої національної боротьби. Чи можуть державні реформатори ставити собі такі задачі?

 

Кокошкін боїть ся, що національно-територіяльна автономія в своїм послїдовнім розвитку може довести навіть не до федерації (союзної держави), тільки до конфедерації (союза держав), а в поодиноких національно-територіяльних краях утворити централїзм. Так є. Українцї саме змагають до такої правно-державної орґанїзації своєї національної території, яка давала-б їм повну свободу вибирати собі союзників і форму союзів з иншими народами.

 

Внутрішній лад України — се дїло самих Українцїв. Вони у себе запровадять такий лад, який буде відповідати интересам національного розвитку й національної сили українського народу та не допустять, щоб хтось инший мішав ся в їх внутрішні справи.

 

Партія народньої свободи вже починає тратити на своїм значінню і впливах з причини продовження тенденцій царизму в міжнароднім полїтицї. Неґативне відношеннє партії до національної справи, як її ставлять поневолені нації Росії, що становлять більшість населення держави, не може очевидно приспорити анї симпатій, анї сили.

 

Бажаючи позістати партією державної єдности й неподїльности Росії, кадети, оскільки будуть далї стояти у власти, своїм централїзмом скорше доведуть Росію до розпаду на свої складові части, ніж се могло-б стати ся при иншім відношенню до національної справи. З такою партією Українцям не по дорозї й треба дивуватися, що є ще одиницї українського похождення, що находять ся в її рядах.

 

В часї, коли війна ведеть ся під гаслом свободи націй, коли ті самі кадети далї стоять при перебудові південно-західної Европи на основі автономії й самостійности націй, коли в самій Росії вже двом націям (Фінляндцям і Полякам) признано право на державну самостійність, — щоб Українцї дальше лишали ся розкавалковані на здецентралїзовані, штучно викроєні ґубернії в єдиній неподїльній Росії? Сього нїколи не буде!

 

Які-б сильні залїзні обручі російського горожанства й патріотизму нї кувала для нас партія народньої свободи, — ми їх розірвемо.

 

[Вістник Союза визволення України]

25.06.1917