В березні ц. р. Німеччина святкувала століття уродин відомого вченого й економічного теоретика: Юрія Фридриха Кнаппа. Всі часописи помістили більші чи менші статті, присвячені діяльности і творам тієї видатної людини, підчеркуючи зокрема його піонірську працю в ділянці теорії грошей. Кнапп є автором твору п. з. "Державна теорія грошей'', основні думки якого здійснив щойно націонал-соціялістичний уряд Німеччини.
Це мені нагадує один момент з моїх молодечих літ. Почуваючи велику і непереможну тягу до студій над питаннями з ділянки теоретичної економії, я встиг побувати в роках 1912—13, отже коротко перед вибухом світової війни, в берлінському університеті, саме для цих студій. Працював я спочатку в семинарі проф. Шмоллера, голови т. зв. історичної школи, потім у семинарі проф. Ваґнера, відомого представника школи т. зв. Катедер-соціялізму.
Семинарі цього останнього професора, до речі: тоді вже напів осліплого старця, уявляли собою зборище молодих людей всіх народів, рас і держав світу. Особливо цікаві були дискусії над відчитуваними рефератами, котрими незрівнано керував сам старий професор.
Отже якийсь бразилієць чи арґентинець дістав на тему реферату саме щойно згадану книжку Кнаппа, про державну теорію гроша, а мене назначив проф. Ваґнер корреферентом. Темою дискусії було питання про правильність чи неправильність теорії Кнаппа, котрий всупереч усвяченим думкам клясичної школи (Сміта, Рікардо та інших) запевняв, що справжним "творцем" грошей не є господарське життя, тільки держава, яка правним актом надає "вартість" усім курсуючим грошевим знакам, без огляду на їх золотове покриття. І хоч кожний посідач банкноту міг у кожній хвилині піти до Державного Банку, цей банкнот виміняти на золото, — по думці Кнаппа: цей факт мав і має лише психологічне значіння, а на ділі — для народнього господарства це зовсім байдуже, бо сила і авторитет держави мають змогу надати грошеву "вартість" навіть звичайному клаптикові задрукованого паперу.
Так, загально, виглядають думки Кнаппа і з першого початку ясно, що вони уявляють собою звичайний труїзм, бо кожний знає, що паперові гроші є чи радше були тоді таким самим грошем, як золота монета, хоча вчені запевняли, що паперові гроші є тільки "сурогатом", тоб-то підмінкою "правдивих" монет зі золота чи срібла. Існували лише різниці в покриттю золотом у різних держав. І коли нпр. кожен банкнот фунта стерлінґа, що виходить з Англійського Банку, мусів в цілості бути покритий відповідним запасом золота в пивницях банку, то Емісійні Банки на континенті мали це покриття у різній висоті: від 30—70%. Відповідно до цього і оцінювали "вартість" поодиноких валют. На верху стояв тоді фунт і його загально називали вежою зі слонової кости. А далі йшли інші валюти — сильніші і слабші.
Проте, всі люди непохитно вірили, що в господарському житті царить золото. Цих трьох головних фундаментів життя людства: реліґійного, державного і господарського ніхто не важився рухати. Бо навіть трудно було собі уявити, як виглядало б життя цього людства, коли б їх одного дня нагло не стало?!...
Одначе глибша призадума над згаданим питанням, першусього, доводила до гострого відмежування двох цілком окремих прояв: грошей і валюти. Валюта — це марки, франки, рублі, доляри, фунти стерлінґи і т. д. А гроші — це загальна господарська проява, котру видвигає і родить само господарське життя і яка виконує свої господарські функції спочатку без державної санкції, так мовити: сама по собі, і то, як з історії знаємо, впродовж довгих століть. По просту: практика і досвід навчив людей, що слід підшукати якусь третю річ, котру в обороті всі приймають тому, бо знають, що все і в кожній хвилині її можуть виміняти за кожний бажаний предмет. В римлян напр. довго таким загальним середником обміну була тварина і тому в латинській мові "пекунія" означає тварину і гроші. Згодом римляни переконалися, що обмін твариною непрактичний і тяжкий, тому загальним засобом обміну почали вживати відповідно відважені кількості заліза чи криці і тому "фунт", по латині: лібра — знов означає одиницю ваги і одиницю гроша. У нас, в київській державі, такою одиницею були напр. скір куниць, віск і т. д. А тихо-океанські тубильці ще й сьогодні за гроші вживають листя з пальм, перлову матицю і т. п.
Отже приходимо до висновку, що грошем в обороті називаємо кожний середник і кожний предмет, що має характер загального середника обміну, себто таку річ, яку всі приймають тому, бо знають, що в кожній хвилині матимуть змогу її далі пустити в рух — без уваги на її субстанцію.
Д-р Павло Лисяк.
