Львів, 12. червня 1917.
З бурі теперішної світової війни що раз вирванїйше виринає один ідейний клич: свобода народів. Лунає він по обох боках боєвого фронту, в таборах обох неприятельських ґруп воюючих держав; кожда з них запевняє, що не еґоїстичні цїли заставили її вступити в сю війну і вести її при що-раз більших жертвах, тільки присвічує їй цїль: запевнити в відношеню між народами тріюмф ідеї справедливости, ідеї свободи, ідеї самоозначеня всїх народів.
Щиро чи нещиро голосять сей клич міродатні круги ґруп воюючих держав, — се инша річ. Біблїйна притча про те, що бачить ся стебло в оцї сусїда, а не бачить ся полїна в своїм власнім оцї, справджуєть ся тут тим більше, що кожда з інтересованих сторін має в своїм oцї — полїно. Та клич сей — незалежно від волї тих, що хотїлиби поцїлити ним тільки своїх неприятелів, — протягом трьох лїт війни справдї ріс, міцнїв, ставав реальною силою.
Скільки часу і які подїї дїлять нас від закінченя cеї страшної війни, не знаємо. Але є се в цїлїм культурнім світї глибоко відчута оріnіо communis, що ся війна закінчить ся основною перебудовою довоєнного ладу в напрямі побіди волї народів як що-до їх державно-правного положеня як окремих орґанїзмів, так і що до внутрішного житя тих орґанїзмів.
Ся перебудова рішить також про дальшу долю українського народу. Як — се залежатиме головно від нас, від сили проявленої нами волї до самостійного національного житя, від того, чи ми виступимо як співдїячі тої перебудови, чи позволимо, щоб нас трактували як "стан посїданя" инших.
Від першого свитаня історії й до нинїшного дня український нарід зазначився як окрема індивідуальність, яка все проявляла волю до самостійного житя. Втративши в половинї 14. столїтя державну самостійність, він довгі столїтя боров ся за відзисканє її. І справдї відновив її за Хмельницького; коли ж республика Хмельницького впала в нерівній боротьбі з віроломним російським царизмом, український нарід, роздертий між дві окремі держави, в національнім відродженю проявляв нову волю й силу до власного національного житя, якому як ідеал присвічує: Вільна Україна.
Всї полїтичні проґрами, які виставляв український нарід по обох боках кордону протягом 19. столїтя, були тільки змаганєм наблизити ся до сього ідеалу.
В сей ідеал мали вдивлені очи Кирило-Методиївські братчики, мріючи про федерацію вільних славянських народів.
Коли ми в Австрії домагали ся утвореня зi спадщини короля Данила окремого коронного краю, то означало се, щоб ся часть української землї була Вільною Україною в такій мірі, в якій се було можливе в межах австрійської державности.
Ідеал вільної України, виставлений Драгомановим і тов. в соціялїстичній "Громадї", присвічував йому, коли він в своїй "Вільній Спілцї" тюрми — реальну на його думку — проґраму перебудови російської держави.
Той сам ідеал мали перед очима українські партії підчас російської революції 1905 р., домагаючи ся автономії України.
Здійсненє сього ідеалу присвічувало нам тут, по сїм боцї боєвої лїнїї, коли ми з вибухом війни — як ті, що були горожанами Австрії, так і ті, що як піддані царя мусїли шукати в нас пристановища перед переслїдуванями його власти — сподївали ся волї України від розбитя царської Росії війсками осередних держав і заявляли нашу волю стати в війнї по сторонї неприятелїв царської Росії, як визволителїв України.
"Вільна Україна" яснїє на прапорах наших закордонних братів, які на руїнах царської Росіі збирають ся будувати вільну спілку вільних народів, федерацію національних республик.
Як на сїм має спинити ся змаганє українського народу?
Тепер, коли передвоєнний полїтичний лад захитаний в самих основах, коли перебудова його на основі волї народів стає що раз нагляднїйше конечним наслїдком теперішноіїкрізи, падають і в нїщо обертають ся всі "історичні права", на яких опираєть ся дотеперішна полїтична система особливо на Сходї Европи. Воля народів, їх право на вільне житє — стає найвисшим, єдиним правом.
Вільна Україна — се тепер не далекий ідеал, тільки надходяча дїйсність. Зробити прихід її реальним фактом — се цїль усїх наших змагань. Для осягненя сеї цїли мусимо напружити всї свої сили, щоб наша воля до вільного житя були така сильна, щоб нїхто не смів стати їй на перешкодї.
Як синтеза всїх наших дотеперішних змагань, являєть ся для всїх нас найвисшим наказом ceї історичної хвилї змаганє до повного здїйсненя ідеалу Вільної України.
[Дїло]