Інтенсивна міська колонізація колишніх княжих володінь Романовичів відбулася після захоплення галицьких земель Казиміром III.

 

 

Історичне тло

 

 

Галицьке князівство, сформоване з удільних руських земель, які у другій половині ХІ ст. перейшли у володіння князівського роду Ростиславичів. Поява братів Рюрика, Володаря та Василька, представників великокиївської династії, сприяла становленню та зміцненню місцевої влади, поширенню візантійської традиції християнського віровизнання й формуванню нового державного ядра, що згодом стало важливим чинником військово-політичного життя на сході Европи.

 

Брати Ростиславичі. Рисунок Петра Андрусіва (1942)

 

 

У згаданий період у західній частині Київської держави розвинулися два потужних городи – Перемишль і Теребовля. Згодом з’являються нові владні центри – Звенигород і Галич, які відігравали свою роль у формуванні окремих територіальних одиниць і відповідно впливали на політику в краю. До середини ХІІ століття на височині над річкою Луква, що вирізнялася вигідними природніми умовами, у процесі освоєння прикарпатських земель і ресурсів формується потужне господарське й торгівельне поселення.

 

Галичина за часів Ростиславичів

 

 

Тому виглядає цілком закономірним рішення князя Володимирка Володаровича: після смерти свого стриєчного брата князя Івана Васильковича об’єднати широкі володіння Перемиської, Звенигородської та Теребовельської земель довкола Галича. “Сього ж року преставився в [городі] Галичі Василькович Іван і взяв волость його Володимирко Володаревич. Він сів ув обох волостях, [Галицькій і Перемишльській], князюючи в Галичі”. А перша письмова згадка в Іпатському списку Руського літопису за 6649 рік від створення світу (1141 рік за сучасним літочисленням) утвердила історичне право на існування самостійного державного утворення середньовічної України-Руси.

 

Збережені літописні джерела здебільшого містять побічну, випадкову інформацію про структуру городів Галицького князівства. А про важливий вплив галицького чинники на взаємовідносини між руськими князями свідчить згадка у “Києво-Печерському Патерику”, де йдеться про торгівлю прикарпатською сіллю: “И не пустиша гостей из Галича, ни лодий от Перемышля, и не бысть соли в всеи Рускои земли”. Єдиний стольний город Галич відзначений на сторінках літопису ширшими повідомленнями, які містять історичний опис подій і достовірні деталі внутрішньої забудови княжого города. Значно більше зібрано археологічного матеріалу, і на сьогодні можна достовірно говорити про існування у Х-XIII століттях близько 300 городів, укріплених поселень, оборонних споруд пограниччя. Цілком імовірно, що ця цифра не є повною.

 

У 1240-1241 роках монголо-татарська навала спричинила масштабний погром усього життєвого укладу руських князівств. Сучасні дослідники встановили, що значна частина укріплених поселень на другу половину ХІІІ століття втратили своє функціональне призначення. Зменшення кількости городів, значні людські втрати вплинули на процес занепаду всього східнослов’янського реґіону. Згодом ослаблення залежности від Золотої Орди, а також щораз відчутніший натиск на схід об’єднанних литовських племен у першій половині XIV століття зумовив цілком інший поворот у міждержавних відносинах. Істотні зміни відбулися у галицьких і володимирських володіннях династії Романовичів: зі смертю князів Андрія та Лева Юрійовичів поступово згасла західна гілка Рюриковичів. На престолі у Володимирі над Лугою опиняється мазовецький князь Болеслав Тройденович, посвоячений з правлячою князівською родиною Галицько-Волинської держави. Про його правління можна говорити як про неминуче падіння князівської влади, що призвело до внутрішнього конфлікту та насильного усунення Болеслава-Юрія ІІ 1340 року.

 

Після військового походу того ж року польського короля Казимира ІІІ на Львів розпочалася тривала боротьба за галицьку спадщину між польськими й угорськими володарями. Ще на початку ХІІІ століття угорський король Андрій і краківський князь Лєшко утворили тісний союз, щоби впровадити план поділу володінь князя Романа Мстиславовича після його загибелі 1205 року під Завихостом. Цей задум мав далекосяжні наслідки в історії руських земель. Коронація Коломана на “короля Галичини”, освячена Папою Римським, стала фактичним визнанням династичних прав угорського дому Арпадів на галицький стіл. Спішську умову 1214 р. можна розглядати як прецендент домовленостей 1339 року у Вишеграді між польським королем Казимиром ІІІ і угорським королем Карлом Робертом.

 

На захоплених територіях Казимир III спершу правив на підставі династичної унії, титулуючи себе королем Польщі та Русі. 4 квітня 1350 року за умовою з угорським королем Казимир ІІІ отримував у пожиттєве володіння Руське королівство (regnum Russiae). Ця умова зберігала повну автономність руських земель від корінних польських територій і забезпечувала окремий адміністративний поділ. Дочасно на землях Галицької Руси не застосовували суворі статті Вісліцького статуту 1347 року, які загалом уніфікували політичне та господарське життя Польської держави.

 

Вже після смерті Казимира ІІІ у листопаді 1370 року Людовик Угорський зараз же виділив Руське королівство “зі всіма городами та населенням” в окреме намісництво й у перших днях жовтня 1372 року призначив Володислава Опольського господарем, що користувався княжим правом, іменуючи себе в грамотах Russiae dominus et haeres”. Цей статус одноосібного правителя з власною княжою печаткою та правом карбування власної монети тривав до кінця 1378 року. Опісля король Людовик вирішив приєднати галицькі волості безпосередньо до Угорської корони та передав владу звичайним угорським палатинам, при цьому зберігши давні територіальні межі Руського королівства.

 

На початку березня 1387 року після короткого періоду безвладдя військо польської королеви Ядвіґи зайняла головні галицькі міста й остаточно прилучила руські землі до Польщі. Залишки автономних прав Галицької Руси були зліквідовані королем Владиславом Яґайлом, який під тиском польської владної верхівки у 1430-1435 роках провів завершальну акцію адмінiстративного поділу та судового устрою у новоствореному Руському воєводстві. Визначальним фактором зміни влади на галицьких землях можна вважати виникнення цілком відмінної системи організації й управління, що опиралася не тільки на панівну шляхетську верству, яка збагачувалася за рахунок королівських надань, але й на нову форму відносин, привнесених німецькими колоністами.

 

 

Коротка хроніка постання міст Руського воєводства

 

 

Територіальні межі між Галицьким князівством і Польським королівством на початок XIV ст. досить докладно реконструйовані українськими дослідниками. В першу чергу слід згадати праці дослідників ХІХ століття Дениса Зубрицького, Ісидора Шараневича, Миколи Дашкевича, Михайла Грушевського. Висновки перших робіт на цю тему свідчать про значну різницю у поглядах і тільки об’ємна розвідка Мирона Кордуби внесла ясність у розв’язання проблеми. Використовуючи ретроспективний метод вченому вдалося точніше прослідкувати територіальні відносини у княжу добу і з більшою ймовірністю устійнити існуючий у ту пору кордон між державами.

 

 

У період між серединою XIV століття та 1435 роком відбулося інтенсивне запровадження нових форм поселенського устрою. Локація міст на маґдебурзькому праві у руських землях розпочалася із західного порубіжжя. Це, в першу чергу, стосується частини руських городів прикордонних волостей, що підпорядковувалися перемиському воєводському округу: Ряшів, Переворськ, Перемишль, Ярослав, Сянок, Коросно, Лежайськ, Ланьцут й інші. У міській колонізації новонабутих земель простежується стійка тенденція створення об’єктів на німецькому праві вздовж давніх торгових шляхів, що тягнулися на схід до гирла Дунаю та Чорноморського узбережжя; на південь через Карпатські перевали до Угорщини; на північ, де інтенсивно розвивалися балтійські факторії торгового союзу Ганза.

 

Ратуша і герб міста Городка

 

 

 

Судова Вишня

 

 

Між Перемишлем і Львовом у згаданий історичний відрізок часу виникли кілька міських поселень. 1404 року король Яґайло надав маґдебурське право місту Мостиська (давньоруська назва Мостич). 1368-го король Казимир надав Янові з Дембиці привілей на війтівство у Вишні. У 1389-му король Яґайло переносить мешканців Городка з руського права на маґдебурське, надав лани для розвитку міста.

 

 

17 червня 1356 року король Казимир III склав грамоту про надання Львову маґдебурзького права. Поява цього документу докорінно змінила обличчя міста. Окремі застереження щодо локаційного чи релокаційного характеру згаданого привілею не можуть спростувати принципового арґументу – винекненню у другій половині XIV століття по суті “маґдебурзького“ Львова. Питання локації Львова, особливо коли мати на увазі, що Львів у міській ієрархії Галичини посідав чільну позицію, детально розглянуто в працях польських і українських авторів. Після переміщення центру активного політичного й економічного життя до нового осередку руське населення міста потрапило у становище “чужих” на своїй землі. Подальший розвиток корінного населення зосередився на львівських передмістях: у межах середмістя окрема Руська вулиця постала значно пізніше.

 

 

У згаданий період німецьким правом було обдароване руське поселення Глиняни (1397). Нове місто Рогатин, згідно з привілеєм Волчка Преслужича, наданим 14 серпня 1415 року, постало на місці села Филиповичі біля Старого Рогатина (нині село Підгороддя), що існувало до XIV ст. Зміни у політичній належності Галицької Руси сутєво вплинули на життя місцевого населення, тому давній осередок з часом втрачає своє домінуюче становище в окрузі і перетворюється на звичне поселення. На відміну від Підгороддя, на території сучасного Рогатина не виявлено характерних матеріалів княжої доби.

 

Галич

 

 

З запровадженням маґдебурського права у Галичі 1367 року розпочинається новий період в історії міста. Тепер важливі функції управління переміщаються до нового центру над Дністром за 7 кілометрів від давнього княжого городища.

 

Коломия

 

 

Стосовно Коломиї маємо літописну згадка з 1240 року, з 1367-го місто входило до складу Молдавського князівства, а на початку 1390-х років знову опинилося під владою польської корони. За короля Яґайла поновлено міське самоуправління, згідно з приписами маґдебурзького права.

 

Зліва на право: Мостиська (відбиток міської печатки), Рогатин і Товмач (герби)

 

 

Відомий з літописної згадки город Товмач, пов’язаний з Данилом Романовичем, 1403 року потрапив під управління війта Ґюнтера Ґорствіча (Günter Gorstwicz).

 

Снятин

 

 

У давньому волосному осередку Снятин 1387 року було створене окреме староство та латинське епископство, якому підлягали всі землі між Дністром і Прутом. А саме маґдебурське право місто набуло 1448 року.

 

Теребовля

 

 

Руський город Теребовля в писемних джерелах ХІ століття виступає як повноправний центр удільного князівства. Вигідне природнє становище зумовило значне піднесення княжого осідку, що зайняв чільне місце поряд із Перемишлем, Звенигородом і Галичем. Наприкінці XIV століття Теребовля втратила своє стратегічне значення, і з часом княжа історія города згубилася в товщі віків. Що стосується Теребовлі “маґдебурзького” періоду, то не викликає сумніву процес виникнення та розпланування міста на неосвоєних ґрунтах. 1389 року король Яґайло надав Теребовлі міське право, з застереженням, що у невирішених справах війт і райці мусіли би звертатися по допомогу до Львівського маґістрату. Також зберігся в архівних документах і місцевій топографії поділ Теребовлі на Старе та Нове Місто (останнє перейняло весь адміністративний і правовий устрій території).

 

Самбір. Старовинні печатки міста й міська ратуша

 

 

Подібний поділ спостерігаємо в історії Самбора. Після заснування Нового Самбора попереднє руське поселення почало називатися Старим Самбором або Старим Містом.

 

Старий Самбір

 

 

Дрогобич

 

 

Дещо гірше представлено на сьогодні архівний і археологічний матеріал стосовно розвитку Дрогобича до і після приєднання до Польського королівства. І все ж з історичних джерел відомо про привілей Яґайла з 1392 року – про особливий характер становлення нового центру з важливою функцією солевидобування в реґіоні.

 

Стрий. Печатки міста й міський магістрат

 

 

Бракує переконливої аргументації у концепції існування та переміщення поселенського осередку у Стрию. На північній околиці сучасного міста 1990 року віднайдено окремі знахідки княжого періоду. А письмові згадки з кінця XIV століття переконливо доводять, що місто перетворилося на значний економічний і адміністративний центр (маґдебурське право надано 1431 року).

 

Нижанковичі. Герб міста й дах колишнього магістрату

 

 

У реконструкції цілісної картини мережі міських поселень у Галицькій землі, що в окреслений (початковий) період німецької колонізації отримали маґдебурське право, варто згадати також:

Жидачів (літописний Удеч): король Яґайло 1393 року надав мешканцям німецьке право; 

Щирець (теж згаданий у літописі): у 1397 році воєвода Ян Тарновський дозволив війтові Матею на 100 ланах заснувати місто;

Нижанковичі: король Яґайло 1408 року надав німецьке право;

 

 

Дунаїв: належав львівському латинському архіепископу, Владислав Опольський надав 1386 року шляхтичеві Денґартові право збирати мито з купців, що переїздили через населений пункт, а 1420 року король Яґайло дозволив Яну з Ряшева перевести Дунаїв у розряд міст;

 

Стара Сіль

 

 

Стара Сіль: 1421 року надано маґдебурське право і названо Зальцборком;

Мриголод: король Яґайло, прагнучи причинитися до відчутного зросту «осади» під назвою Тирява Сольна, 1431 року видав привілей на проведення торгів у вівторок і тижневого ярмарку перед Зеленими святами і Різдвом Христовим;

Коропець: перша письмова згадка датована 1421 роком, а 1453 року отримав маґдебурське право;

 

Олесько. Міські герби та печатки

 

 

Олесько (1390);

Долина (1431).

 

Долина. Герб міста (центру соляного промислу) та колишній маґістрат

 

 

Герби Щирця і Коропця

 

 

 

Німецькі колоністи – рушійна сила поширення нового устрою

 

 

У загальній системі міської колонізації можна виділити чітку лінію територільного просування німецьких переселенців, носіїв маґдебурзького права, встановити взаємозв’язок між давніми княжими осередками та новими локаційними наданнями, а на окремих прикладах детально проаналізувати закономірності формування міст. У цих наданнях спостерігається один важливий момент, який належно не висвітлений у науковій літературі. Йдеться про просторове вирішення будівництва житлових кварталів і вуличної мережі на вільному місці, тобто. про характерну властивість переміщення головного ядра міста на певну відстань. Ця закономірна для середньовіччя урбаністична розв’язка значно краще обговорена у працях польських істориків. У науковий обіг для означення історичного явища уведений спеціальний термін тranslatio civitatis.

 

 

Передовсім не викликає сумніву той факт, що нова влада намагалася встановити контроль в основних центрах (Львові, Перемишлі, Галичі, Теребовлі), а поряд із ними – у ряді нижчих за статусом міст, які відповідали волосним центрам. Більшість повітів Руської землі, згаданих у документах 1372-1387 років, все ще були в підпорядкуванні руських воєвод. Їх присутність джерела фіксують у Львові, Перемишлі, Галичі, Коломиї, Жидачеві, Самборі, Ярославі, Городку та Стрию. В 1420-х роках король Владислав Яґайло провадить завершальну акцію локаційних надань. У головних містах земель зосереджувалася влада старост, функціонували ґродські та земські суди. А невдовзі привілеєм, наданим у Єдлі, він встановив дію польського права. У січні 1435 року це право набуло сили у всіх судах Руського воєводства.

 

До складу нового воєводства ввійшли Львівська, Галицька, Перемиська та Сяніцька землі. Кожна земля увібрала нерівномірну кількість повітів, і як видно центрами стали міста на маґдебурзькому праві. Львівська земля поділялася на повіти: Львівський, Глинянський, Городоцький, Олеський, Щирецький, Жидачівський. Галицька земля: Галицький, Коломийський, Коропецький, Рогатинський, Снятинський, Теребовлянський, Тисменицький. Перемиська земля: Перемиський, Дрогобицький, Ярославський, Лежайський, Ланцуцький, Мостиський, Ряшівський, Переворський, Самбірський, Стрийський. Сяніцька земля: Сяніцький, Динівський, Тичинський.

 

 

Історичний феномен европейського середньовіччя, пов'язаний з появою і розвитком нової міської мережі, відчутно вплинув на урбанізаційний характер природньо-географічного середовища Галичини. А запровадження маґдебурзького права у багатьох містах можна вважати переломним етапом у розвитку нової моделі міста. Цей процес, започаткований у другій половині ХІV ст., інтенсивно впроваджувався у наступному столітті. Основною рушійною силою у поширенні нового міського устрою були німецькі колоністи, населення, вільне від феодальних повинностей й ініціативне у впровадженні ринкових механізмів діяльности. Їх зорієнтованість на власні підприємницькі інтереси вдало узгоджувалася з державною політикою Польського королівства на новопридбаних територіях.

 

Впровадження маґдебурзького права у містах Галицької Русі викликає у дослідників суперечливі судження. Розбіжності пов’язані з двояким сприйняттям тих внутрішніх механізмів, що покликали до життя цілком новий громадський устрій. Загалом принципи реґулярної забудови, утвердження нового статусу мешканців, базованого на самоорганізації, розширення економічних зв’язків мали позитивний вплив на поступ Галицького краю. Дещо в іншій площині лежить питання використання цього права як інструменту політичної експансії у ситуації, що склалася наприкінці XIV – початку XV століть, і подальшої інкорпорації території та підкорення корінного населення.

 

 

Продовження теми – "Ряшів – західний фортпост галицької Руси"

 

 

Література:

 

 

Абрамович Дмитро. Києво-Печерський патерик. Репринтне видання. Київ, 1991

 

Бандрівський Микола, Сулик Роман. Відкриття давньоруського поселення // В своїй хаті своя правда. Сторінки історії Стрия. Стрий, 1992. С. 29-35.

 

Беняк Ярослав. Вигаснення галицько-волинської княжої династії // Галичина і Волинь в добу середньовіччя. До 800-річчя з дня народження Данила Галицького. Львів, 2001

 

Владімірський-Буданов М. Німецьке право в Польщі і Литві. Львів, 1904. Т. ІІ. С. 182

 

Грушевський Михайло. Історія України-Руси. Том ІІІ. До року 1340. Львів, 1905

 

Грушевський Михайло. Історія України-Руси. Том ІV. XIV-XVI віки – відносини політичні. Київ-Львів, 1907

 

З історії м. Підгороддя // ЗНТШ. Львів, 1911. Том СІІІ. Книга ІІІ

 

Зазуляк Юрій. Взаємовідносини староств і шляхти в Галицькій Русі пізнього середньовіччя // Центральна і Східна Європа в XV–XVIII ст.: Питання соціально-економічної та політичної історії. Львів, 1998

 

Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. Київ, 1986

 

Історії міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. Київ, 1968

 

Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. Київ, 1968.

 

Кордуба Мирон. Західне пограниче Галицької держави між Карпатами та долішнім Сяном // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. Том CXXXVIII-CXL. Львів, 1925.

 

Котляр Микола. Галицька Русь у другій половині XIV ст. – першій половині XIV ст. Київ, 1968

 

Літопис Руський за Іпатським списком / Переклад Леоніда Махновця. Київ, 1989

 

Могитич Роман. Історична топографія Теребовлі // Вiсник iнституту Укрзахiдпроектреставрацiї. Львiв, 1998. Ч. 10

 

Привілеї національних громад міста Львова (ХІV-ХVІІІ ст.). Збірник документів / Упорядник Мирон Капраль. Львів, 2000.

 

Розов Володимир. Українські грамоти. Київ, 1928. Том 1.

 

Царьова Наталія. Привілеї Волчка Преслужича на надання магдебурзького права новозаснованому місту Рогатину // Рогатинська земля: Історія та сучасність. Матеріали першої наукової конференції. Рогатин, 24-25 березня 1995 р. Львів. 1995

 

Baliński Michał, Lipiński Tymoteusz. Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i statystycznym. T. II. Warszawa, 1845.

 

Nowak B. Jagełło a miasta cherwonoruskie // Галицько-Волинська держава: Передумови виникнення, історія, культура, традиції. Тези доповідей та повідомлень міжнародної наукової конференції, Галич, 19-21 серпня 1993 р. Львів, 1993

 

Řežabek Jan. Jiří II, poslední kníže veśkeré Malé Rusi, kritickí pokus // Časopis Musea Království Českého. Roč. LVII. Praha, 1883

 

Mściwujewski Mścisław. Z dziejów Drohobycza. Drohobycz, 1935.

 

Prochaska Anton. Materiały archiwalne, wyjęte głównie z Metryki litewskiej od 1348 do 1607 r. Lwów, 1896.

 

Sieradzki Józef. Regnum Russiae // Kwartalnik Historyczny. Warszawa 1958. N. 2

 

Sochaniewicz Stefan. Wójtowstwa i soltystwa pod względem prawnym i ekonomicznym w ziemi lwowskiej. Lwów, 1921

 

Szczygiel Ryszard. Od wolosci do powiatu. Przemiany podzialow terytorialnych Rusi Czerwonej w XIV – XVI wieku // Галицько-Волинська держава: Передумови виникнення, історія, культура, традиції. Тези доповідей та повідомлень міжнародної наукової конференції, Галич, 19-21 серпня 1993 р. Львів, 1993

 

 

16.06.2017