Занедбана літературна ділянка

 

Між часописами в кіоску побачив я німецьку книжку і на ній імя українського мистця В. Масютина. Купую її і бачу, що це німецька повість з дepeворитами нашого земляка, видана в "Новій Бібліотеці" в видавництві "Вікінґ Ферляґ" в Берліні. Автор тієї повісти "Перегони з часом" називається Фріц Майскнер. Книжка великого формату і має 80 стор. в два стовпці — в книжковому форматі мала б  160 стор. друку! — І коштує тільки одного золотого! В тому самому кіоску бачу багату серію повістей під загол. "Щотижня повість" і другу, що називається "Повість для всіх". Окремі книжки, що творять кожна для себе цілість, коштують по 50 або по 60 сотиків. Розходяться вони coтками тисяч і дають здорову, хоч і легку, лектуру для широких мас читачів.

 

І мимохіть порівняв я наші видавництва і не міг знайти між ними чогось подібного. І то не тільки тепер, коли воєнні обставини могли б оправдати нас в цьому занедбанні, але й раніше, за мирних часів. Ми не доцінювали подібних видань, мабуть тому, що бачили подібні польські книжки з-під стягу ославленого краківського "Іл. Кур. Ц." та його "Тайного Дедектива", або лодзких чи варшавських "Ґонців", що жирували на найнижчих людських інстинктах, щоб в такий спосіб скоро збагатитися, хочби й коштом моральної отруї своїх читачів.

 

Правда, в 1933 р. зачав був видавати І. Тиктор свою "Українську Бібліотеку", яку подумав був як видавництво для масового читача. Та скоро до неї почали вкрадатися твори, що могли рахувати лише на читацьку еліту, згадаймо, хочби про "Шестикрилець" К. Гриневичевої, або "За ситуаціями" О. Кобилянської.

 

Були в нас і раніше письменники, що з успіхом могли б були працювати в видавництві, призначенім для широких мас читачів — та такого в нас не було, а інші видавництва не знали, що робити з тими творами. М. Возняк щойно недавно розказав на сторінках "Крак. Вістей", якто покійний Андрій Чайковський не міг знайти видавця для своїх повістей. Великий І. Франко бачив, що повісті Чайковського "читаються легко, малюючи інтересні закутини нашого краю", але як глибокий знавець літературного мистецтва мусів одночасно знати, що це не твори, що могли б друкуватися в репрезентативному "Літ. Наук. Віснику".

 

Подібно сталося і з другим письменником, — В. Будзіновським, що з уродження був призначений на те, щоб мати десятки тисяч читачів, які не могли читати Коцюбинського, Кобилянської, Л. Українки, ані, як дехто думає "селянського" письменника, В. Стефаника. З творами Будзиновського не знала наша критика, що робити. Одні оцінювали їх, як літературні твори, тими самими критеріями, що Лепкого Б., або Хвильового, інші їх промовчували. Гадаємо що найкраще вкажемо на різницю між обидвома родами цих творів, коли їх прирівнюємо до строго наукових творів, та до популярних видань, що їх завдання — популяризація науки. Літературу творять ті письменники, що вносять щось нове до нашого письменства: нові думки, нові мистецькі засоби. Їх твори часом за "тяжкі" навіть для високо освічених читачів. Популярні мистецькі твори — це ота популяризація літературних творів. Вони, своєю легкою формою, як це завважував І. Франко при творчості А. Чайковського, здобувають серця масового читача, формують його душу, виробляють його літературний смак, а то й підготовляють до лектури "тяжчих" творів. Їх ніяк не можна занедбувати, головним чином тепер, коли в наших масах такий великий гін до друкованого слова, що по наших численних книгарнях, які тепер густою сіткою вкрили наш край, зникають старі видання, що колись валялися по магазинах наших видавництв.

 

До популярних мистецьких творів наших знаних уже письменників могли б ми зарахувати деякі оповідання й повісті Б. Лепкого, а також повісті І. Филипчака, з наддніпрянців А. Кащенка та І. Зубенка. Б. Лепкий сам дивився так на деякі свої твори і не соромився писати їх та давати друкувати в виданнях "Просвіти" або "Червоної Калини". Назвім його оповідання "Орли", або легкі повісті "Зірка", чи "Вадим". Через це зовсім нічого не втратила його слава як оригінального поета-лірика, або автора трилогії про Мазепу. Не соромився той сам письменник писати популярних книжечок для народу, хоч в його спадщині знаходимо й строго наукові твори. Роблять це й найбільші чужинні вчені, що не тільки в научних творах поширюють горизонти людського знання, але одночасно й популяризують свої научні здобутки між широкими верствами своїх земляків.

 

Наші письменники, що легко володіють своїм пером та засвоїли собі письменницьку техніку, могли б легко злізти з мітичного Пеґаза та стали на службу свому народові, їздячи нашим краєвим коником. Матимуть тоді можливість граи на струнах соток тисяч, і то й міліонів, українських сердець. А це ж найкраща нагорода для письменника. Бо не всім суджено втриматися Пеґазової гриви підчас його буревісного лету, Наші ж видавництва повинні зайнятися організаційною сто рінкою цієї преважної справи, бо міліони читачів ждуть на цікаву лєктуру.

 

[Краківські вісті]

14.06.1942