Пшибрам і сусїдня місцевість Березова Гopa віддалені від Праги 12 годин дороги. Після лїтописця Гайка знані були копальнї в Пшибрамі вже за часів Лібуші, котра мала сказати: "Виджу гору березову, у срібло богату." В старих актах надибуємо згадку о копальнях під роком 1330; перейшли они відтак на власність архіепископів прагских і давали тілько доходу, що доставили головні фонди на будову катедри на Градчинї в Празї. В часї борб гуситских підупали копальнї, аж за короля Володислава (1494 р.) а особливо за Рудольфа II. вернули до давного блеску. При кінци минувшого віку перейшли копальнї на власність держави, коштом котрої основано там академію гірничу, школу гірничу і т. д. Закіп св. Войтїха має тепер 1042 метри глубини, закіп Mapiї 1100 метрів. Число гірників в Пшибрамі працюючих виносить 5500 осіб; чистого металю добувають річно на 130.000 метричних сотнарів. — Всї часописи повисилали своїх спеціяльних коресподентів до Пшибраму. В цїлій околици величезна паніка. Нема майже анї одної родини, де би не оплакували одного, або й більше рідних, що згинули в копальнях.
Закопи пшибрамскі то одни з найглубших закопів на цїлій кули земскій, бо декотрі глубокі на 1200 метрів, то значить тілько, що чотири вежі Айфля, поставлені одна на другій. Закопи ті получені з собою коритарами, так що огонь і дим може дістатись з одного закопу до другого.
Тепер описують близше пшибрамску катастрофу. Минувшого вівтірка о 1 год. по полудни дали знати з під землї, що там горить. Инжінер гірничій, Ґреґлєр, спустив ся сей час до закопу "Марія", але небавом казав себе витягнути на верх, бо мало не задушив ся в димі. Зачали спускати ведра в спід, щоб ратувати людей. Ведро урвало ся і полетїло в пропасть. На людей найшов ляк і розпука. Дим добував ся вже з кількох закопів. Дивлять ся, а з одного отвору показують ся голови людскі. Се повтїкали декотрі робітники, що працювали близше поверхнї землї. Ті кажуть що в сподї дим, хоч гинь. Спустили знов ведра в спід і хтось там очевидно сїв, але виймають их на верх, а в них тілько три капелюхи, пара черевиків, кров і части мозку людского. Певно попали робітники межи вінду а стїни отвору і машина поторощила их. Нїхто вже не хотїв спускатись до закопу. Аж по хвили виступив Пешек, про котрого ми вже писали. Він спас житє кільканацяти людем, та як послїдний раз спустили єго до закопу, він там і згинув. З під зeмлї давали робітники знати сиґналами, щоби их ратувати; та хто відважний спустив ся в закіп, той і зараз удушив ся. Двацять сїм cмілиx людей, що хотїли ратувати других, згинули самі, а виратували лиш тринайцять робітників. Щоби і дальше не наражати на смерть ратуючих, застановлено ратункові роботи, а до закопів впускано лиш пару, щоби очистити их з диму. Нещасних в закопах полишено на опіку Божу, бо хиба чудом можна би их було виратувати і так склалось, що може ще робітники під землею жили, а на земли вже для них робили домовини.
