Сьогодні, 9 червня, у Чикаго прощаються з Ксенією Бурачинською-Данилишин, яка у віці далеко понад 90 років спочила в Бозі п’ять днів тому. Цю жінку знає й оспівує українство по цілому світу, бо це вона – та синьоока і чорноброва Ксеня, про яку складено перше українське і мегапопулярне вже впродовж восьми десятиліть танго. «Гуцулка Ксеня» – слова і мелодію цієї пісні знають буквально всі. Нині нагода довідатися про український позачасовий хіт дещо більше.
Як повідомили Z із Чикаго, прощатися із Ксенею будуть нині з 5-ої до 7-ої години вечора за тамтешнім часом у похоронному будинку Cumberland Chapels (8300 W. Lawrence Ave., Norridge, IL). Панахида ж відбудеться у церкві УГКЦ Св. Йосифа Обручника у суботу, 10 червня, о 10:15, а поховання – об 11:15 на цвинтарі української громади у Чикаго St. Nicholas Ukrainian Cemetery.
А ми тим часом розповімо і про саму Ксенію Бурачинську–Данилишин, і про пісню, початкова версія якої розповідала аж ніяк не про зраду гуцулки коханим, а про її трагічну загибель.
Отже, народилася Ксеня в Шешорах, за різними версіями, у 1919-му або у 1922 році і прожила тут, на Косівщині, до Другої світової війни. Далі родині довелося втікати: спершу перебралися у Західну Європу, відтак за океан. Пісня ж «Гуцулка Ксеня» з’явилася, коли дівчинка була ще підлітком, і написав її Роман Савицький – учитель зі села Семигинів Стрийського району (а не «села Семиголів Сокільського району», як помилково, вслід за діаспорними першоджерелами, твердять чимало українських видань).
«Гуцулка Ксеня» була дитиною
Дата народження пісні – 1932-й. У ті роки Станіславів (від 1962 р. – Івано-Франківськ) був значним центром української музичної культури. Свою літню відпустку Роман Савицький проводив зазвичай у домі двоюрідної сестри Ірини Бурачинської, яка жила в селі Шешори на Косівщині. А Ірина мала вродливу доньку Ксеню, яка дуже любила свого вуйка Романа.
На одному з вечорів, коли молодь забавлялася під час вакацій, 10-річну (за іншими джерелами, 13-річну) племінницю Савицького обрали "королевою" вечора. Ксеня була дуже веселою і дотепною, кожному давала якісь доручення, а до свого вуйка звернулася з проханням написати «таку пісню, щоб уся Гуцульщина її співала!». Незабаром така пісня була створена, а музику на прекрасні слова згодом скомпонував І.Недільський.
Створена спонтанно пісня одразу ж полюбилася. Газети одна за одною публікували фото із тією самою дівчинкою з «Гуцулки Ксені» й описували її вроду. Видавалося, про неї знали всі.
Ксеня (ліворуч) у віці, коли була написана легендарна пісня
Сама ж Ксеня згодом розповідала, що від раптової популярності була не в захваті. Її впізнавали зовсім чужі люди, навіть коли просто дізнавались її ім’я – у той час воно було не надто поширеним. «Мені це не подобалось, я не хотіла, щоб на мене звертали увагу», – розповідала вона вже на схилі літ, 23 роки тому після відвідин рідного села у вже незалежній Україні в 1994 році виданню "Ukrainian Chicago".
Своєю чергою, В.Селезінка, який провів дослідницьку роботу творчості Савицького, пише: "Роман Савицький зростав як співак і композитор. У Станіславі з охотою співали його пісні "Замріяний студент", "Гарна Олена", "Мрія", "Ах, люба мамо". Найщасливіша доля судилася "Червоним макам", що були написані в тому ж селі Шешори через три роки після "Гуцулки Ксені".
Мак червоний між житами,
Срібний місяць над полями...
В ніч таку, коли все спить,
Щось у житі шелестить.
Приспів:
Червоні маки – цвіти кохання,
Болючий спомин, тихе ридання!
Червоні маки, чудові квіти
І згадка всіх минулих літ.
То нещасная дівчина,
А любов у цім причина, –
Все збирає маків цвіт,
Плаче тихо на весь світ.
І знову випадок, про який сам композитор розповідав так: якось у Надвірній дали йому під час концерту букет червоних маків. Співак тут же подарував ті квіти хористці Галі, в яку був закоханий. З очей дівчини скотилася сльоза. Зовсім незабаром вона одружилася з іншим. І тільки тоді Роман дізнався, що є повір’я: маки дарують, коли розлюблять. Нині ж цю історію, як і раніше саму "Гуцулку Ксеню" приписують іншому авторові…
Ксенині поневіряння
Із початком Другої світової війни Ксениній родині довелось утікати, бо її старшого брата хотіли арештувати. Деталі втечі Ксеня пригадувала з труднощами, адже минуло понад 70 років. Казала, що у них була велика хата посеред мальовничих гір, поруч – річка. Та все довелося залишити, втікаючи спершу до Словаччини, а згодом до Німеччини. В останній затримались надовше – Ксеня навіть вступила в університет у Мюнхені, але перебиватися без роботи було непросто: «Німці не були злі до нас, але не було праці, – згадує Ксеня. – Згодом американці покликали мого чоловіка до себе, він був ветеринаром, а вони потребували доброго харчу для армії».
До США вирушили кораблем. Ксеня з мамою дуже складно пережили подорож, усю дорогу практично не піднімалися з ліжка. Врешті прибули до Нью-Йорка, а вже звідти перебралися до Чикаго.
Перші роки в еміграції минали у скруті. Новітні переселенці англійську знали погано. Щоби придбати власний дім, довелося довго і важко працювати. Незважаючи на всі складнощі, своїх дітей вирішили виховувати в українських традиціях, навчали їх рідної мови. «Після років життя у діаспорі вони досі розмовляють правильно», – пишалася Ксеня і скромно додавала: мала звичайне життя, як у всіх інших людей.
Ксеня (на передньому плані) з родиною в еміграції
Після виїзду з України на рідній Гуцульщині побувала двічі. По приїзді односельчани гостю впізнали одразу – знали ж бо її від маленької. Хвалилися неушкодженими церковними дзвонами, які ще до війни купив батько Ксені, а пізніше їх довелося сховати від комуністів. Щоби допомогти поратися на могилі батька та діда, ціле село зібралося…
Згадує і неприємні моменти: що авторство присвяченої Ксені пісні приписував собі інший чоловік. «Мені навіть листи у США присилали, щоб я відмовилася від своїх слів про вуйкову пісню. Але я цього не зробила».
Ксеня Бурачинська-Данилишин не сперечалася через авторство, яке, за однією з версій, належить композитору Ярославу Барничу. Просто тому, що вважала марним зайвий раз доводити, що вона – «та сама Ксеня». Та й хіт, який зробив її ім’я відомим на весь світ, давно зажив власним життям.
Зрада чи трагедія?
Дискусії, хто ж насправді є автором слів і музики першої україномовної пісні-танго, тривають уже майже 80 років. До прикладу, дослідниця з Івано-Франківська Ірена Ільків нещодавно вкотре загострила питання: то хто ж вважається справжнім автором слів «Гуцулки Ксені» – Ярослав Барнич чи Роман Савицький?
Перший із них – український композитор, диригент і педагог, стверджував, що написав текст і мелодію в 1938 р. на честь Ксені Клиновської із села Небилова, що біля Перегінська Рожнятівського р-ну сучасної Івано-Франківської області (на межі Бойківщини й Гуцульщини). Вона вчилась у композитора в Станиславові і надихнула Ярослава Барнича на створення пісенного шедевру, що часто буває в творчості видатних митців. Утім, той факт, що цього ж року він створив і однойменну оперету, дозволяє припустити, що в опереті він використав пісню, написану ще 1932-го року Романом Савицьким, яку щиро вважав народною. Мовляв, Ярослав Барнич свого часу був січовим стрільцем, а в період гітлерівської окупації – диригентом Львівської опери, тож перед приходом «других совєтів» емігрував спочатку в Західну Німеччину, а 1949 року – до США. Зрозуміло, твердить дослідниця, що такий діяч для радянської пропаганди був невигідним, тому авторство «приписували» іншій особі.
Ксеня (ліворуч) з матір'ю та старшим братом біля рідної хати у Шешорах
До слова, перша платівка з «Гуцулкою Ксенею» з’явилася 1945 року, записана… Ансамблем пісні й танцю Першого Українського фронту під керуванням заслуженої артистки УРСР Лідії Чернишової (в Чехословаччині на невеликій фірмі «Єста»). На етикетці платівки, яка збереглася в київських колекціонерів, вказано, що це – народна пісня… Закарпаття, – зауважували у 2001 році дослідники з Києва Володимир Полонський та Леонід Шемета.
Оригінальний текст пісні Романа Савицького був трагічнішим за той, який знаємо нині, бо йшлося у ній не про зраду, а про наглу смерть коханої, яка загинула, поспішаючи на побачення:
Сонні гори нічка вкрила
Полонину всю залила
Ніжно череду пестила
Молодий вівчар не спавВін у ранішній хвилині
Ксеню стрів на полонині
І одній в гірській країні
На трембіті тужно грав<Приспів>
Гуцулко Ксеню
Я тобі на трембіті
Лиш одній в цілім світі
Розкажу про свій жальДуша страждає
Звук трембіти лунає
Та що серце кохає
Бо гаряче мов жар
В кожну ніченьку пестливу
Він дививсь у млу зрадливу
Бачив постать срібно сиву
В ній гуцулку пізнававТихо спершись на соснині
В очі він дививсь невинні
І слова ці безупинні
Про кохання присягав<Приспів>
Покохав дівчину скрито
І пройшло гаряче літо
Буря йшла несамовито
В ліс вівчар отару гнавЧеремоша били хвилі
Бігла Ксеня у безсиллі
На стрімкому впала шпилі
Сумно вітер завивав<Приспів>
Череду лишав щоночі
Та шукав сліди дівочі
Як знайшов закриті очі
Їх востаннє цілувавВажко спершись на соснині
З болем серця грав дівчині,
Щоб і гори чули сині
Як гуцулку він кохав<Приспів>
У популярній ж нині версії гуцул зрадив кохану:
Вже пройшло гаряче літо,
Гуцул іншу любив скрито,
А гуцулку чорнобриву
Він в останню ніч прощав.
1955 року пісню записали на платівку й учасниці відомого тріо бандуристок Ніна Павленко, Валентина Третьякова й Тамара Поліщук. І знову на етикетці платівки було вказано, що це — українська народна пісня.
Після того, як «Гуцулку Ксеню» виконало це тріо бандуристок, її почали співати різні виконавці, вона з’явилася в нотних виданнях і пісенних збірниках. Іноді їхні упорядники вказували автора слів і музики — Романа Савицького…
Знимки з родинного архіву Ксені Бурачинської-Данилишин