У Львові дня 8 н. ст. червня 1892.
Пишемо під свіжим вражінєм гостини ческих Соколів у нашім містї.
Соколів ческих явилось над двіста. Межи ними бачили ми людей старших віком по-при молодїж здорову, сильну, веселу, свобідну мислею, бодру духом, патріотичну, свідому своєї задачі і своїх цїлей. Люде ті належали до всяких станів і звань. Були межи ними купцї, адвокати, ремісники, професори, предприємцї, доктори прав та фільософії, фабриканти, літерати, сини интеліґенції, міщан та селян — були, коротко кажучи — Чехи. Всї они в однакових, простих, дешевих уборах; всї з однаковими відзнаками, всї однакового духа і гадок, всї з рідною мовою на устах, горді на свій нарід, одушевлені исторією своєю, з смілим поглядом у будущину і з широкими надїями на лучшу долю та на певну побіду ческої національної идеї мимо всяких і великих супротивностей. Щирі в поведеню, привітливі, цїкаві на все, бистрі в судї — не втратили мимо довговікової ґерманізаційної системи нї на славяньскій вдачи, нї не видко на них якого-небудь пригнобленя. Люде невтомного труду на поли науки, як не менше технічної культури; люде засібні, але скромні в потребах житя; свідомі того, що не належать до пасивних народів в Австрії, але не гордовиті; люде, знаючі довладно силу матеріяльну і духову свого народу, люде без илюзій, що — сказати би — з оловцем в руках идуть там, куди веде их здорова мисль і патріотичне чувство.
От ким представились нам Соколи ческі! А чи давний той час, кола перші патріоти і орґанізатори ческого народу, зібравшись в тїсній комнатї на довірочну нараду, проказали памятні слова: "Як би ся стеля над нами провалилась, хто знає, чи не придавила-б усего народу ческого." Так мало було ще перед шістьдесятьма роками Чехів в Чехії; так сумно виглядала вітчина Лібуші, Кароля ІV-го, Гуса та Жижки. Пучина нїмецка обгорнула Чехів мов широке море малий островець. Оазою лишив ся колись могучій нарід ческій на західних окраїнах Славянщини. Що силою не згнетено по бою на Білій Горі, те знищила повільна але постійно і консеквентно переводжена система ґерманізаційна. Чехи мало-що не зажили тої долї, яка постигла полабских Славян, Поморє польске та нинїшну Познаньщину. Шляхта або вийшла з краю, або знїмчилась. Натомість наплинуло богато аристократичних родів з Нїмеччини і Франції. Весь промисл і вся торговля перейшли в руки чуживцїв. Духовеньство стануло на боцї від народу, а міщаньсгво і селяньство стогнало в оковах кріпацтва.
І от тут як-раз показуєсь наглядно: що зможуть вдїяти національне чувство і віра в свої сили! Тут доказ, що народи не пропадають, наколи в згарищах тлїє хоч слабонька искра любови до свого. Чехія числить нинї над 5 міліонів Чехів. Знїмчену Прагу здобуто приступом. Интеліґенція розрослась широко, двигнула забуте і поругане слово ческе на поважне становиско язика культурного в родинї славяньскій. Селянин маючій, бо умний господар; міщанин зажиточний витис чужого промисловця та купця з міст і місточок; духовеньство вернуло назад до народу, а шляхта по половинї чувствує вже нинї, що она мусить ити рамя об рамя з тим народом, посеред котрого живе. Чехія платить нинї 170 міліонів річного податку до скарбу державного, а з сеї суми 120 міліонів паде на сам нарід ческій. Се велика сила матеріяльна, котрої не може нїякій австрійскій міністер фінансів легковажити. Чех знає докладно, яку прислугу дає він армії австрійскій; він докладно обчислив, кілько сукна, полотна, цукру, порцеляни, скла та инших виробів посилає в другі австрійскі коронні краї; знає, які богатства мінеральні криє в нїдрі своїм єго ческа земля, і він стоїть кріпкою твердинею против так званого Drang nach Osten, певний свого, навіть аґресивний против данного свого недруга.
А се плід 50-лїтного труду над собою, труду, в котрім не прийшов єму в поміч нїхто, не виймаючи навіть Россії, що мов то стоїть на сторожи интересів славяньских.
Нинї той нарід звернув найбільшу увагу на вихованє молодежи своєї. Він прикладав всїх сил, щоби витворити поколїнє кріпке духом і тїлом. Средством до гартованя молодежи, до витворюваня характерів крицевих суть нинї у Чехів так звані jednoty telocvicne — товариства ґімнастичні, дружини "Соколів". Лиш калїка, за свідоцтвом лїкарским, вільний від науки ґімнастики в школах. А що вийде зі шкіл, те вяже ся в товариства сокільскі і таких Соколів числить нинї ческій нарід 75.000 голов. Всї они оживлені одним духом, побратані з собою, звязані в одну родину. В молодежи вся надїя народів — кажуть Чехи — і бережуть єї мов ока в голові.
За Чехами пійшли вже й Поляки. Их "Сокіл" обійшов уже 25-лїтний ювілей свого истнованя в Галичинї.
А ми?
І ми не залежимо сего поля. і ми вступимо на дорогу, котра лиш хосен може нам принести. Русин, хоч "пізний", одушевляв ся завсїгди дїлом добрим, тож єсть надїя, що небавом взлетять і по-над Русею галицкою "рускі Соколи", кріпкі духом і тїлом. Вже нинї можемо подїлитись з читателями нашими відрадною вістію, що в тій цїли завязав ся у Львові комітет, зложений з молодежи рускої і старших, щоб до року — по данім слові Соколам ческим — над Карпатами нашими взнїс ся "Сокіл рускій". Щасть Боже!
