Львів, 6 червня.
Одною з ціх нашого народу є те, що ми з величезним запалом і з ентузіязмом беремося зразу до якоїнебудь праці, але швидко остигаємо, знеохочуємося, забуваємо про свої обіцянки й обов'язки, що їх ми взяли на себе, темпо праці ослаблюється, а то й кидаємо розпочате з розгоном і розмахом діло, не довівши його до кінця. Робимо це інколи навіть тоді, коли всі дані промовляють за тим, щоб його вести далі, бо від його успішного закінчення залежить наша власна доля, чи доля нашої збірноти. Це солом'яний вогонь, що так скоро потахає, як скоро і вибухає. Ми його можемо легко заобсервувати у щоденному нашому житті як одиниць, так і збірноти. На зібраннях, чи анкетах з захопленням й з ентузіязмом оплескуємо й ухвалюємо резолюції, які накладають на нас іноді дуже важкі обов'язки. Посторонній глядач, який бачить це захоплення, має повні підстави думати, що ми виконаємо своє завдання без решти.
Тимчасом ми деколи зараз за порогом забуваємо про те, чим так захоплювалися перед хвилиною на залі.
Цей солом'яний вогонь і нездібність до чину — це два великі недомагання нашого характеру й вони нераз вже принесли нам великі шкоди в ході історії. Своє джерело мають вони в тому, що одиниці і ціла наша збірнота піддаються швидко настроям, а в своїй поведінці руководяться почуваннями навіть у таких випадках, що вимагають виключно холодного розуму й наскрізь річевого підходу. Це відноситься головно до справ, від яких залежить доля нації й рідного краю. При того роду питаннях почування, настрої й пристрасті мусять уступити геть, а їх місце мусить зайняти тверезий підхід до справ і розумова їх оцінка, що позволила б розглянути всі "за" і "проти", та пов'язати в одне причини й наслідки, здати собі справу з усіх труднощів і перепон, витягнути відповідні висновки, глянути вперед та передбачити кінцевий вислід. Коли ж при підході до цих питань дамо себе опанувати почуванням і настроям, тоді, очевидна річ, не зможемо їх якслід оцінити, бо оцінимо їх фальшиво. Почування й настрої приходять під впливом сильних зовнішніх товчків і потрясень, але скоро проминають і після відпруження і зустрічі з твердою дійсністю на їх місце приходить звичайно розчарування, апатія, нехіть і загальне заломання. Це явище адже шкідливе — головно, коли йде про працю на дальшу мету, яка є часто неприємна й невдячна, вимагає багато трудів і зусиль, посвяти й жертв, і яка принесе бажані наслідки щойно за якийсь, інколи неокреслений час. Люди, що беруться за важку й відповідальну працю на дальшу мету з солом'яним запалом, ніколи не доведуть її до кінця і ніколи нічого не осягнуть.
Тепер прийшов час, що більше, як коли інше, вимагає від нас витривалости, впертої послідовности, видержливости на всякі прикрощі й невзгоди, які є явищем переходовим і які з закінченням війни щезнуть. Вони не можуть нам притемнювати, чи закривати кінцевої мети, до якої змагаємо й яку хочемо осягнути.
З нашого життя можна найти на це багате прикладів. Коли німецька Армія принесла зі собою визволення і прогнала з Галичини большевиків, наша молодь по селах під вражінням хвилини з запалом кинулася сипати могили на пам'ятку визволення з червоного ярма. Сотні молодих людей день і ніч возило землю й построїло інколи імпозантних розмірів могили — кургани, не зважаючи на труд. Це безперечно гарний відрух і почин, але до нього обмежитися не можна. Коли одначе життя, тверді воєнні умовини виявили потребу заставити цих молодих людей, що з такою радістю вітали прогнання большевиків і з таким завзяттям сипали могили, віддати свої сили на довший час систематичній, плановій праці над відбудовою знищеного большевицькою господаркою й воєнними діями краю, солом'яний вогонь погас. Молодь нерадо бере в руки заступ, щоб у карних рядах Української Служби Батьківщині, сповнити свій обов'язок у відношенні до рідного краю, щоб здобутися для нього на творчу, позитивну працю, що дала б реальний вислід. Не оглядаючись на задні колеса, вона "викручується" від свого обов'язку, ба навіть покидає табори праці. Дрібна невигода, кілька місяців розлуки з домом, конечність пристосуватися до твердого таборового життя, до правильника й дисципліни, вже знеохочує її. Вона покидає свої ряди, не дивлячись на прикрі особисті наслідки й шкоду, яку приносить загальній справі. А в багатьох випадках навіть Могили Слави, що їх вона сипала під впливом дощу розсипались і нема кому їх поправити. Бо перший запал проминув...
Те саме можна сказати й про наше село. Безпосередньо після того, як Німецька Армія усунула марево колективізації, у розмовах з нашими селянами можна було на кожному кроці почути, що вони готові скласти найбільші жертви, щоб лиш большевицька язва не вернулася. Та коли небезпека минула, коли забулося про важкі часи совєтського панування, запал остиг, солом'яний вогонь потах. Не всі селяни сповняють якслід свої обов'язки, які накладає на них війна.
І так усюди. Коли воєнний час приніс зі собою всякі обмеження й труднощі, коли прийшлося виконувати щоденну, сіру, невдячну хоч необхідну працю, тоді наш запал остиг. Багато з нас не видержує на своїх стійках, кидає працю, шукає змін, кращих умовин, "легкого хліба". Багато відмовляється від неї взагалі, ставлячи особистий інтерес і власну вигоду понад добро загалу.
Пора здати собі справу з того, що таким підходом до справи далеко не заїдемо. Маємо бажання визволитися раз на завжди від большевиків, маємо охоту взяти участь у побудові нової Европи й зайняти в ній своє місце та користати з її благ, але здобутися на чин і виконувати свої завдання й обов'язки зі свідомістю, зі зрозумінням, з залізною послідовністю з витривалістю — не вміємо. Берім собі завжди приклад з вояків на фронті. Які величезні труди й жертви вони приносять! Пам'ятаймо, що ми теж вояки запілля, хоч наші труди й перешкоди, які зустрічаємо, є нічим в порівнанні з тим, що приходиться перейти воякові на фронті.
То ж мусимо вилікуватися з нашого нахилу до солом'яного запалу й нездібности до чину, а на його місце виробити в собі зрозуміння конечности твердої праці, обов'язковість, солідність у виконуванні своїх завдань, витривалість та взагалі всі ті прикмети, які дозволяють без решти виконати свої завдання та розпочату працю довести до кінця, хоч які Труднощі і перепони.
В. Б.
